ОБРАЗ ЯРОСЛАВНИ

У ПОЕМІ «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

Жіноча доля… Споконвіків призначенням жінки вважалося бути бере_

гинею. Народжувати й виховувати дітей, берегти домашнє вогнище, працю_

вати в полі, догоджати чоловікові, бути охайною і красивою. Прості жінки

виконували цю місію з честю. Княгиня Ярославна з вищого світу, але й на її

долю лягли нелегкі випробування. Євфросинія Ярославна — дочка Яросла_

ва Володимировича галицького, друга дружина Ігоря, який одружився з нею

1184 року. Ярославна закохана в свого чоловіка, і ось цього щастя подруж_

нього життя їй відведено лише один рік, бо уже в 1185 році Ігор вирушив

у похід на половців і потрапив у полон. Як же тяжко молодій жінці відрива_

ти від серця свого милого і проводжати, може, на вірну смерть!

Але вона свідома того, що її чоловік — князь, полководець, воїн. Жінка

повинна мужньо винести це горе, ще й подати приклад жінкам дружинників.

З тривогою чекає вона звісток із поля бою, радіє першим перемогам

Ігоря. Але ось страшна звістка: військо розбито, а її милий ладо у полоні.

Ярославна не криється зі своїм горем, вона виходить на Путивлівський

вал, у розпачі звертається до сил природи по допомогу.

Взагалі, автор «Слова…» у поемі представляє нам природу як самостійну

дійову особу.

Вона може бути гнівною і лагідною, але завжди діючою, рухливою,

олюдненою. Звертається до неї Ігор, коли потрапляє у полон:

О Донець_ріко!

Не мало тобі слави,

Що носив ти князя на хвилях,

Стелив йому траву зелену

На берегах срібних…

Донець вступає в діалог з Ігорем:

Княже Ігорю!

Не мало тобі слави,

Кончакові досади лютої,

А Руській землі веселощів!

Звертання Ярославни залишаються без відповіді, але природа все ж

допоможе Ігореві втекти з полону.

Автор із величезною любов’ю, симпатією, замилуванням описує нам

цю жінку_страдницю в невеликому епізоді. Який же треба мати талант,

щоб на одній сторінці так детально виписати цей образ, що він вважаєть_

ся за поетичною красою найславетнішим, оповитим особливою ліричніс_

тю образом у світовій літературі! Митець застосовує ніжні поетичні ви_

рази: чайка_жалібниця, зозуля, плаче_тужить. Мова її емоційна, пройнята

патріотизмом. Вона й політично свідома жінка, бо оплакує не тільки Ігоря,

але й воїнів, дружину, співчуває руським жінкам:

Як та чайка_жалібниця

Стогне вона вранці_рано.

Вірить Ярославна у чудодійну силу Каяли_ріки, яка може зцілити

рани князя:

Омочу бобровий рукав

У Каялі_ріці,

Обмию князеві криваві рани

На тілі його дужому!

В українській художній літературі та у фольклорі ми часто зустрі_

чаємо на визначення жіночої долі порівняння жінки з тополею, калиною,

чайкою, зозулею. Ці дві пташки символізують трагічну долю жінки. Ав_

тор «Слова…» саме їх і використовує. Ярославна готова полетіти зозу_

лею, чайкою в саме пекло, аби тільки врятувати Ігоря.

Увесь монолог Ярославни складається з риторичних звертань і запи_

тань, у яких вона вихваляє всесильність природи, а іноді навіть здатна на

дорікання, що та перешкоджає князеві і дружині:

О вітре, вітрило!

Чому, господарю, силою вієш?

Чому мечеш ворожі стріли

На крилах своїх легких

Проти воїнів мого милого?

До Дніпра_Славутича вона звертається як до могутньої стихії:

Принеси ж ти, господарю,

До мене мого милого,

А не слала б я сліз йому ревних

На море пораненьку!

Як же треба любити свого судженого, щоб так відчайдушно, розпач_

ливо вимолювати йому життя не у людей, а у сил природи! Це відчай,

остання надія. І вже вимучившись благаннями, жінка звертається до най_

могутнішої сили — Сонця:

Чому ж, сонце_господарю,

Простерло гаряче своє проміння

На воїнів мого милого

У полі безводному,

Спрагою їм луки посушило,

Тугою сагайдаки склепило!

І природа ніби схаменулась від цих щирих заклинань, ніби зглянулась

на душевну красу цієї жінки, що природа навіть не байдужа до її туги:

Опівночі море заграло,

Мла іде стовпами_вихрами,

Ігореві_князю бог путь являє

Із землі Половецької

На землю Руську.

Минуло більше восьми століть від часу цих подій, а й сьогодні хо_

четься побажати молодим людям, подружжям наслідувати приклад цьо_

го подружжя у вірності, безмежній любові одне до одного. Адже й Ігор не

зрадив Ярославні, хоча йому пропонували красунь_половчанок і багат_

ство, щоб у його особі мати союзника ханові Кончаку.

Образ Ярославни настільки світлий, поетичний, що його часто вико_

ристовують митці у своїй творчості. Недарма саме «Плач Ярославни»

переклав Маркіян Шашкевич, а Миколу Лисенка її образ надихнув на

музичну композицію «Плач Ярославни».

Незабутній образ Половчихи з новели «Шаланда в морі» (роман

«Вершники» Ю. Яновського) несе в собі багато рис Ярославни. Вона теж

просить сили природи повернути її Мусієчка, який потрапив у морську

негоду. Половчиха теж стоїть на скелі, як «маяк невгасимої сили», і про_

сить всі вітри і море зглянутись на її горе. І тут теж природа допомагає.

Під час Великої Вітчизняної війни наших жінок називали Ярославнами,

бо вони віддавали своє життя, кров, здоров’я, аби їхнім чоловікам_ладам

пощастило вижити, здолати лютого ворога. Першу жінку_космонавта

Валентину Терешкову теж нарекли цим іменем, навіть пісні склали про

Валентину_Ярославну.

І з повним правом наших жінок можна назвати Ярославнами, бо цей об_

раз став узагальненим. Жінки, дівчата, яким притаманні вірність у коханні,

вболівання за долю рідної людини, здатність до самопожертви, ніжність,

любов до всього живого, магічна сила переконання словом — усі вони Ярос_

лавни. І дай, Боже, щоб такі жінки не перевелися на нашій землі!