Культура українських земель наприкінці ХVІІ — першої по-ловини ХVІІІ ст.




 
УРОК  №  41
  Тема.   Культура  українських  земель наприкінці ХVІІ  — першої по-ловини ХVІІІ  ст.
  Мета:  визначити   особливості   розвитку  української  культури 
наприкінці  ХVІІ   —  першої  половини   ХVІІІ  ст.;  дізнати-ся  про   основні   здобутки української  культури  цієї   доби;  
з’ясувати   долі   видатних  представників   української  куль-тури;   удосконалювати  набуті   знання  і  уміння;  формувати 
естетичні  уявлення  учнів  і  почуття   гордості  культурними 
досягненнями  у складних умовах.
  Тип уроку:  комбінований.
  Обладнання:  підручник,   стінна   карта,   атлас,   зображення   історичних 
пам’яток. 
 Основні поняття і терміни:  «українське бароко».
 Основні дати:  1701  р.   —  указ  Петра   І  про   надання   Києво-Могилянсь-кому колегіуму  статусу  академії; 1721 р.  — установлення  
контролю  Синоду над  українськими друкарнями. Заборо-на друкувати  книжки українською  мовою.
ХІД  УРОКУ
І.  ОРГАНІЗАЦІЯ  НАВЧАЛЬНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ
ІІ.  ПЕРЕВІРКА  ДОМАШНЬОГО  ЗАВДАННЯ
Дидактична гра «Снігова куля». 
Правила гри див. на с. 30.
Заслуховування кращих повідомлень про наказного гетьмана 
П. Полуботка.
ІІІ.  ВИВЧЕННЯ  НОВОГО  МАТЕРІАЛУ
*
Актуалізація знань учнів
1)   Які основні риси української культури попередньої доби?
2)   Назвіть головні здобутки української культури ХVІІ ст.
1.  Особливості розвитку культури.
Розповідь учителя
Українська культура наприкінці ХVІІ — у першій половини ХVІІІ ст. 
розвивалася у суперечливих умовах. Так, з одного боку, створення влас-ної  держави,  підтримка  культури  гетьманами,  загальне  національне 
*  Опрацювання  нового  матеріалу  супроводжується  демонстрацією  відповідного 
ілюстративного матеріалу.
піднесення сприяли розвитку української культури, з іншого — її роз -виток гальмувався заходами царської влади, поступовим занепадом де -ржави, вилученням представників української культури з україн ського 
середовища  і  використання  їх  для  формування  російської  культури 
і управлінської еліти. У 20-ті рр. ХVІІІ  ст. прокотилася і перша хвиля 
русифікації  України.  Проте  у  цей  період  ще  переважали  позитивні 
тенденції, що зумовили розквіт української культури.
Культура цього періоду ґрунтувалася на двох основах: попередньо-му  розвитку  української  культури  та  впливу  західноєвропейського 
бароко. 
Особливості культури бароко
Культура бароко
Вигадливе поєд-нання деталей, 
ліній, прекрас
Інтерес до людських 
почуттів та громад-ських вчинків
Увага до 
символів та 
алегорій
Театраль-ність, па-радність
На українському ґрунті культура бароко набула особливих рис, що 
дає підставу ученим мистецтвознавцям стверджувати про існування 
«українського (козацького) бароко».  Крім того, культура цього періо -ду почала швидко набувати світських рис.
На характер культури цього періоду мали вплив і зміни в соціаль-ній  структури  українського  населення.  Основну  частину  культурно 
розвинутого  населення  складали  вже  не  шляхтичі  й  духівництво, 
а козаки, козацька старшина, міщани. Це призводило до розширення 
бази, на якій розвивалася українська культура.
Завдання
Заповніть таблицю «Особливості розвитку культури українських 
земель наприкінці ХVІІ — у першій половині ХVІІІ  ст.».
Фактори (чинники), що сприяли  
розвитку культури
Фактори (чинники), що негативно  
впливали на розвиток культури
2.  Освіта і друкарство.  Києво-Могилянська академія.
Розповідь учителя
На  кінець  ХVІІ ст.  освітній  рівень  населення  козацької  України 
залишався відносно високим. Тут діяла велика кількість початкових 
шкіл,  у  яких  учителювали  дяки,  мандрівні  студенти  Києво-Моги-лянського колегіуму. Вони навчали читати, писати, рахувати, співа -ти. Поширеним було й домашнє навчання.
265
Саме  тоді  на  Гетьманщині  виникла  й  набула  поширення  форма 
навчання  й  здобуття  професійних  знань  при  канцеляріях,  де  вико -нували  різні  доручення  й  водночас  началися  ведення  канцелярсь-ких  справ,  складання  ділових  паперів.  В  архівах  збереглися  навіть 
своєрідні рукописні посібники для таких учнів. В Україні характер -ною була   професійна підготовка підлітків через систему учнівства в 
ремісничих  цехах.  Таку  підготовку  здобували  й  козацькі  діти  при 
січовій школі на Запорожжі. Вона готувала канцеляристів, кобзарів, 
сурмачів, скрипалів, цимбалістів.
Виникали нові колегіуми, які були середніми начальними заклада -ми:  Чернігівський  (1700  р.),  Харківський (1727  р.),  Переяслав ський  
(1738  р.). Останній цілеспрямовано займався підготовкою духівниц -тва для православних парафій Правобережжя. Значним освітнім цен -тром став Харківський колегіум. У ньому навчалося 800 учнів. Крім 
традиційних предметів, тут вивчалися також інженерна справа, ар -тилерія і геодезія. 
У колегіумах вивчали старослов’янську, українську, польську, ні-мецьку, французьку мови, піїтику, риторику, філософію, богослов’я, 
математику, фізику, медицину, історію, географію, астрологію (аст -рономію), музику. 
На Правобережжі й західноукраїнських землях діяли переважно 
єзуїтські  колегіуми  —  Луцький,  Кам’янецький,  Львівський,  Пере -мишльський та ін.
Вища  освіта  на  українських  землях  була  представлена Києво-Могилянським  колегіумом  (1632 р.)  та  Львівським  університетом 
(1661  р.).
Києво-Могилянський  колегіум  за  організаційною  структурою  від-повідав вищим навчальним закладам Західної Європи. Після тривалих 
клопотань 1694 р. колегіум одержав царську грамоту на самоврядуван-ня. За грамотою Петра І від 1701  р. він був перетворений на академію 
як вищий навчальний заклад. Тут готували викладачів, учених, пись -менників,  політичних  діячів  України,  Росії,  Білорусії,  балканських 
народів. У 1709 р. в академії навчалося близько 2 тис. студентів. Проте 
вже за декілька років їх кількість скоротилася до 165.
Цікаво знати
В академію, як і раніше, приймали дітей всіх станів, хоча там навчалися 
переважно  діти  старшини,  духівництва,  заможних  козаків  і  міщан,  і  лише 
зрідка селян. Вісім класів академії передбачали навчання студентів протягом 
12 років. Як і в європейських навчальних закладах, викладання філософії, 
піїтики,  риторики,  богослов’я  велося  латинською  мовою.  Різноманітні 
методи  навчання  латини  давали  як  гарні  знання  власне  мови,  так  і  змогу 
оволодівати  надбанням  світових  досягнень  науки  і  культури.  На  почат-ку  ХVІІІ ст.  в  академії  здійснювалося  викладання  й  українською  мовою. 
Викладачі  академії  створювали  й  вдосконалювали  курси  лекцій,  готували 
підручники.
Поширення грамотності серед населення сприяло розвитку книго-друкування. Найбільш значною друкарнею в Україні з 13 існуючих 
була  Києво-Печерська.  Серед  виданих  нею  книг  відома,  зокрема, 
«Іфіка ієрополітика» (1712  р.), у якій пояснювалися норми поведінки. 
Видавалися також релігійні трактати, букварі та інші книги.
На  західноукраїнських  землях  продовжувала  діяти  Львівська 
братська  друкарня.  Вона  видавала  букварі  та  інші  книжки  велики -ми тиражами. Значний внеск у розвиток книгодрукування зробили 
Почаївська й Унівська друкарні.
Прикметною  рисою  книгодрукування,  попри  заборони  Синоду 
російської православної церкви, стало зростання друку світської лі -тератури. А запроваджений за Петра І гражданський шрифт зробив 
книги більш доступними для широкого кола читачів.
3.  Розвиток  природничих наук.
І ВАРІАНТ
Самостійна робота за підручником
ІІ  ВАРІАНТ
Розповідь учителя
У ХVІІ—ХVІІІ ст. на українських землях, як і в інших країнах Єв-ропи, починає швидко розвиватися наука. Особливостю науки в Ук -раїні було те, що, на відміну від Європи, де вона долала сильний опір 
церкви, тут її представниками у своїй більшості були церковні діячі, 
іноді вищі ієрархи. Так, Феофан Прокопович навіть виголосив перед 
студентами і викладачами Києво-Могилянської академії спеціальну 
промову «Про заслуги і користь фізики».
Тому видатні діячі того часу зосереджували увагу на складних пи-таннях  астрономії,  математики,  медицини,  географії.  Так,  І.  Галя -товський намагався розкрити причини таких природних явищ, як со-нячне та місячне затемнення, хмарність, дощ, вітер, блискавка тощо. 
Є.  Славинецький  здійснив  переклад  слов’янською  мовою  посібника 
з астрономії  Везалія  «Космографія»,  яку  вивчали  в  медичних  коле-гіумах. У 1707—1708  рр. Ф. Прокопович уклав курс лекцій з ариф-метики та геометрії для Києво-Могилянської академії.
У ХVІІІ  ст. набував поширення медичні знання. З’явилась низка 
лікарів-українців,  які  отримали  вчений  ступінь  доктора  медици-ни:  І.  Полетика,  М. Кружень,  П. Погорецький,  Н. Максимович,  І. 
Руцький, О.  Шумлянський, М. Тереховський, І. Данилевський та ін. 
У 1707 р. в Лубнах відкрилася перша в Україні польова аптека.
4.  Розвиток  літератури.
Розповідь учителя
Від другої половини ХVІІ  ст. почався період піднесення літературної 
творчості. Для літератури цього періоду характерними були такі риси:
— зберігався зв’язок літератури з релігійним світоглядом;
—  мистецтво  слова  поступово  ставало  самостійною  галуззю 
творчості;
— усе виразніше проявлялися світські й естетичні функції літератури, 
вироблялися нові форми і способи художньо-словесного зображення;
— головна увага письменників зосереджувалася на людині, а також 
її зв’язку з Богом, утверджувалися нові жанри художньої літератури.
Друга половина ХVІІ ст. — це період розквіту української літера-тури стилю бароко. Письменники цього стилю прагнули у своїх тво -рах  показати  трагедію,  напругу,  схвилювати,  занепокоїти  читача, 
звідси — пристрасть до перебільшення, дива тощо.
Найбільш  яскраво  барокові  риси  проявляються  у  поезії.  Поетичні 
твори цієї доби різноманітні: він громадсько-політичних до ліричних.
Громадсько-політична поезія цього періоду пов’язана з Національ -но-визвольної  війною  під  проводом  Б. Хмельницького  та  Руїною. 
У цих  творах  змальовуються  історичні  події,  подається  їх  аналіз, 
висловлюються  різноманітні  точки  зору.  Відомі  такі  твори:  «Виси -пався  хміль  із  міха»,  «Похвала  віршами  Хмельницькому  от  народа 
малоросійського», «Чигирин» тощо.
Творцями релігійно-філософської поезії були представники духів-ництва  — Л. Баранович,  В. Ясинський,  Д. Туптало,  С.  Яворський, 
Ф. Прокопович  та  ін.  У  творах  також  порушують  морально-етичні 
проблеми.  У  поезії  цього  напряму  найбільше  проявляється  стиль 
бароко  —  символіка,  алегорія,  гра  слів,  ускладнені  асоціації,  нату -ралістичність деталей. Найбільшу поему (23 тис. рядків) на релігійну 
тематику уклав  І. Максимович «Богородице Діво». 
У руслі бароко розвивалася і панегірична поезія. Найвідомішими 
її представниками були  І. Величковський, Л. Баранович та ін. У ній 
широко використовувалися каламбури, вишукані фігури і алегорії, 
запозичення з античної літератури, ускладнені композиційні прийо -ми та витончені рими.
Цікаво знати
Приклади віршів у стилі бароко І. Величковського
1)   Механічне пересування з рядка в рядок, із місця на місце вишуканих, 
урочисто-вагомих слів.
Яко ниву рясно плоди украшают, 
Тако дъву красно роди ублажати. 
Ниву рясно плоди украшають яко,  
Дъву красно роди ублажают тако. 
Рясно плоди украшают яко ниву  
Красно роди ублажают тако дъву.
2)   Поєднання поважного і величного із земним та жартівливим.
… Бо нам Марія, Діва Пречиста, 
в убогій шопі зродила Христа,  
котрому хоч у біді  
грає Грицько на дуді: гу, гу, гу, гу, гу, гу!
3)   Вірші-«раки», рядки яких можна читати в обидва боки.
Анна пита ми, я мати панна,  
Анна дар и мні сінь мира данна. 
Анна ми мати и та ми манна.
4)   Вплітання у вірш імені автора, яке виділялося великими літерами.
І О смеркне пАм’ятай і На суд будь чуткий:  
ВЕЛьмИ Час біжить сКОро, В бігу Своїм прудКИЙ.
Розповідь учителя
Великою популярністю користувалися епіграми. Серед найкращих 
епіграфістів були  Л. Баранович, І. Величковський, Д.  Братковський, 
К. Зіновіїв.  В  епіграмах  часто  перепліталися  релігійно-філософські 
та побутові сюжети.
Найкращі вірші ліричної поезії написані С.  Климковським, І. Ба-чинським, Д. Левицьким, І. Мазепою, Л. Барановичем.  Жанрово ця 
поезія  дуже  різноманітна  —  це  і  опис  соціально-побутових  явищ, 
і опис природи, і любовні елегії. Вона сповнена народними образами 
та символами. Любовна поезія тісно пов’язана з піснею.
Значного поширення і популярності набула сатирична віршована 
література. У рукописних збірках поширювалися вірші К. Зінов’єва 
(370 віршів)  та І.  Некрашевича   («Ярмарок»,  «Сповідь»).  У  них  від -творювалися колоритні побутові сцени, висміювалися вади суспільс -тва, прославлялася чесна праця хлібороба і ремісника.
Серед прозової літератури найбільше значення залишається за по-лемічною  богословською.  Серед  найвидатніших  полемічних  творів 
можа виділити «Фундаменти», «Бесіда» І. Галятовського, «Нова міра 
старої віри»  Л.  Барановича, «Навіти» анонімного автора.
До  богословською  літератури  належать  і  проповіді.  Їх  автори  ви-користовують  багато  художніх  прийомів,  вдаються  до  порівняння, 
алегорій,  метафор  тощо.  У  своїх  проповідях  вони  викривають  вади 
суспільства,  засуджують  аморальні  вчинки,  дають  настанови  щодо 
правильного  життя.  Так,  вони  схвалювали  вірність  православ’ю, 
прагнення  до  миру,  злагоди  та  спокою,  засуджували  заздрість,  під -ступність, зрадливість, лицемірство, невдячність, жадобу, моральну 
розпусту.  Наставником  письменників-проповідників  був І.  Гізель. 
Найвизначнішими його творами були «В істиній вірі», «Мир з богом 
людині».  Теоретиком  проповідницької  майстерності  був  І.  Галятов -
ський,  автор  «Науки,  або  способу  звоження  казання».  Великі  збір -ки  проповідей  «Огород  Марії  Богородиці»,  «Вінець  Христов»  видав 
А. Радиволовський. Також збірки проповідей видав і  Л. Баранович — 
«Меч духовний» і «Труби словес проповідних». Крім того, проповідя -ми уславилися Д. Туптало, С. Яворський, Ф. Прокопович та ін.
У  цей  період  продовжує  розвиватися  й  агіографічний  жанр  (опис 
житій  святих).  Переробляються  житія  популярних  святих,  виника-ють  оригінальні  бароковські  переробки  житій  князів,  використову-ються давні легенди «Києво-Печерського патерика». Найвидатнішою 
пам’яткою цього жанру є чотиритомна збірка житій святих Д.  Туптала.
Від середини ХVІІ ст. у літературі набув поширення жанр езопівської 
байки. Її вивчали в школах, розповсюджували у рукописних збірках. 
Згодом ці байки сприяли формуванню нової української літератури. 
Великий  пласт  літературного  доробку  складає  історична  літера-тура. Серед неї слід виділити  «Синопсис»  — короткий нарис історії 
України та Московської держави від найдавніших часів до остан ньої 
чверті  ХVІІ  ст.  Твір  користувався  великою  популярністю  і  майже 
століття був офіційним підручником. Щодо авторства твору точиться 
дискусія: одні приписують його І. Гізелю, інші — економу Києво-Пе -черського монастиря П. Кохановському.
У ХVІІІ ст. в українському суспільстві існував великий інтерес до 
подій Національно-визвольної війни. У 1702  р. з’явився перший та -кий  твір  —  «Літопис  Самовидця»,  створений  одним  із  діячів  часів 
Руїни Р.  Ракушкою-Романовським.   Цей  «літопис»  поширювався 
у списках. Його переписувачі подовжили опис подій з 1702 до 1734  р. 
Найпопулярнішими  творами  стали  праці С.  Величка  і  Г.  Грабянки. 
У ХІХ ст. їх твори назвали літописами, хоча насправді це були типові 
історичні твори ХVІІІ  ст., написані в барочному стилі.
Постать в історії
Самійло Величко (р. н. невідомий — 1729) здобув освіту в Києво-Могилян -ському колегіумі. Був канцеляристом Генеральної військової канцелярії. Напри -кінці 1708  р. під час репресій Петра І проти прибічників І. Мазепи потрапив до 
в’язниці. Після звільнення в 1715  р. Величко оселився у с. Жуки під Полтавою.
Свій  твір  С. Величко  написав  свою  працю  між  1715  і  початком  1720-х  рр. 
Перший  том  має  назву  «Сказання  про  козацьку  війну  з  поляками»,  а  два  на-ступні  — «Повість літописна про малоросійські та частково інші події».
С. Величко докладно описав події української історії від 1648 по 1700  рр. 
Він наголошував на справедливості Національно-визвольної війни. Величко 
гостро засуджував чвари і міжусобиці, що мали місце в роки Руїни. Він по -зитивно оцінив прийняття Україною царської протекції у 1654  р. Водночас 
Величко  був  проти  наступу  царизму  на  українську  автономію.  Відстоював 
привілейоване становище козацького стану. 
Григорій  Грабянка  (р.  н.  невідомий  —  помер  близько  1737 р.)  теж  на-вчався у Києво-Могилянському колегіумі. Із 1686 р. став служити в козаць-кому  війську.  Перебуваючи  у  чині  гадяцького  полкового  судді,  Грабянка 
в 1723 р. разом із П. Полуботком був ув’язнений у Петропавлівській фортеці. 
Звільнився  у  1725 р.  У  1730  р.  став  Гадяцьким  полковником,  брав  участь 
у багатьох воєнних походах.
У  1710 р.  Граб’янка  написав  твір  «Дійствія  презільної  брані»  («Події  ви-значної війни»), у якому основну увагу приділив висвітленню подій Національно-визвольної війни. Твір мав велику популярність серед козацької старшини і по-ширювався  у  рукописних  списках.  Як  і  Величко,  Грабянка  стверджував  про 
винятковість козацького стану і доводив історичність права на власну державність. 
Засуджував  найбільш  грубі  прояви  антиукраїнської  політики  царизму. 
Завдання
Схарактеризуйте  жанрове  різноманіття  української  літератури 
другої половини ХVІІ — першої половини ХVІІІ ст. Відповідь подай-те у вигляді схеми.
5.  Архітектура.
І ВАРІАНТ 
Коментоване читання відповідного параграфа
ІІ  ВАРІАНТ
Розповідь учителя
Національно-визвольна  війна  під  проводом  Б. Хмельницького, 
події  Руїни,  народні  повстання,  війни  Росії,  Речі  Посполитої  з  тур -ками, татарами, шведами зумовили бурхливий розвиток фортифіка -ційного  будівництва  на  українських  землях.  Не  було  такого  міста, 
містечка, яке б не мало оборонних споруд із валів, ровів, дерев’яних 
або кам’яних стін, ланцюгових мостів, башт. Розвиток артилерії зу -мовив  зміни  у  фортифікації.  Домінуючими  стають  укріплення  бас -тіонного типу, які зводяться навіть навколо старих фортець і замків 
у Кам’янці-Подільському, Хотині, Львові, Ужгороді тощо. Найбільш 
сучасними  були  укріплення  Чигирина,  Умані,  Переяслава,  Києва, 
Чернігова, Стародуба, Полтави, Харкова та інших міст. Для захисту 
від татар було збудовано 285-кілометрова Українська лінія з редута -ми та фортецями. Наймогутнішою стала Печерська фортеця, зведена 
на початку ХVІІІ ст. за наказом Петра І.
Відбулися  зміни  і  в  містобудуванні.  У  містобудуванні  з’явилися 
тенденції  формування  центрів  міст,  особливо  полкового  значення. 
У  центральних  частинах  розміщувалися  військові  канцелярії,  ма-гістрати, ратуші, храми, навчальні заклади, ринки, господарські та 
виробничі  будівлі.  Упорядкованістю  та  плануванням  відзначалися 
нові  міста  на  Слобожанщині,  гетьманські  столиці  Чигирин,  Бату-рин. Проте міста України вирізнялися різноманітністю планування 
(лінійне, прямокутне, кільцеве, гніздове, змішане), яке обов’язково 
узгоджувалося з навколишнім ландшафтом.
Із  другої  половини  ХVІІ  ст.  нове  піднесення  переживає  монумен-тальне будівництво. Воно розвивалося на міцному ґрунті багатовікової 
вітчизняної культури й увібрало кращі досягнення європейського ми -стецтва,  у  якому  утвердився  новий  напрям  бароко.  На  українському 
ґрунті  його  поширення  відбувалося  двома  напрямками:  українізація 
західноєвропейського бароко і надання барокового вигляду українській 
архітектурній  традиції.  Як  наслідок,  мистецтвознавці  говорять  про 
існування  українського  (козацького)  бароко,  що  має  свої  специфічні 
риси.
Для  архітектури  бароко  були  характерні  риси  урочистої  піднесе-ності, грандіозності, схильності до напружених, рухливих компози -цій, декоративної насиченості та вибагливості. Указані риси забезпе -чувалися  певними  архітектурними  прийомами  —  протиставленням 
великих  і  малих  форм,  світла  і  тіні,  поєднанням  контрасних  ма-теріалів, фактур і кольорів, набуттям архітектурним декором скульп-турної виразності.
У розвитку бароко на українських землях можна виділити три ета-пи: ранній (друга половина ХVІІ — початок ХVІІІ  ст.); зрілий (1720—
1750-ті рр.); пізній (друга половина ХVІІІ ст.).
На  першому  етапі  архітектура  бароко  впершу  чергу  вплинула  на 
оздоблення  старовинних  храмів,  які,  зберігаючи  попередню  струк -туру, отримали новий декор — вибагливі декоративні фронтони, об -рамлення вікон і дверей, мальовничі багатоярусні грушоподібні бані, 
ступінчасті дахи. Після реконструкції барочний вигляд набули Софія 
Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Михайлівський 
Золотоверхий собор, Спаський і Борисоглібський собори в Чернігові. 
У такому бароковому вигляді ці храми існують і сьогодні.
Більшість  барокових  споруд  в  Україні  були  здудовані  за  часів 
гетьманства І. Мазепи або його коштом.
До найкращих барочних ансамблів культового призначення нале-жать Миколаївський  собор  у  Ніжині  (1668),  Троїцький  собор  Гус -тинського монастиря (1671),  Спасо-Преображенський собор в   Ізюмі 
(1684),  Преображенський собор   Мгарського монастиря під Лубнами 
(1684, архітектори І. Баптист  і  М.  Томашевський),  Покровська церк-ва  в  Харкові  (1689),  Здвиженський  собор  у  Полтаві  (1689—1692), 
Троїцький  собор  у  Чернігові  (1679—1695,  архітектор  І.  Баптист), 
Всесвятська  надбрамна  церква  Києво-Печерської  лаври  (1696—
1698), собори  Братського  та  Миколаївського  монастирів  у  Києві 
(1690-ті  роки,  архітектор  Й.  Старцев ),  Юр’ївський  собор  Видуби-цького  монастиря   в  Києві  (1696—1701),  церква  Катерини  в  Черні-гові (1716),  Преображенська церква  у Великих Сорочинцях (1734), 
костьол домініканців у Львові (1745—1749, архітектори М.  Урбанік, 
Я.  Де-Вітт)  та  інші.  До  цього  переліку  можна  віднести  дзвінницю 
Софії  Київської.
Крім  церковного  будівництва,  розгортається  і  світське  кам’яне 
будівництво.  Споруджуються  трапезні,  колегіуми,  магістрати, 
військові  канцелярії,  житлові  будинки.  Серед  цих  споруд  слід 
відзначити  корпус  Київської  академії,  келії  Києво-Печерської  лав -ри,  Троїцького  і  Євецького  монастирів  Чернігова,  будинок  Кочубея 
в  Батурині,  кам’яниця  Лизогуба  в  Седневі,  покова  канцелярія  в 
Чернігові тощо.
Проте  основним  матеріалом  залишається  дерево.  До  наших  днів 
збереглося чимало дерев’яних храмів цієї доби, особливо у Прикар -патті, Буковині та Закарпатті.
6.  Мистецтво  
Розповідь учителя
Україна завжди була багата на художні таланти. За підрахунками 
вчених, у другій половині ХVІІ — у першій половині ХVІІІ ст. працю -вало декілька сот митців, імена або твори яких збереглися. Це були 
іконописці, майстри портретного, історично-батального, пейзажного 
і побутового живопису.
Від другої половини ХVІІ ст. український живопис досить швидко від-ходить від церковних канонів, у ньому починає переважати зображення 
реальних людей, подій. Збагачувалися і художні засоби митців — бар -вистість  і  мальовничість  композицій  посилювалася  перспективністю 
зображення, об’ємністю форм, світловими і колористичними ефектами. 
Домінуючим у їх творчості був вплив мистецького стилю бароко.
У монументальному живописі яскраво проявлялися також і народ-ні традиції. Особливо реалістично відтворено образи людей із народу, 
краєвиди в оздобленні церкви Св. Юра в Дрогобичі, а також у розписах 
дерев’яних храмів у Сихові, Берегометі, Колодному і Новоселищі в За-карпатті. У Софії Київській створені нові розписи з використанням сю -жетів, що показували боротьбу з татарами та поляками. В Успенському 
соборі  Києво-Печерської  лаври  була  створена  ціла  портретна  галерея 
української знаті цієї доби. У той же час київські майстри намагалися 
максимально зберегти старовинні мазоїчні та фрескові композиції.
Творчість  народних  майстрів  яскраво  відбилася  в  картинах 
«Страшного  Суду».  Визначним  явищем  стало  звертання  до  образів 
козака-бандуриста  —  захисника  Батьківщини  («Козак  Мамай»), 
а також  селянина-повстанця,  борця  проти  соціального  і  національ -ного поневолення.
На  замовлення  магнатів  монументальні  розписи  створювали-ся  в  палатах  та  замках,  костьолах,  де  часто  працювали  і  зарубіжні 
майстри.  Такими  розписами  прикрашені  палац  Конєцпольського 
у Підгір’ях,  палац  Собеського  у  Жовклі,  костьол  монастиря  єзуїтів 
у Львові. Серед українських монументальних живописців того часу 
найбільш знаменитим був Ю. Семигиновський, який отримав худож-ню освіту в Римі й багато працював у Польщі.
 Продовжував залишатися іконопис. На іконах поряд із біблійними 
персонажами стали зображувати реальних персонажів — гетьманів, 
старшин,  рядових  козаків,  міщан  на  тлі  реальних  інтер’єрів  тієї 
доби.  Так,  на  одній  з  найвідоміших  лівобережних  ікон  другої  поло -вини ХVІІ  ст. —  «Здвиження Хреста» — зображені не лише церковні 
діячі, а й міщани, козаки, студенти, селяни в невимушених життєвих 
позах. На іншій відомих іконах «Запорозької покрови» зображені за -порожці, військові клейноди, геральдика, зброя тощо.
Цікавим явищем українського малярського бароко стала діяльність 
художнього осередку в Жовкві наприкінці ХVІІ—ХVІІІ ст. Церковній 
малярській  традиції  жовківських  майстрів  притаманні  героїзація 
й   ідеалізація людини, умовність зображуваного, ефектна видовищність 
композиції.  Серед  представників  Жовківської  школи  виділяються 
І.  Руткович (1667—1707) та  Й. Кондзелевич (1667—1740).
Так,  І.  Руткович  традиційні  сюжети  іконостасів  подавав  як  на-півсвітські картини з тонким колористичним вирішенням та реаліс -тичним  відтворенням  людських  образів.  Найбільш  відомими  його 
творами  є  іконостаси  храмів  у  Жовкві,  Волі-Деревлянській,  Волі-Висоцькій , Скваряві-Новій. Й.  Кондзелевич віддавав перевагу склад -ним монументальним композиціям, у яких знаходили відображення 
події реального життя українського народу. Найбільш відомі його ро -боти створені для Скита Минявського (тепер експонується у Львівсько-му національному музеї), Білостоцького та Загородського монастирів.
До плеяди жовквівських митців належать також  Ю.  Шиманович, 
М. Альтамонте,  В. Петрович.  Їхня  спадщина  представлена  не  лише 
творами сакрального малярства, а й світськими портретами, баталь -ними картинами. Жовквівський малярський осередок був вершиною 
українського  барокового  малярства,  розвинув  традиції  релігійного 
монументального живопису, підніс національні традиції художнього 
мистецтва на вищий, якісно новий рівень.
На  західноукраїнських  землях  у  галузі  іконопису  працювали 
І.  Бродлакович,  Ясько  з  Вишні,  І.  Маляр  та  С.  Вишенський.  Живо-писні  роботи  у  львівській  церкві  Св.  Юра  очолював  вихованець  ві -денської школи Л.  Волинський.
У  цей  період  набув  розвитку  український  портретний  живопис, 
особливо  популярний  у  середовищі  шляхти  і  козацької  старшини. 
Портрет  як  жанр  світського  мистецтва  мав  національну  особливість. 
Наприкінці ХVІІ — на початку ХVІІІ ст. він ще зберігав тісний зв’язок 
з іконописом. Були створені монументальні портрети Б.  Хмельницького 
і відомих козацьких старшин. Цікавим є факт, що жодного портретно -го зображення І. Мазепи не збереглося. За наказом царя вони всі були 
знищені.  Західноукраїнські  митці  малювали  львівських  братчиків 
у представницьких позах із жезлом або гербами. Світські барокові порт-рети надзвичайно пишно декоровані, дуже часто постаті зображуваних 
на них людей виписані в суцільне сяйво кольорового мережива, різні 
орнаментальні елементи, виразно підкреслюють майнове та соціальне 
походження  образу.  Розквіт  портретного  живопису  припадає  вже  на 
другу  половину  ХVІІІ ст.  Великої  популярності  за  тих  часів  мав  кти-торський  портрет —  зображення  засновників  і  покровителів  храмів.
Помітного розвитку досягла у цей період графіка, тематичні твори 
якої у численних відбитках поширювалися в Україні, Росії, Польщі, 
Литві.  Розвиток  графіки  був  тісно  пов’язаний  з  друкарством. 
Книжкові ілюстрації оформлювалися як гравюри на дереві чи металі. 
Серед  визначних  художників-графіків  того  часу  можна  відзначити 
О. та Л. Тарасовичів, Д. Галятовського, І. Реклинського, Д.  Сенкеви-ча, Н.  Зубрицького та ін. Це були майстри дуже високого рівня, які 
уславилися не тільки на батьківщині, а і за кордоном.
Найбільшу роль у розвитку графічного мистецтва того часу відіг-рали  брати  Тарасовичі.  Олександр  створив  портретну  галерею  ви-значних діячів України, Леонтій виконав цикл ілюстрацій до «Киє -во-Печерського патерика» та «Нового заповіту».
Визначним  майстром  графіки  був І.  Мирський.  Він  ілюстрував 
твори  найвидатніших  письменників  того  часу  —  Барановського, 
Яворського  та  інших.  Його  гравюри  складні  й  вигадливі.  Рослинні 
орнаменти органічно поєднуються з античними сюжетами та реаліс -тичними  зображеннями.  Цікавим  типом  графічного  мистецтва  ста -ли великі афіші — оголошення про диспути в Києво-Могилянському 
колегіумі  (академії),  виконані  Мирським.  Відзначався  митець  і  ще 
в одному різновиді графіки — виготовленні тез, серед яких найбільш 
знаменитою  є  теза  на  честь  префекта  Києво-Могилянської  академії 
Прокопія  Калачинського.  Патріотичним  змістом  пройнята  гравюра 
Мирського  «Теза  Обідовського»,  на  якій  зображені  епізоди  Крим-ських походів та велична панорама Києва з архітектурними ансамб -лями Лаври, Софії, Подолу.
У другій половині ХVІІ ст. високого розвитку досягло декоративне 
й ужиткове мистецтво, зокрема різьблення по дереву, яким оздоблю -вали одвірки, двері, стовпи, сволоки в громадських будівлях і житлах 
заможних  людей.  Різьбленням  геометричного  або  рослинного  орна -менту прикрашали меблі, ткацькі верстати, вози, ярма тощо.
З усіх видів народної художньої творчості чи не найпоширенішим 
в  Україні  були  ткацтво  та  вишивка,  пов’язані  з  художнім  прикра -шанням побуту, одягу, житла. Відомості про високо розвинуте вироб -ництво тканин, килимів, вишивок («гаптів»), тканих поясів та інших 
предметів  українського  вбрання  містяться  в  багатьох  джерелах.  Ці 
види народної творчості були поширені на території України як до -машнє виробництва, а згодом як ремесло.
Робота з документом
Німецький дворянин Ульріх фон Вердум  
про одяг і зовнішній вигляд українців (1670-ті рр.)
На Русі чоловіки й жінки по селах носять коричневі опанчі із сукна, яке 
самі тчуть. Шляхта й купці носять блакитні. Козацькі селяни, як і татари, 
улітку носять блакитні. Козацькі селяни, як і татари, улітку носять опанчі 
з білого сукна, а взимку — із баранячих шкур. Вони сягають від шиї аж до 
п’ят;  вишиті  на  плечах  ремінцями  з  червоної,  жовтої  і  коричневої  шкіри, 
опанчі виглядають — дуже гарно. Така опанча в них називається кожухом, 
і дехто гадає, що від цього слова походить назва козаків. Узимку така опанча 
становить весь одяг козачки. Улітку ходять у самій сорочці. У селянок вона з 
грубого полотна, у міщанок і заможніших дівчат — із гаптованої китайки… 
Верхня частина таких сорочок біля шиї й пояса зібрана складками, наче кап-тан,  і  гарно  облямована  кольоровою  бавовною.  При  цьому  понад  стегнами 
вони  оперезуються  червоним,  жовтим,  зеленим  чи  іншого  кольору  поясом, 
і  з  ним  виглядають  цілком  непогано.  Щодо  оздоблення  голови,  то  тут  вони 
відзначаються великою зграбністю. Улітку прикрашають її свіжими квітами 
й  зеленими  вінками,  узимку  мусять  замість  них  одягати  воскові  віночки. 
Носять також багато перстнів на пальцях, у вухах дуже великі сережки, а на 
шиї — прикраси з кришталю, скла, міді, бронзи — залежно від фантазії і за-можності… На селі чоловіки й жінки взимку і влітку носять чоботи, міщанки 
ж улітку носять також черевики. 
Запитання до документа
1)   Про які види народної творчості згадує Ульріх фон Вердум?
2)   Пригадайте матеріал зі всесвітньої історії і порівняйте одяг ук-раїнця і європейця.
Розповідь учителя
Канони  православної  церкви,  що  забороняли  відтворення  зобра-жень у вигляді статуй, досить довго стримували розвиток скульпту-ри.  Натомість  поширювалося  декоративне  ліплення,  яким  прикра -шали фронтони і портали, віконні та двірні отвори, вкривали стіни. 
Найбільш відомими є оздоблення Миколаївського та Братського со-борів у Києві, софіївської дзвіниці, лаврської дзвіниці на Дальніх пе -черах, церкви в Сорочинцах. Кращий зразок оздоблення керамікою 
представлений головною брамою Спасо-Преображенського монасти -ря в  Новгород-Сіверського. Для оздоблення також використовувало-ся дерев’яне різьблення.
Становлення скульптурної творчості вже у ХVІІІ  ст. пов’язане пере-дусім із розвитком металопластики. Народні умільці виготовляли з міді 
ковані статуї, якими прикрашали громадські та культові споруди. Бу -динок ратуші на Подолі в Києві прикрашала статуя богині правосуддя 
Феміди, Михайлівський Золотоверхий собор — архангел Михаїл.
7.  Музика  і театр.
Розповідь учителя
У  цей  період  завершується  формування  основних  рис  народної 
музики,  що  існують  і  до  сьогодення.  Народні  думи  й  історичні  піс -ні  виконували  кобзарі,  лірники,  бандуристи.  Усталюється  народна 
інст  рументальна музика, що супроводжує всі свята — троїсті музики. 
Свою назву вони отримали не за кількістю інструментів в ансамблі, 
а за функції, які виконували музиканти: мелодія, ритм, темп.
Побутовий  багатоголосий  пісенний  жанр  —  кант  (псалма)  набув 
національних рис щодо поетики та змісту музики. У ньому посилю -ються  світські  мотиви.  Мелодика  кантів  служила  джерелом  і  для 
культової музики того часу. Авторами кантів були визначні культур -ні діячі тієї доби Л. Баранович, Д.  Туптало та ін.
Продовжив  розвиток  хоровий  спів.  Найбільш  поширеним  став 
партерний концерт — своєрідний прояв українського бароко в музи -ці. Спів відбувався без інструментального супроводу. Він набув про -фесійних  рис.  Виступи  колективів  відбувалися  в  панських  палацах 
та церквах. Відомі імена таких визначних співців того часу, як К. Ко-новський, Й. Загвойський, О.  Лешковський та ін.
У професіоналізації музичного мистецтва значну роль відігравала 
фахова освіта. Музичну освіту можна було отримати у Києво-Моги -лянській академії, музичних школах при магістратах, духовних семі-наріях,  оркестрах.  Існувала  і  спеціальна  музична  школа,  відкрита 
1738 р. у Глухові. Почалося і наукове узагальнення знань про музи-ку. Вийшло кілька фундаментальних праць, зокрема, робота М. Ди-лецького «Граматика музикальна», що узагальнювала практику пар -терного співу і композиції, визначала основні засади конвертування. 
Із 1700  р. у Львові почали видавати нотні записи — ірмологіони.
Беручи  до  уваги  зростаюче  значення  професійної  музичи,  ще 
Б. Хмельницький  в  1652  р.  видав  універсал  про  створення  цеху  му-зики. Згодом цехи виникли в Стародубі, Ніжині, Чернігові та інших 
містах.  Цеховики  обслуговували  урочисті  церемонії,  брали  участь 
у воєнних походах, виступали під час розвах у великих маєтках.
Продовжувало  розвиватися  й  театральне  мистецтво.  Найбільш 
популярним, як і раніше, був вертеп. Вертепні вистави дуже урізно -манітнилися  —  нових  персонажів  брали  з  казок,  легенд,  переказів. 
Значно  розширилася  народно-побутова  частина  вертепного  дійства.
Шкільний театр та шкільна драма найбільшого розвитку досягли 
в Києво-Могилянській академії, де написання та розігрування драм 
було обов’язковою складовою навчального процесу. Дійства шкільного 
театру розподілялися на різдвяні та великодні. Найпопулярнішими 
драмами були  «Комедія на день Рождества Христова» Д.  Туптала та 
«Слово про збурення пекла» . Шкільна драма поступово ускладнюва-лася,  виникали  її  різноманітні  форми  —  драма-міракль,  повчальні 
драми (драми-мораліте), історичні драми тощо. Під час вистав вико -ристовувалися декорації, бутафорії, сценічні ефекти.
Разом із драмами поступово розвивалася й інтермедія — невелика 
драматична  п’єса  комедійного  характеру,  яку  виконували  між  ак-тами драми. Завдяки їй в театр приходили українська мова й пісня. 
ІV.  ЗАКРІПЛЕННЯ  НОВИХ  ЗНАНЬ  УЧНІВ
Експрес-опитування
1)   Які чинники впливали на розвиток української культури кін-ця ХVІІ — першої половини ХVІІІ ст.?
2)   Із яких закладів складалася система освіти в українських зем -лях?
3)   Які форми навчання були поширені?
4)   Як було організовано навчання у Києво-Могилянській академії?
5)   Що свідчило про розвиток друкарства на українських землях? 
Назвіть головні центри книгодрукування в Україні.
6)   Які жанри характеризують розвиток української поезії?
7)   Визначте риси богословської літератури цього часу.
8)   Яка тематика переважала в історичній прозі, літописанні?
9)   Яка  мистецька  школа  домінувала  в  українському  мистецтві 
кінця ХVІІ — першої половини ХVІІІ ст.?
10)  Назвіть імена видатних українських художників тієї доби.
11)  Які  основні  риси  мистецтва  бароко?  Назвіть  основні  архітек-турні пам’ятки у стилі бароко.
12)  Визначте основні риси містобудування тієї доби.
13)  У яких формах розвивалася скульптура на українських землях?
14)  Які  жанри  музичного  й  театрального  мистецтва  мали  поши-рення наприкінці ХVІІ — початку ХVІІІ ст.?
Творчі запитання
1)   Наприкінці ХVІІ — початку ХVІІІ ст. на території Лівобереж -ної  Гетьманщини  був  високий  рівень  освіченості  населення, 
більша  частина  дорослого  населення  була  письменною.  Чим 
це було зумовлено?
2)   Чим був зумовлений розвиток портретного живопису? Які риси 
портрету притаманні цій доби?
3)   Чому  в  другій  половині  ХVІІ  —  першій  половини  ХVІІІ ст. 
в Україні швидко розвивалося оборонне будівництво?
V.  ПІДСУМКИ  УРОКУ
Друга половина ХVІІ — перша половина ХVІІІ ст. — це час небува-лого розквіту української культури, коли творчий потенціал митців 
спирався  на  підтримку  Української  держави.  Особливо  це  прояви -лося в освіті, архітектурі та мистецтві. В українській культурі цього 
періоду були тісно пов’язані національні традиції і західноєвропейські впливи, що призвело до появи такого явища, як «українське (ко -зацьке) бароко». Проте перебування Української козацької держави 
у складі Росії, що перетворювалася на імперію, стало негативно впли-вало на українську культуру: заборони, вилученя провідних діячів на 
службу імперії, нищення національнх ознак.
VІ.  ДОМАШНЄ  ЗАВДАННЯ
1)   Опрацювати відповідний параграф підручника.
2)   Скласти  опис  однієї  з  пам’яток  культури  України  другої  по-ловини кінця ХVІІ — першої половини ХVІІІ  ст.
3)   Скласти кросворд із 12 слів.
Вітаємо вас на сайті ForFun.pp.ua! Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Культура українських земель наприкінці ХVІІ — першої по-ловини ХVІІІ ст.", із категорії "Уроки", який є складовою архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете багато матеріалів: ГДЗ, творів переказів, конспектів, презентацій, ДПА, ЗНО, методички, посібники до уроків та багато іншого. На сайті  доступний швидкий пошук та безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого навчання та викладання!
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід