Українофільський культурницький етап визвольного руху




 
Урок № 34
Українофільський культурницький етап визвольного руху
Мета: визначити місце України в геополітичних планах Російської та Австро-Угорської імперій, Німеччини й Польщі, дослідити причини виникнення та суть діяльності хлопоманів, народовців, москвофільства і малоросійства, з’ясувати, у чому полягає суть подвійної лояльності української еліти в другій половині ХІХ ст.; розвивати в учнів уміння й навички працювати в групах, використовувати підручник та додаткову літературу як джерело інформації, заповнювати таблиці, робити висновки, уміння працювати з історичною картою; виховувати інтерес до вивчення вітчизняної історії.
Обладнання: підручник, карта, роздавальний матеріал.
Тип уроку: сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу.
Основні поняття: геополітика, народовці, хлопомани, москвофільство, малоросійство, лояльність.
Очікувані результати: учень/учениця тлумачить та правильно застосовує поняття «геополітика», «народовці», «хлопомани», «москвофільство», «малоросійство», «лояльність»; з’ясовує місце України в геополітичних планах Російської та Австро-Угорської імперій, Німеччини й Польщі, визначає причини виникнення та розповідає про суть діяльності хлопоманів, народовців, москвофільства і малоросійства, пояснює, у чому полягає суть подвійної лояльності української еліти в другій половині ХІХ ст.; працює в групах, використовує підручник та додаткову літературу як джерело інформації, заповнює таблиці, робить висновки, працює з історичною картою; відчуває інтерес до вивчення вітчизняної історії.
I. Організаційний момент
II. Актуалізація знань
Бесіда на повторення
1) Назвіть етапи національного відродження.
2) Які риси притаманні фольклорно-етнографічному етапу визвольного руху?
III. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
План вивчення нового матеріалу
1. Міжнародний чинник українського питання
2. Хлопомани і народовці
3. Москвофільство і малоросійство
4. Подвійна лояльність української еліти
1. Міжнародний чинник українського питання
Завдання
Поставте запитання, на які маємо знайти відповідь, розглянувши пункт плану.
Робота з картою
Покажіть на карті, із якими державами межували українські землі у другій половині ХІХ ст.
Випереджальне завдання
Під час розповіді вчителя заповніть схему «Україна в геополітичних планах».
Зразок заповнення схеми
 
Робота з документом
Опрацюйте уривок із документа, виконайте завдання.
ІЗ ОФІЦІЙНОГО ЗАПИТУ ПРО УКРАЇНСЬКУ СПРАВУ, ПОДАНОГО У 1869 р. 
НА РОЗГЛЯД СЕНАТУ ФРАНЦІЇ ЙОГО ДЕПУТАТОМ КАМІЛЕМ ДЕЛЯМАРОМ
В Європі існує народ, забутий істориками, — народ русинів, 12,5 млн — під російським царем і 2,5 млн — під Австро-Угорською монархією. Народ це такий же чисельний, як народ Іспанії, втричі більший за чехів і рівний за кількістю всім підданим корони Святого Стефана. Цей народ існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більш відмінну від історії Московщини. Він має традиції, свою мову, окрему від московської і польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми називаємо рутенами, називався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині називаємо руським, називався москвинами, а їх земля — Московією. Наприкінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії. [38, с. 272]
Історична довідка
Каміль Делямар (1797—1870 рр.) — французький політик, сенатор, редактор впливового часопису «La Patrie». У 1869 р. вніс до французького сенату петицію в українській справі, яку згодом видав окремо під назвою «15-мільйонний європейський народ, забутий в історії».
Метод «Мікрофон»
Методичний коментар — див. урок № 7.
Визначте історичне значення виступу депутата французького сенату К. Делямара.
Робота з дидактичним матеріалом
Опрацюйте матеріал картки, виконайте завдання.
Професор історії російської літератури, слов’янофіл О. Міллер (1833—1889) вважав, що «українське питання» обернулося інтелектуальною поразкою самодержавної верхівки, всі зусилля якої були спрямовані так на реалізацію проекту великої російської нації, як на збереження імперії. Ці два завдання були близькими, але не тотожними. Як це не парадоксально звучить, зазначає сучасний історик О. Толочко, надмірна жорстокість і прямолінійність дій влади дали змогу українському рухові не лише вистояти, але й отримати додаткові стимули до саморозвитку. [56, с. 371]
Завдання
Чому «українське питання», за визначенням О. Міллера, стало інтелектуальною поразкою самодержавства? Власну думку обґрунтуйте.


Розповідь учителя
Підсумовуючи розгляд першого питання, зазначити, що кристалізація української національної ідеї відбувалася у протистоянні російській, австро-угорській та польській національним ідеям. Прагнення українського народу самозбереження за умов чужоземного панування зумовило протидію українців політиці мовної й етнічної асиміляції та денаціоналізації.
2. Хлопомани і народовці
3. Москвофільство і малоросійство
Завдання
Поставте запитання, на які маємо знайти відповідь, розглянувши пункти плану.
Метод «Діалог»
Методичний коментар. Об’єднати учнів у п’ять груп — чотири робочі та групу експертів. Чотири групи, використовуючи матеріали відповідних карток, протягом 10 хвилин працюють над дослідженням питання: І група — «Хлопомани», ІІ група — «Народовці», ІІІ група — «Москвофільство», ІV група — «Малоросійство». Результати своєї роботи учні записують до таблиці «Суспільно-політичні течії в Україні у другій половині ХІХ ст.». Група експертів (учні з високим рівнем учнівських компетенцій) складає власний варіант виконання завдання, стежить за роботою груп і контролює час.
Після завершення роботи представники від кожної робочої групи на дошці або на аркушах паперу роблять підсумковий запис. Далі по черзі надається слово одному доповідачеві від кожної групи. Експерти фіксують спільні погляди, а на завершення пропонують узагальнену відповідь на завдання. До зошитів занотовується кінцевий варіант.
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТЕЧІЇ В УКРАЇНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.
Назва течії
Хлопоманство
Народовці
Москвофільство
Малоросійство

Територія поширення
Історичні передумови виникнення
Характеристика 
діяльності

Картка 1
Хлопомани — учасники народницько-культурної течії української інтелігенції у Правобережній Україні в 50—60-х рр. ХІХ ст. Цей рух під впливом соціально-революційних ідей Західної Європи та демократичного народництва виник серед студентів Київського університету. Рух хлопоманів мав також вплив на молодь Лівобережжя, зокрема Харкова, Полтави, Чернігова й Одеси.
Серед засновників руху — історик В. Антонович, громадсько-культурний діяч Т. Рильський, етнограф Б. Познанський, мовознавець та етнограф К. Михальчук, мовознавець та педагог П. Житецький, етнограф П. Чубинський. Ідеологом руху був В. Антонович, який сформулював його основні програмні засади. Він закликав сучасників полюбити народ, серед якого живеш, жити його інтересами.
Хлопомани відкидали революційні методи боротьби, вважали, що саме поширення освіти і культури — єдиний шлях до економічного, політичного та духовного визволення народу.
Від 1859 р. вони були активними членами Київської громади, допомагали засновувати недільні школи, співпрацювали з журналом «Основа». Під час літніх канікул організовували мандрівки Україною, відомі як «ходіння в народ», щоб пізнати край та його людей. Хлопомани були несправедливо звинувачені російськими реакційними колами в участі в польському повстанні 1863—1864 рр. Репресії царської влади змусили хлопоманів припинити свою діяльність. Проте вони продовжували займалися культурно-просвітницькою діяльністю, але вже без організаційного оформлення. [12, с. 1014]

Картка 2
Народовці — суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції, що розпочала діяльність у 60-х рр. ХІХ ст. у Галичині. Народовецький рух виник на ґрунті ідей національного відродження, започаткованих «Руською Трійцею» та Кирило-Мефодіївським братством, і сформувався під впливом творчості Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова.
Народовці, виходячи з того, що українці — це окрема нація, яка проживала на території від Кавказу до Карпат, виступали за єдність всіх українських земель та розвиток єдиної української мови. Народовці проводили значну культурницьку роботу. Організаційними центрами народовського руху стали редакції журналів «Вечерниці», «Мета», «Русалка».
До народовців належали переважно представники української інтелігенції. Група письменників, педагогів і громадських діячів (С. Воробкевич, В. Шашкевич, К. Климкевич) організували на зразок Київської громади студентські та учнівські організації (громади) у навчальних закладах Галичини. Через діяльність громад, у яких їхні учасники вивчали українську літературу та історію, збирали етнографічний і фольклорний матеріал, влаштовували літературні вечори і концерти, народовці прагнули пробудити національну самосвідомість в української молоді. Народовці заснували ряд культурно-освітніх товариств «Руська Бесіда», а при них — український театр, «Просвіту». Вони відкривали читальні, бібліотеки, видавали твори українських письменників, шкільні підручники, влаштовували театральні вистави та щорічні Шевченкові вечори-концерти.
Під впливом українців Галичини народовецький рух розгорнувся на Буковині і Закарпатті. [12, с. 501—502]

Картка 3
Москвофільство — суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття. Відстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з російським народом і Росією. Основною передумовою виникнення москвофільства була втрата українським народом власної державності, багатовікове іноземне поневолення, денаціоналізація освіченої еліти та низький рівень національної самосвідомості мас.
Перетворення москвофільства в окрему суспільно-політичну течію прискорила революція 1848—1849 рр. в Австрійській імперії. Поразка революції, відновлення союзу австрійського уряду з польською та угорською політичною верхівкою коштом обмеження національних прав інших народів сприяли переорієнтації значної частини духовної та світської інтелігенції Галичини й Закарпаття на іншого покровителя — Російську імперію.
В умовах реставрації абсолютизму (1849—1859) москвофіли не могли вести відкриту політичну діяльність і зосередили свої зусилля в сфері освіти й культури. Вони виступали проти української мови, створивши на основі російської штучне «язичіє». Серед найактивніших москвофілів були історик та етнограф Д. Зубрицький, історик і філолог А. Петрушевич, Я. та І. Головацькі.
Подібні процеси у 50-х рр. ХІХ ст. відбувалися й на Закарпатті, де поширенням москвофільських ідей займалися відомі діячі національного відродження: громадсько-політичний діяч та історик А. Добрянський, греко-католицький священик, педагог та письменник О. Духнович.
Фактичне запровадження польської автономії в Галичині після поразки Австрії у війні з Прусією (1866) підштовхнули москвофілів до відкритого проголошення лозунгу національно-культурної єдності з Російською імперією. У 1866 р. в москвофільських галицьких виданнях заявлялося, що «Русь Галицька, Угорська, Київська, Московська, Тобольська і пр. под взглядом етнографіческим, історическим, лексикальним, літературним, обрядовим єсть одна тая же самая Русь» та доводилась єдність літературної мови галицьких українців і росіян. Це спричинило остаточний розрив між москвофільською і народовською течією у суспільно-політичному житті Галичини. [12, с. 485—486]

Картка 4
Малоросійство — течія суспільно-політичної думки, що виникла на українських землях, які входили до складу Російської імперії. Виразники течії вважали, що ніякого українського народу історія ніколи не знала. Натомість вони говорили про існування малоросів, тобто жителів Малоросії як частини російського народу.
Малоросійство — певний комплекс провінціалізму серед частини українського громадянства України, зумовлений її довгим перебуванням у складі Російської імперії. Малоросійство знаходить свій вияв у байдужому, а то й негативному ставленні до українських національно-державницьких традицій та прагнень, а часто і активній підтримці російської культури і великодержавної політики.
На думку М. Драгоманова, носії малоросійства — це зросійщені українці, національний характер яких сформувався під чужим тиском і впливом. Як наслідок цього — засвоєння, переважно, гірших якостей чужої національності і втрата кращих своїх. В. Липинський визначив малоросійство як «хворобу бездержавності». Подібний комплекс існував у ментальності деяких західноукраїнських кіл у Галичині ХІХ ст. по відношенню до Польщі та у Закарпатті — відносно Угорщини. [12, с. 447]

Повідомлення учня
Учень виступає з повідомленням за темою «Хлопоман Борис Познанський»
Зразок повідомлення
Найяскравішим прикладом українофільського самозречення задля служіння рідному народові, саме у спосіб «братерського» розділення із ним усіх його радостей та випробувань, стало життя етнографа, історика, письменника та громадського діяча Бориса Познанського (1841—1906).
Залишивши навчання у Київському університеті, у 1861 р. він оселився у с. Дударях Канівського повіту, одружився із сільською дівчиною й своє життя прагнув цілком «розчинити» у сільському побуті.
Стряпчий казенних справ Київської ґубернії, який у липні 1862 р. розслідував намову місцевого священика на Б. Познанського, доповідав, що «зв’язки його із людьми просякнуті демократичними ідеями; виявлення любові до простолюду і ненависть до панів; рішучий аж до самозречення злам у способі життя; пристрасть до творів Шевченка і розповсюдження їх, словом, усі ті обставини, якими оточив себе Познанський, мимоволі наштовхують на підозри, що Познанський має якісь злочинні ідеї про відновлення козацтва, або щось таке подібне, реалізуючи, одначе, ці ідеї повільно і з надзвичайною обережністю».
Також було з’ясовано, що Б. Познанський постійно та послідовно «виявляв неприхильність до панів і просив не титулувати його таким іменем». Місцевий священик щодо цієї «вади» додавав, ніби «якось казав дружині Познанського, аби вона, як жона пана, навчилася пити чай, на що сам Познанський відповів: "Нехай її Бог криє од панства”».
Зрештою, стряпчий, відвідавши оселю Б. Познанського та відчувши щиру гостинність господаря, почав йому співчувати як дворянину, який міг би, за своїм розумом та характером, бути успішнішим та більш корисним суспільству, а теперішні захоплення можуть зле відбитися і на його майбутніх дітях. На все це Б. Познанський із глибоким почуттям відповів: «Чи можна не любити цього великого, доброго, простого народу; не шкодую, що ввійшов у його середовище; буду працювати; у сільському простому житті не багато треба; а дітей, якщо будуть, зумію виховати». [23, с. 24—25]
4. Подвійна лояльність української еліти
Завдання
Поставте запитання, на які маємо знайти відповідь, розглянувши пункт плану.
Робота з документом
Опрацюйте уривок із документа, виконайте завдання.
А. ЧУТКИЙ «ПРО ПОДВІЙНУ ЛОЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ 
НАДДНІПРЯНЩИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст.»
Форма національної ідентифікації, що займала проміжне місце між чітко вираженою національною позицією та повним зреченням національності, ділилася на два напрями. Перший означає свідоме пов’язання себе з рідним середовищем. У такому випадку людина ідентифікувала себе як представника українського народу, але через відсутність національної держави до української національної ідентифікації додавалась і ідентифікація за країною, підданою якої ця людина була. Це так зване явище подвійного патріотизму. Воно властиве, наприклад, В. Антоновичу та більшості старогромадівців… Саме ця частина хоча і змирилася з відсутністю власної держави та загалом не прагнула до повної політичної незалежності України, тим не менш переймалася долею свого народу, захищала українську мову й культуру загалом як явища самодостатні, значущі й варті подальшого розвитку.
Другий напрям подвійної лояльності характеризувався вимушеним визнанням свого національного коріння. Поряд з цим особливий акцент робився на приналежності до тієї або іншої держави. Подібним шляхом пішли представники молодшого покоління української інтелігенції другої половини ХІХ ст. Вони влились до російських народницьких, а згодом соціал-демократичних організацій. Деякі інтегрувалися у середовище російської інтелігенції… вирішити його [народу] проблеми вони сподівалися за допомогою не українського національного руху, а загальноросійського революційного руху. [64, с. 40]
Завдання до документа
1) У чому проявлялася та чим була зумовлена подвійна лояльність української еліти другої половини ХІХ ст.?
2) Висловіть власне ставлення до явища «подвійної лояльності».
IV. Закріплення і систематизація вивченого матеріалу
Робота з картою
Покажіть на карті держави, у геополітичних планах яких чільне місце посідала Україна.
Бесіда
1) Розкажіть про зіткнення російської, польської, німецької й австрійської національних ідей на українських землях.
2) Охарактеризуйте українофільський культурницький етап визвольного руху.
V. Підсумки уроку
Перевірка виконання завдань, аналіз типових помилок.
Основні висновки:
протягом ХІХ ст. українські землі входили до складу Російської та Австро-Угорської імперій. Українська територія перетворилася на арену зіткнення державних інтересів обох монархій. Ні Австро-Угорська, ні Російська імперії не визнавали право українського народу на створення власної держави;
аграрна реформа 1861 р. дала підстави українській інтелігенції легально заговорити про селянство як про самобутній народ із природним правом власного самовизначення та розпочати діяльність, що сприяла б усвідомленню селянами особистих прав вільних людей. Саме підняття свідомості народу через поширення в його середовищі грамотності та елементарних знань стало головною метою діяльності хлопоманів;
москвофіли обґрунтовували державно-політичну єдність українського народу з російським у складі Російської імперії. На противагу москвофілам народовці виступали за єдність усіх українських земель та розвиток єдиної української мови.
VI. Домашнє завдання
1) Опрацюйте текст підручника.
2) Уявіть, що вам потрібно взяти участь у конференції. Складіть виступ за темою «Україна в геополітичних планах Росії, Німеччини, Австро-Угорщини та Польщі у другій половині ХІХ ст.».
Вітаємо вас на сайті ForFun.pp.ua! Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Українофільський культурницький етап визвольного руху", із категорії "Уроки", який є складовою архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете багато матеріалів: ГДЗ, творів переказів, конспектів, презентацій, ДПА, ЗНО, методички, посібники до уроків та багато іншого. На сайті  доступний швидкий пошук та безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого навчання та викладання!
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід