Український національно-визвольний рух на території Польщі в 1920—1930-ті рр.




 


Уроки  №  112—114
Тема.   Український національно-визвольний рух на території Польщі в  1920—1930-ті рр.
Мета:  схарактеризувати спектр українських політичних партій на території Польщі; розкрити суть 
ідеології «інтегрального націоналізму»; пояснити зміст основних термінів і  понять; сприяти розвитку 
історичної свідомості учнів, критичному осмисленню історичних подій; виховувати їх у  дусі патріотизму, 
толерантності.
Тип уроку:   комбінований.
Обладнання:   підручник, хрестоматія, стінна карта «Західноукраїнські землі у  міжвоєнний пе -ріод», атлас.
Основні терміни та поняття:  інтегральний націоналізм, референдум, політична криза, вибори, 
імпічмент, імпліментація.
Основні дати:  1920  р.  — створення у  Празі УВО; 1925  р.  — створення УНДО; 1929  р.  — ство -рення у  Відні ОУН; 1935—1936  рр.  — Варшавський процес; політичний процес проти ОУН, засуджен -ня основних провідників ОУН на західноукраїнських землях; 1938  р.  — убивство в  Роттердамі голови 
проводу ОУН Є. Коновальця.
Хід уроку
I.   ОрганІ зац І я навчальнО ї д І яльнО стІ
Учитель  оголошує  учням  тему  й  основні  завдання  уроку.
ІІ.   п еревІ рка д О машньО гО  завдання
  Фронтальне опитування
  1.  Які  українські  землі  увійшли  до  складу  Польщі?
  2.  Схарактеризуйте  політику  Польської  держави  щодо  українських 
земель.
  3.  Чим  були  зумовлені  зміни  у  політиці  правлячих  кіл  Польщі?
  4.  Як  можна  оцінити  політику  польських  правлячих  кіл  щодо  укра-їнства?
  5.  Чому  політика  «нормалізації»  зазнала  поразки?
ІІІ.  а ктуалІ зац І я  О п О рни Х  знань, ум І нь І   навич О к
  Бесіда за запитаннями
  1.  Коли  виник  націоналістичний  напрям  в  українському  русі?
  2.  Яку  роль  відіграла  націоналістична  течія  в  роки  Української  ре-волюції  та  визвольних  змагань?
ІV.  в ивчення нО в О гО  матер І алу
  1  у країнські політичні партії та організації.
  Розповідь учителя
Незважаючи  на  антиукраїнську  політику  правлячих  кіл  Польщі, 
існуючий  політичний  режим  допускав  певну  політичну  діяльність. 
Використовуючи  цю  можливість,  українці  створили  політичні  партії, 
покликані  захищати  їхні  інтереси.  Так,  у   Польщі  на  1925   р.  існува-ло  12   українських  політичних  партій,  що  представляли  широкий 
політичний  спектр.
Найбільшою  й  найвпливовішою  серед  українських  політичних 
партій  було  Українське  народно-демократичне  об’єднання  (УНДО), 
яке  утворилося  в  1925  р.  і   вважалося  ліберальною  партією  інтелек -туальної  еліти  краю.  Лідерами  об’єднання  були  Д.  Левицький,  В.   Муд-рий,  С.  Баран,  О.  Луцький.  УНДО  виступало  за  конституційну  демо -кратію  та  незалежність  України.  Головним  практичним  завданням 
УНДО  вважала  захист  економічних,  політичних,  національно-куль -турних  прав  українців.  Під  впливом  УНДО  перебувала  значна  час -тина  українських  фінансових,  кооперативних  та  культурних  закладів 
краю,  товариств,  у  тому  числі  й  найвпливовіша  газета  «Діло»,  яка, 
по  суті,  стала  його  неофіційним  органом.
Соціалістичний  спектр  українського  руху  був  представлений 
Українською  соціал-радикальною  партією  (УСРП),  що  утворилася 
після  об’єднання  в  1926  р.  найстарішої  західноукраїнської  партії  — 
Русько-української  радикальної  партії  з  Українською  партією  соціа-лістів-революціонерів,  що  діяла  на  Волині.  Її  підтримували  селяни, 
сільська  інтелігенція.  Радикали  прагнули  поєднати  принцип  демо -кратичного  соціалізму  з   ідеєю  незалежності  України.  Розв’язан -ня  найважливіших  соціально-економічних  проблем  пов’язувалося 
із  завоюванням  незалежності.  Її  лідерами  були  Л.  Бачинський  і   І.   Ма-кух.  Ще  однією  соціалістичною  партією  була  Українська  соціал-демократична  партія.  У  своїй  діяльності  вона  спиралася  на  мало-численне  українське  робітництво.  У  1924  р.  УСДП  була  примусово 
розпущена  польською  владою  на  підставі  звинувачення  в  поширен-ні  ідей  комунізму;  у  1929  р.  вона  відновила  свою  діяльність.  Ліде-ром  партії  став  М.  Ганкевич.  Решта  українських  партій  були  не -численними  та  маловпливовими  (Українська  католицька  партія, 
Волинське  українське  об’єднання,  москвофіли  тощо).  Майже  всі 
українські  партії  виступали  за  об’єднання  українських  земель  у  єди -ній  державі.  Ситуацію  в  УСРР  у  1920-ті  рр.  висвітлив  Д.  Левицький 
у   1925  р.  в   газеті  «Діло»:  «На  радянській  Україні  росте,  міцнішає 
і   розвивається  українська  національна  ідея,  і  разом  зі  зростом  цієї 
ідеї  чужі  рамці  фіктивної  української  державності  наповнюються 
рідним  змістом  справжньої  державності».  Але  в   1930-ті  рр.  думка 
щодо  УСРР  і  СРСР  докоріннно  змінюється.
Ще  однією  впливовою  політичною  силою  була  Комуністична  пар-тія  Східної  Галичини,  яка  в  1923  р.  перетворилася  на  Комуністич-ну  партію  Західної  України  (КПЗУ)  й   увійшла  до  Компартії  Польщі. 
КПЗУ  діяла  підпільно;  прагнула  поєднати  національні  ідеї  з  ідеями 
комунізму,  підтримувала  ідейну  тецію  націонал-комунізму.  Вона 
спиралася  переважно  на  найбідніші  прошарки  суспільства.  На  чолі 
КПЗУ  стояли  Й.  Клірик,  Р.  Кузьма.  Політика  українізації  та  непу, 
що  проводилася  в  УСРР,  сприяла  зростанню  впливу  КПЗУ  й  уза -галі  прорадянських  настроїв  у   Західній  Україні.  Але  наступна  по -літика  радянського  керівництва  (колективізація,  голодомор,  репре -сії)  викликала  критику  з   боку  членів  КПЗУ.  Під  час  перебування 
в   СРСР  чимало  західноукраїнських  комуністів  було  репресовано, 
а   Компартію  Польщі,  до  складу  якої  входила  КПЗУ,  за  рішенням 
Комінтерну  в  1938  р.  було  розпущено.
Українські  партії  максимально  намагалися  використати  легальні 
можливості  впливу  на  формування  державної  внутрішньої  політики. 
Із  цією  метою  вони  боролися  за  місця  в   польському  парламенті:  як-що  в  листопаді  1927  р.  представництво  українців  у   сеймі  складалося 
з   25  послів  і   шести  сенаторів,  то  в  липні  1930   р.   —  із  50  послів 
і  14  сенаторів.
Поряд  із  легальними  українськими  партіями  та  підпільною 
діяльністю  комуністів  зростала  ще  одна  сила,  якій  судилося  стати 
провідником  українського  руху  в   1930—1950-ті  рр.,  —  націоналіс-тичний  рух,  що  неухильно  розвивався.  Організаційні  витоки  були 
пов’язані  з   діяльністю  Української  військової  організації  (УВО), 
що  була  створена  в  Празі  в  1920  р.  групою  старшин  УСС  і   УГА  на 
чолі  з   Є.  Коновальцем.  Головною  метою  УВО  була  Українська  само -стійна  соборна  держава,  становлення  якої  мало  здійснитися  загаль -нонаціональним  повстанням  українського  народу  проти  окупантів. 
Основним  методом  боротьби  вважався  терор  проти  представників 
окупаційної  влади,  установ  тощо.  Терористичні  акти  УВО  мали 
й   пропагандистську  мету:  привернути  увагу  світової  громадськості 
до  тієї  несправедливості,  яка  після  Першої  світової  війни  була  вчи -нена  щодо  українців.  Найвідоміші  акції  УВО:  невдалий  замах  на 
Ю.  Пілсудського  (1921  р.),  кампанія  саботажу  та  терористичні  ак -ти  проти  українських  угодовців  (1922  р.),  експропріаційні  акції 
(1924—1926  рр.)  тощо.
Ідеологічною  основою  націоналістичного  руху  стала  ідеологія  ін-тегрального  націоналізму  Д.  Донцова.  Діяльність  УВО  та  Д.  Донцова 
сприяли  консолідації  націоналістичних  сил.  У  1929  р.  постала  Орга -нізація  українських  націоналістів  (ОУН).
  Запитання на закріплення
  1)  Назвіть  провідні  українські  політичні  партії,  що  діяли  на  тери-торії  Польщі.
  2)  Яка  з   них  була  найчисленнішою  та  найвпливовішою?
  3)  Чому  український  рух  був  представлений  низкою  партій,  а  не 
однією  загальнонаціональною?
  2  у країнська кооперація.
Важливим  елементом  протидії  польській  політиці  на  західно-українських  землях  став  український  кооперативний  рух.  Коопера -тиви,  діючи  під  гаслом  «Свій  до  свого  по  своє»,  стали  формою 
самоврядування  та  економічного  самозахисту  українського  населен-ня.  Кожне  село,  кожна  місцевість  обов’язково  створювали  в   себе 
кооператив  —  крамницю,  касу,  молочарню.  На  1925  р.  мережу  ни -зових  кооперативів  зміцнили  повітові  об’єднання,  що  завершилося 
створенням  чотирьох  спеціальних  організацій   —  «Центросоюзу», 
«Маслосоюзу»,  «Центробанку»  і   «Народної  торгівлі».  Вони  мали 
свої  регіональні  відділення  по  всій  Галичині.  «Маслосоюз»  експор -тував  свою  продукцію  до  багатьох  країн  Європи.  Центральною  уста-новою,  яка  керувала  роботою  кооперативів,  був  Ревізійний  союз 
кооператорів.  Кількість  українських  кооперативів  у   Східній  Гали-чині  зросла  з  580   в   1921  р.  до  майже  4000   у   1939  р.  Вони  об’єднували 
700   тис.  членів.
Кооперативи  сприяли  впровадженню  нових  засобів  господарюван-ня  та  техніки  серед  українських  селян  і  поклали  край  лихварській 
заборгованості  галицького  села.  Українські  кооперативи  успішно  кон-курували  з  польськими  господарськими  організаціями,  хоча,  на  від-міну  від  них,  аж  до  середини  1930-х  рр.  не  отримували  державних 
кредитів  і   субсидій.  Завдяки  їм  економічний  стан  українського  села 
почав  повільно  покращуватися,  сформувався  цілий  прошарок  замож -ного  українського  селянства.  Удалося  економічно  протистояти  поль -ському  «посадництву».
Мережа  кооперативних  організацій  разом  із  мережею  українських 
шкіл,  «Просвіт»,  молодіжних  спортивних  організацій,  політичних 
партій  утворювали  інфраструктуру  українського  національного  жит -тя  в  Західній  Україні.
  3  с творення Оун. Ідеологічні основи.
Організація  українських  націоналістів,  створена  1929  р.  у   Від-ні,  оформила  націоналістичний  напрямок  в   українському  русі. 
Засновниками ОУН стали Українська Військова Організація (УВО), 
що  об’єднувала  колишніх  офіцерів  української  армії  та  вела  зброй-ну  боротьбу  проти  польської  окупації  Східної  Галичини,  студент -ські  організації   —  «Асоціація  української  націоналістичної  молоді» 
(Львів),  «Українська  націоналістична  молодь»  (Прага),  «Легіон 
українських  націоналістів»  (Подєбради,  ЧСР)  та  інші  націоналіс -тичні  групи.  ОУН  очолив  керівник  УВО,  командир  УСС  у  роки 
визвольних  змагань,  полковник  Є.  Коновалець.  Ідеологією  ОУН 
став  інтегральний  націоналізм,  розроблений  Д.  Донцовим,  який 
відкидав  демократичні  ідеали,  стверджуючи,  що  демократична 
м’якотілість  стала  причиною  поразки  визвольних  змагань  1917—
1921  рр.  Такої  самої  думки  дотримувалися  і   його  наступники 
Д.  Андрієвський  і  М.  Сціборський.  Вони  проголошували  найви -щою  цінністю  національну  державу,  на  чолі  якої  мав  стати  верхо-вний  провідник   —  вождь.  Єдність  вождя  й  народу  мусили  забез-печувати  корпорації,  коаліції,  профспілки,  виборні  ради.  А  єдина 
партія  —  ОУН  —  повинна  була  займатися  ідеологічним  проводом 
держави.  Ідеологи  інтегрованого  націоналізму  мало  приділяли 
уваги  майбутньому  соціально-економічному  устрою  держави.  Осно-вою  теоретичних  міркувань  було  доведення  прав  українського  на -роду  на  самостійну  соборну  державу  й  визначення  шляхів  здо -буття  незалежності.  Ідеологи  ОУН  вважали,  що  незалежність 
Української  держави  можна  здобути  шляхом  національної  рево -люції   —  всенародного  повстання  проти  окупантів  під  керівництвом 
ОУН.  Для  підготовки  національної  революції  потрібно  всіма  мож -ливими  засобами  розхитувати  окупаційний  режим  (індивідуальний 
терор,  саботаж,  напади,  демонстрації,  акції  протесту)  і   одночасно 
готувати  населення  до  повстання.
  Робота з  документом
«Декалог»   
(«Десять  заповідей  українського  націоналіста»)*
Я  —  Дух  одвічної  стихії,  що  зберіг  Тебе  від  татарської  потопи  й  по-ставив  на  грані  двох  світів  творити  нове  життя:
1.   Здобудеш  Українську  Державу,  або  згинеш  у   боротьбі  за  неї.
2.   Не  дозволиш  нікому  плямити  слави,  ні  чести  Твоєї  Нації.
3.   Пам’ятай  про  великі  дні  наших  Визвольних  змагань.
4.   Будь  гордий  з  того,  що  Ти  є   спадкоємцем  боротьби  за  славу  Володи -мирового  Тризуба.
5.   Пімстиш  смерть  Великих  Лицарів.
6.   Про  справу  не  говори  з  тим,  з  ким  можна,  а   з  тим,  з   ким  треба.
7.   Не  завагаєшся  виконати  найнебезпечнішого  чину,  якщо  цього  вимага-тиме  добро  справи.
8.   Ненавистю  й  безоглядною  боротьбою  прийматимеш  ворогів  Твоєї 
Нації.
9.   Ні  просьби,  ні  грозьби,  ні  тортури,  ані  смерть  не  приневолять  Тебе 
виявити  тайни.
*  Автор  «Десяти  заповідей…»   —  С.  Ленкавський.  Уперше  твір  був  на-друкований  улітку  1929   р.  і   став  загальновідомим  під  своєю  грецькою 
назвою  «Декалог».
 10.   Змагатимеш  до  поширення  сили,  слави,  багатства  й  простору  Україн-ської  Держави.
  1)  До  чого  закликає  документ?
  2)  Яку  мету  ставили  собі  українські  націоналісти?
  3)  Чи  відображені  в  «Декалогу»  ідеї  інтегрального  націоналізму?
  4)  Спробуйте  відтворити  образ  українського  націоналіста,  згідно 
з  «Декалогом».
ОУН  судилося  стати  на  чолі  визвольного  руху  українців  протягом 
1930—1950-х  рр.  Це  можна  пояснити:
  8 жорстокою  антиукраїнською  політикою  як  у  Польщі,  так  і  в  СРСР;
  8 зневірою  в  демократичні  ідеали;
  8 загальноєвропейською  тоталітарною  тенденцією  в  національно-визвольних  рухах;
  8 привабливим  прикладом  Італії,  Німеччини,  що  кинули  виклик 
Версальській  системі  та  створювали  могутні  національні  дер-жави;
  8 неможливістю  легальної  боротьби  за  відновлення  української  дер-жавності.
  4  д іяльність Оун у  1930-ті рр.
У  1930-ті  рр.  ОУН  розгорнула  активну  діяльність  на  західноукра-їнських  землях.  Вважаючи  терор  однією  з  найдієвіших  форм  бороть-би,  ОУН  здійснила  низку  замахів,  які  набули  широкого  розголосу. 
Загалом  УВО  й   ОУН  вчинили  протягом  1921—1939  рр.  63  замахи, 
жертвами  яких  стали  36  українців,  25   поляків,  один  росіянин  та 
один  єврей.  Ці  замахи  здійснювалися  передусім  із  метою  приверну -ти  увагу  світової  та  української  громадськості  до  українського  пи -тання.  Так,  убивство  в   1934  р.  міністра  внутрішніх  справ  Польщі 
Б.  Перацького  було,  з   одного  боку,  помстою  за  політику  пацифікації, 
а  з  іншого,   —  викликом  світовій  громадськості  в  зв’язку  з  порушен-ням  Польщею  прав  національних  меншин.  Терор  був  спрямований 
не  лише  проти  зовнішніх  ворогів,  а   в  основному  проти  внутрішніх  — 
проти  тих  українців,  які  йшли,  на  думку  ОУН,  на  співробітництво 
з  існуючою  владою.  Так,  у   Львові  було  вбито  директора  української 
академічної  гімназії.  Такі  акції  не  додавали  авторитету  ОУН,  ви -кликали  масові  репресії  з  боку  польської  влади.  У  1935—1936   рр. 
після  масових  арештів  членів  ОУН  відбулися  Варшавський,  а   згодом 
Львівський  процеси,  під  час  яких  С.  Бандера,  М.  Лебедь  та  інші 
були  засуджені  до  страти,  яка  амністією  була  замінена  довічним 
ув’язненням.  Сотні  членів  ОУН  опинилися  в  концтаборі  Береза-Кар-тузька.
Відчутним  ударом  по  ОУН  стало  вбивство  в  травні  1938   р.  ліде-ра  організації  Є.  Коновальця.  Напередодні  вирішальних  в  історії 
Європи  та  світу  подій  організація  залишилася  без  керівника.  У  се -редині  ОУН  намітився  розкол  між  її  закордонним  проводом,  на  чо -лі  якого  стояв  А.  Мельник,  і  структурою  ОУН  на  західноукраїнських 
землях,  головою  якої  від  1933   р.  був  С.  Бандера.  Перші  серйозні 
розбіжності  між  двома  лідерами  відбулись  під  час  подій  у   Карпат-ській  Україні.  А.  Мельник  як  більш  обізнаний  у  європейських  спра-вах  передвоєнної  Європи  категорично  заборонив  перехід  членів  ОУН 
із  Галичини  до  Закарпаття.  Він  знав,  що  А.  Гітлер  віддасть  цей 
край  Угорщині.  Але  галицька  молодь  і  провід  на  чолі  зі  С.  Банде-рою,  керовані  прагненням  розбудувати  в  Закарпатті  Українську  дер-жаву,  навколо  якої  повинні  були  об’єднатися  решта  українських 
земель,  прагнула  дій.  Для  багатьох  це  мало  трагічні  наслідки:  одні 
загинули  під  час  переходу  через  польсько-чехословацький  кордон, 
інші  —  у  боях  з  угорськими  військами.  Тільки  втручання  Німеччи-ни,  за  проханням  А.  Мельника,  урятувало  життя  багатьом  членам 
ОУН,  що  потрапили  до  рук  угорців.
У  1940  р.  між  А.  Мельником  і   С.  Бандерою  відбулася  зустріч, 
яка  завершилася  розривом  між  двома  лідерами.  У   квітні  1941   р. 
у  Кракові  на  ІІ  Великому  зборі  ОУН  С.  Бандеру  було  проголошено 
провідником,  а  А.  Мельник  був  виключений  з  організації,  після  то-го  постали  дві  організації   —  ОУН(Б)  та  ОУН(М).  Крім  того,  ІІ  Вели-кий  збір  був  присвячений  підготовці  до  здобуття  влади  в  Україні 
в  умовах,  коли  наближався  напад  Німеччини  на  СРСР.  Ураховуючи 
обставини,  ОУН(Б)  пішла  на  співробітництво  з  Німеччиною.  Страте-гічний  задум  оунівців  передбачав  використати  напад  Німеччини  для 
захоплення  влади  в   Україні.  Створювалися  спеціальні  похідні  загони, 
які  в  умовах  міжвладдя  повинні  були,  рухаючись  на  схід,  організо -вувати  українські  владні  структури.  У  складі  вермахту  формувався 
український  легіон,  який  складався  з   батальйонів  «Нахтігаль»  і   «Ро -ланд».  Командували  ними  гауптштурмфюрери  СС  Р.  Шухевич  і  Є.  По-бігущий.
У  перший  же  день  вступу  німецьких  військ  до  Львова  (30  черв-ня  1941   р.)  на  урочистому  зібранні  представників  українських  пар-тій  та  безпартійних  провід  ОУН(Б)  проголосив  Акт  відновлення 
української  державності,  який  благословив  митрополит  греко-като -лицької  церкви  А.  Шептицький.  Також  був  створений  уряд  на  чо -лі  з   Я.  Стецьком.  Німецька  окупаційна  влада  негативно  постави-лися  до  цього  Акта.  Після  невдалих  спроб  умовити  українських 
провідників  відмовитися  від  нього  почалися  масові  арешти:  С.  Бан -дера,  Я.  Стецько  та  інші  були  заарештовані  й   кинуті  до  в’язниці; 
репресії  проти  членів  ОУН  і   всього  українського  народу.  Україна 
була  розчленована  на  кілька  штучних  адміністративних  одиниць, 
установлено  жорстокий  окупаційний  режим.  Батальйони  «Нахтігаль»  і   «Роланд»  були  розпущені.  У   таких  умовах  ОУН  приймає 
рішення  розпочати  збройну  боротьбу  проти  німецької  окупації. 
У   1942  р.  створюється  Українська  повстанська  армія,  на  чолі  якої 
стає  Р.  Шухевич,  розгортає  свою  діяльність  оунівське  підпілля. 
Практика  боротьби  проти  сталінського  та  фашистського  тоталіта -ризму  примусила  дещо  переглянути  ідеологічні  засади  організації. 
Вони  наближуватися  до  демократичних  ідеалів.  Керівники  ОУН 
зрозуміли,  що  здобути  незалежність  України  можливо  лише  спіль -но  з  іншими  поневоленими  народами.
  Запитання для дискусії
  1)  Дайте  оцінку  терористичної  діяльності  ОУН.
  2)  Які  наслідки  для  ОУН  мав  розкол  у  її  лавах?  Чи  був  цей  розкол 
неминучим?
V.   з акр І плення н О в О гО  матер І алу
  Робота з  підручником
Спираючись  на  відповідний  матеріал  підручника  та  розповідь  учи-теля,  складіть  і  заповніть  таблицю  «Український  національно-ви -звольний  рух  у   Польщі  в  1920—1930-ті  рр.»,  зазначивши:  назви 
партій;  мету  діяльності;  соціальну  базу;  методи  боротьби;  провідни -ків,  лідерів.
VI.  пІ дсумки урО ку
  8 Антиукраїнська  політика  зумовила  розгортання  потужного  укра-їнського  національно-визвольного  руху,  який  був  представлений 
як  легальними,  так  і   нелегальними  організаціями.  У   міру  зрос-тання  антиукраїнських  акцій  керівну  роль  у   національно-визволь-ному  русі  перебирає  потужна  підпільна  мережа  ОУН.
  8 ОУН  очолила  національно-визвольний  рух  українців.  Ідеологічною 
основою  її  діяльності  став  інтегральний  націоналізм   —  тоталітар-на  (авторитарна)  ідеологія,  яка  й  зумовила  особливості  діяльнос-ті  організації  в   1930-ті  рр.
VIІ. Домашнє завдання
Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
 

Вітаємо вас на сайті ForFun.pp.ua! Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Український національно-визвольний рух на території Польщі в 1920—1930-ті рр.", із категорії "Уроки", який є складовою архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете багато матеріалів: ГДЗ, творів переказів, конспектів, презентацій, ДПА, ЗНО, методички, посібники до уроків та багато іншого. На сайті  доступний швидкий пошук та безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого навчання та викладання!
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід