Зовнішньополітичні орієнтири (ІІ частина).




 
Уроки  №  98—99
Тема.   Зовнішньополітичні орієнтири (ІІ частина).
Мета:  охарактеризувати російський та євроатлантичний вектори зовнішньополітичного 
курсу України, роль української діаспори у  зміцненні контактів між Україною і  Заходом, роз -вивати вміння аналізувати економічний, науковий та культурний зв’язки України з  країнами 
ЄС, СНД, формувати в  учнів власне ставлення до потенційного входження України в  європей -ські та євроатлантичні структури; виховувати учнів у  дусі патріотизму, толерантності, сприяти 
утвердженню ідеалів демократії.
Тип уроку:   засвоєння нових знань.
Основні терміни і  поняття:  НАТО, ЄС, Рада Європи, хартія, українська діаспора, СОТ.
Обладнання:   підручник, карти «Україна незалежна», «Політична карта світу», дидактичні 
матеріали, мультимедійне обладнання
Основні дати і  події:   1997  р.  — Хартія про особливе партнерство між Україною і  НАТО; 
1996  р.  — об’єднання Грузії, Азербайджану, Молдови; 1999  р.  — затвердження стратегії співро -бітництва ЄС і  України; серпень 2001  р.  — ІІІ Всеукраїнський форум українців; весна 2002  р.  — 
прагнення України вступу в  НАТО; липень 2002  р.  — саміт Україна  — ЄС; 2005  р.  — визнання 
України державою з  ринковою економікою; 2008  р.  — Україна стала членом СОТ; лютий 2008  р.  — 
лист Президента, прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради в  штаб-квартиру НАТО про бажання 
України підписати план дій щодо членства НАТО.
Очікувані результати:  після цього уроку учні зможуть: аналізувати зовнішньополітичні 
пріоритети України, економічні, наукові, культурні зв’язки з  країнами СНД, ЄС, Північної Америки; 
користуватися картою, показувати країни, з  якими Україна проводить співробітництво; висловлю -вати своє ставлення до потенційного входження України в  ЄС, НАТО.
Хід уроку
I.   Організаційна частина
Учитель  оголошує  учням  тему  й  основні  завдання  уроку.
II.   а ктуалізація О п О рних знань
  Бесіда
1.   Які  документи  визначили  основні  напрямки  зовнішньої  політики?
2.  На  яких  принципах  і  засадах  базується  зовнішня  політика 
України?
3.  Як  ви  розумієте  багатовекторність,  прогнозованість  і  стабіль-ність  збереження  позаблокового  статусу  зовнішньої  політики 
України?
III.  Вивчення нового   матеріалу
  1  с тавлення  україни до міждержавних об’єднань на пострадянському 
просторі ( снд ,  гуа М, єес )
  Розповідь учителя
Після  створення  СНД  Україна  має  активні  політичні  й   еконо -мічні  зв’язки  з  більшістю  країн  СНД.  Зв’язки  з  ними  Україна  ба-зує  на  принципах  «стратегічного  партнерства»,  наша  держава  спри-яє  інтеграції  української  економіки  в   СНД.
На  противагу  Росії  в   1996  р.  у   межах  СНД  утворилось  об’єднання 
Грузії,  України,  Азербайджану  і  Молдови  (ГУАМ),  як  офіційно  бу-ло  заявлено,  для  реалізації  ідеї  євразійського  транспортного  кори -дору.  У   1997  р.  до  організації  увійшов  і   Узбекистан  (організація 
отримала  назву  ГУУАМ),  але  в   2002  р.  він  заявив,  що  виходить 
з  організації.
Таким  чином,  співробітництво  України  з   міжнародними  орга -нізаціями  відповідає  її  стратегічній  меті  інтеграції  у   європейське 
і  світове  товариство.
23  лютого  2003  р.  в   Москві  відбулася  неформальна  зустріч  чо-тирьох  президентів  —  В.  Путіна  (Росія),  Л.  Кучми  (Україна),  Н.  На-зарбаєва  (Казахстан)  і   О.  Лукашенка  (Білорусь),  яка  мала  сенсацій -ний  результат.  Президенти  підписали  заяву  з   довгою  назвою  —  «Про 
новий  етап  економічної  інтеграції  та  про  початок  переговорного 
процесу  щодо  формування  Єдиного  економічного  простору  і  ство-рення  єдиної  регулюючої  міждержавної  комісії  по  торгівлі  і  тари-фах».  Так,  у  повсякденний  обіг  увійшло  нове  поняття  —  «єдиний 
економічний  простір»  (ЄЕП).
Для  реалізації  угоди  про  ЄЕП  була  створена  так  звана  «гру-па  високого  рівня».  Від  України  до  неї  увійшов  перший  віце-президент  М.  Азаров.  Група  не  афішувала  свою  роботу,  але  працю -вала  досить  інтенсивно.  На  першому  плані  стояло  формування 
митного  союзу  й  передача  повноважень  у  цій  сфері  єдиній  регу-лятивній  міждержавній  незалежній  комісії  з  торгівлі  й  тарифів. 
Митний  союз  у  разі  його  укладення  робив  неможливим  само -стійний  вступ  України  до  Світової  організації  торгівлі.  Суб’єктом 
переговорів  ставав  би  не  уряд  і   парламент  нашої  держави,  а  над -державні  органи  митного  союзу.  Це  закрило  б  перед  Україною 
перспективу  створення  зони  вільної  торгівлі  з  країнами  Європей-ського  Союзу  з  наступним  набуттям  статусу  асоційованого  членства 
в   об’єднаній  Європі.
Входження  України  в   ЄЕП  вимагало  кардинального  перегляду 
планів  розвитку  вітчизняної  вугільної  галузі.  Донбас,  який  був 
виснажений  інтенсивним  видобутком,  упродовж  понад  століття 
і   десятиліттями  не  мав  потрібних  капіталовкладень,  істотно  по -ступався  собівартістю  вугілля  басейнам  Росії  і  Казахстану.  В  умо -вах  відкритих  ринків  це  різко  загострювало  соціальні  проблеми 
на  українському  Сході.
Тим  не  менш  на  зустрічі  в   Ялті  у  вересні  2003  р.  угода  про  утво-рення  ЄЕП  була  підписана.  Після  цього  перед  президентською  біль -шістю  у   парламенті  було  поставлене  завдання  ратифікувати  її.
20  квітня  2004  р.  Верховна  Рада  України  поіменним  голосу -ванням  прийняла  Закон  про  ратифікацію  Угоди  про  формування 
Єдиного  економічного  простору.  Для  голосування  зареєструвалося 
418   народних  депутатів,  за  ратифікацію  висловилися  265,  про-ти  —  60,  утримались  —  3,  не  голосувало  —  90.
Слід  підкреслити,  що  утворення  ЄЕП  не  відповідало  націо-нальним  інтересам  України  тільки  в  довгостроковій  перспекти-ві.  Якщо  ЄЕП  розглядати  як  угоду  про  вільну  торгівлю  на  всьому 
пострадянському  просторі,  то  вона  мала  велике  значення  для 
пострадянських  народних  господарств  України  та  Білорусі,  які 
могли  б  безперешкодно  користуватися  дешевими  енергоносіями 
(нафтою  і   газом)  із  Російської  Федерації  і   Казахстану.  Але  більш 
високий  рівень  економічної  інтеграції  (в  напрямі  утворення  мит -ного  й  валютного  союзів)  одразу  перетворював  народні  госпо -дарства  чотирьох  держав  на  єдиний  організм.  Виходячи  з  того, 
що  Російська  Федерація  не  збиралася  входити  до  Європейсько-го  Союзу  (а  ЄС,  у   свою  чергу,  ніколи  не  розглядав  питання 
членства  Росії),  Україна  втрачала  перспективу  європейської  ін -теграції.
Українське  керівництво  в   2005—2006   рр.  обмежувалося  у   пи-танні  про  ЄЕП  лише  декларативними  заявами.  Підготовка  до  пар -ламентських  виборів  і   тривале  формування  урядової  коаліції  після 
виборів  фактично  зупинили  проблему  євразійської  економічної  ін -теграції.  Натомість  російський  «Газпром»  дав  зрозуміти:  якщо 
Україна  прагне  йти  у  Європу,  вона  повинна  сплачувати  Росії  євро -пейську  ціну  за  спожитий  газ.
  2  к ультурні та наукові зв’язки з  росією
  Розповідь учителя
На  сучасному  етапі  взаємовідносин  між  Україною  і  Росією 
галузь  культури  та  науки  залишається  тією  сферою,  де  співпраця 
може  і  повинна  розвиватися  найактивніше.
Як  свідчить  історія  розвитку  людства,  найбільш  сталі  зв’язки 
між  народами  встановлює  культура.  Етнічна  спорідненість  та 
культурні  стосунки  народів  сформували  підґрунтя  взаємин  на 
довгі  роки.  Але  порушення  зв’язків  у  політичній  та  економічній 
сферах  негативно  вплинули  на  взаємодію  в   галузі  культури  та 
науки,  оскільки  відчувається  недостатнє  фінансування  культур -них  та  наукових  проектів,  відсутність  зацікавленості  на  політич -ному  рівні.  Існує  договірно-правова  база  між  країнами,  але  ці угоди  та  протоколи,  які  не  наповнюються  змістом,  залишаються 
лише  на  папері.  Домовленості  як  на  державному,  так  і  міжрегіо-нальному  рівні,  або  між  установами  культури  та  науки  потребу -ють  свого  виконання.
Особливу  увагу  слід  приділити  науковим  розробкам  країн  із 
ліквідації  наслідків  аварії  на  Чорнобильській  АЕС,  зокрема,  скон -центруватися  в  галузі  медицини,  біотехнологій  та  хімії,  щоб  забез -печити  технологічний  прорив  у  діяльності  біотехнологічних  під-приємств  та  проектів,  пов’язаних  з   екологією.
Аналіз  наукового  співробітництва  свідчить  про  те,  що  співпра-ця  активніше  відбувається  на  двосторонньому  рівні  (наприклад, 
Програма  двосторонньої  науково-технічної  співпраці  на  1998—
2007  рр.  між  Росією  та  Україною,  українсько-російська  міждер -жавна  науково-технічна  програма  «Нанофізика  і  наноелектроніка», 
міждержавна  програма  зі  створення  науково-технологічного  про -стору  (Україна  та  Російська  Федерація),  яка  включає  напрями  «Ви-робничі  технології»,  «Екологія  та  раціональне  природокористуван -ня»  та  інші,  а   також  виконання  проектів  із  розробки  та  створення 
оптико-механічного  та  контрольного  обладнання  для  виробництва 
надвеликих  інтегральних  схем).  Спільним  проектом  для  країн  мо -гла  б  стати  співпраця  у   галузі  космічних  досліджень.  Так,  існують 
приклади  українсько-російських  проектів  «Космотрас»  (дві  держав-ні  космічні  програми  «Космос»  та  «Космос   —  Союзна  держава»). 
Щоб  співпраця  була  продуктивнішою,  її  необхідно  підтримувати 
на  державному  рівні,  створювати  науково  обґрунтовану  стратегію 
подальшого  розвитку  країн  у  цьому  напрямку.  Наприклад,  це  могла   б  бути  міждержавна  Програма  співпраці  зі  створення  нових 
технологій  із  використанням  системного  підходу,  який  би  включав 
мету,  взаємопов’язані  компоненти,  управління,  джерела,  інтегра -тивність.  Пропонується  також  прийняття  нової  угоди  про  розвиток 
високих  технологій.
Аналіз  взаємодії  між  країнами  у  сфері  культури  та  науки 
свідчить,  що  не  всі  можливості  використовуються  у  повному 
обсязі,  не  завжди  виконуються  домовленості.  Перша  причина  — 
брак  коштів.  Але,  окрім  фінансування,  затримують  розвиток 
і   організаційні  перепони:  відсутня  зацікавленість  у   підтримці 
відносин  на  постійний  основі  саме  на  державному  рівні,  а  та-кож  недостатній  рівень  та  ефективність  економічної  співпраці, 
слабка  інформованість  широкого  загалу  щодо  існуючих  спіль -них  проектів.
  3  є вроатлантичний вектор зовнішньополітичного курсу
  Розповідь учителя
Сприятливі  економічні  та  політичні  зв’язки  склалися  між  Укра-їною  і  більшістю  держав  європейського  континенту,  передусім  із 
сусідньою  Польщею,  а  також  ФРН,  Італією,  Угорщиною.  Досить 
плідно  розвиваються  відносини  з  Канадою,  на  які  позитивно  впли-ває  українська  діаспора.  Зв’язки  з  Росією,  Польщею,  Ізраїлем, 
США,  ФРН  та  іншими  державами  Україна  будує  на  принципах 
«стратегічного  партнерства».
На  сучасному  етапі  зовнішня  політика  України  базується  на 
таких  принципах:
  8 багатовекторності;
  8 прогнозованості  і  стабільності;
  8 збереження  позаблокового  статусу;
  8 зміцнення  міжнародного  миру  і   стабільності.
Основні  напрями  реалізації  зовнішньополітичних  пріоритетів 
України:
  8 подальше  співробітництво  з  ЄС,  здобуття  статусу  асоційова-ного  члена  ЄС.  На  цьому  шляху  передбачається  здійснити 
адаптацію  українського  законодавства  до  стандартів  ЄС,  за-безпечення  прав  людини,  більш  активний  розвиток  еконо -мічного  співробітництва,  адаптацію  соціальної  політики  до 
стандартів  ЄС  тощо;
  8 прагнення  України  вступити  до  НАТО  (травень  2002  р.);
  8 головним  пріоритетом  у   відносинах  із  Росією  є  зміцнення  стра -тегічного  партнерства  з   одночасним  зменшенням  незалежності 
від  російських  енергоносіїв.
Ключовими  в  зовнішньополітичній  стратегії  України  є   відносини 
зі  США.  За  роки  незалежності  США  надає  Україні  постійну  еконо -мічну,  політичну,  фінансову  і   технічну  допомогу.  У   відносинах  зі 
США  Україна  прагне  довгострокового,  взаємовигідного  і   рівноправ -ного  співробітництва.  Також  неодноразово  зазначалося,  що  відноси -ни  України  зі  США  не  спрямовані  проти  будь-якої  третьої  країни.
Основні  пріоритети  зовнішньої  політики:
  8 економізація  зовнішньої  політики,  тобто  зовнішньополітичні 
зв’язки  мають  підкріплюватися  й   економічним  співробітни -цтвом.  Зовнішня  політика  України  повинна  сприяти  пошуку 
нових  ринків  для  українських  товарів;
  8 розвиток  зв’язків  зі  стратегічними  партнерами;
  8 продовження  руху  в  бік  європейської  та  євроатлантичної  інте -грації;
  8 створення  позитивного  іміджу  України;
  8 забезпечення  диверсифікації  постачання  енергоносіїв;
  8 реалізація  свого  геополітичного  положення  як  мосту  між  Схо-дом  і   Заходом.
  4  в ступ україни до  ради  європи
  Розповідь учителя
Проголошення  Україною  курсу  на  побудову  демократичного 
суспільства  потребує  врахування  світового  досвіду  в   цій  справі.  Це 
зумовило  потребу  в   співробітництві  з   Радою  Європи  —  впливовою 
організацією,  що  виникла  в  1949  р.,  діяльність  якої  спрямована 
на  захист  прав  людини,  парламентської  демократії  і  забезпечення 
принципу  верховенства  права.  14  липня  1992   р.  Україна  подала 
заяву  на  вступ  до  організації,  а  9   листопада  1995   р.  стала  37-м 
членом  Ради  Європи.  Вступивши  до  ЄС,  Україна  взяла  на  себе  низ -ку  зобов’язань  з   організації  влади,  розвитку  правової  сфери  і   само-управління,  захисту  прав  людини.  Так,  згідно  з   рекомендаціями 
РЄ  в  Україні  було  скасовано  смертну  кару.  Незважаючи  на  опір 
деяких  сил  у   державі,  виконання  рекомендацій  РЄ  відповідає  на -ціональним  інтересам  України,  наближає  її  до  демократичного  сус -пільства.  Контроль  із  боку  РЄ  є  тим  важливим  чинником,  який 
стримує  деякі  недемократичні  дії  влади  і   сприяє  становленню  де -мократичного  суспільства.
  5  у кладення  хартії про особливе партнерство між україною і  нат О
  Розповідь учителя
У  1997  р.  в   Мадриді  між  Україною  і  НАТО  була  підписана  «Хар-тія  про  особливе  партнерство».  У   ній  проголошувалося,  що  НАТО 
є  відкритим  для  вступу  нових  членів,  воно  підтримує  суверенітет 
і  територіальні  цілісність  України,  недоторканність  її  кордонів.  Був 
визначений  механізм  консультацій  між  двома  партнерами.
Указом  Президента  України  в  1998  р.  було  затверджено  дер-жавну  програму  співробітництва  з  альянсом.  Україна  розглядає 
НАТО  як  найбільш  ефективну  структуру  колективної  безпеки 
в   Європі,  хоча  не  схвалила  дій  НАТО  в  Югославії.  Для  більш 
тісного  співробітництва  у  Києві  відкрито  офіс  військового  пред-ставництва  НАТО.  Навесні  2002  р.  Україна  заявила  про  своє  ба -жання  вступити  до  цієї  організації.  Для  реалізації  цих  планів 
потрібно  завершити  військову  реформу,  узгодити  свої  Збройні 
сили  зі  стандартами  НАТО.  Розпочався  активний  переговорний 
процес  у  цьому  напрямку.
  6  с півпраця з  країнами  єс
  Розповідь учителя
Загальна  стратегія  співробітництва  ЄС  стосовно  України  була 
затверджена  у  грудні  1999  р.  Вона  розрахована  на  чотири  роки 
і   є  унікальним  документом,  який  закладає  основи  співробітництва 
з   державою,  що  не  є   безпосереднім  претендентом  до  вступу  в  ЄС 
найближчого  часом.
У  липні  2002  р.  відбувся  саміт  «Україна—ЄС»,  де  основним  було 
питання  про  надання  Україні  статусу  держави  з   ринковою  економі -кою  та  асоційованого  члена  ЄС.  У  ході  роботи  саміту  зазначалося,  що 
Україна  ще  не  відповідає  стандартам  ЄС  і  не  потрапляє  до  переліку 
країн,  які  мають  увійти  до  ЄС  у   2004  та  2007   р.  У  2003  р.  Україна 
отримала  статус  «країни   —  сусіда  ЄС».  Щоб  зменшити  негативні  на-слідки  від  вступу  до  ЄС  Польщі  та  Словаччини,  у   2003  р.  із  цими 
країнами  були  укладені  угоди  про  спрощення  візового  режиму.
  7   р оль української діаспори у  зміцненні контактів між україною 
і  з аходом
  Розповідь учителя
Діаспора  —  об’єднання  людей  однієї  національності,  які  про-живають  за  межами  країни  свого  походження,  своєї  історичної батьківщини.  Під  східною  діаспорою  розуміють  поселення  україн -ців  у  республіках  колишнього  Радянського  Союзу,  під  західною   — 
поселення  українців  у  Європі,  Америці,  Австралії.
Через  різні  обставини  поза  межами  України  опинилися  міль-йони  українців.  Так,  частина  українців  проживає  в  межах  етнічних 
українських  територій,  що  тепер  належать  Польщі,  Словаччині, 
Румунії,  Молдові,  Росії  та  Білорусі.  Але  значна  частина  українців 
опинилася  за  межами  батьківщини  в  результаті  еміграції:  політич-ної,  економічної  (трудової).  Початок  політичної  еміграції  був  по -кладений  у   XVII—XVIII  ст.,  а  трудової  —  у  XIX  ст.  На  сьогодні 
за  межами  Української  держави  проживає  близько  11   млн  україн-ців.  Із  них  у  східній  діаспорі   —  близько  8  млн.  Найбільшою  укра-їнська  діаспора  є   в  Росії  —  4,5  млн  осіб.  Тут  вони  є  другою  за 
кількістю  етнічною  групою.  Значна  частина  українців  проживає 
в  Казахстані  —  900  тис.  осіб  та  Молдові  —  650  тис.  осіб.
Характерною  рисою  східної  діаспори  стала  поступова  асимі-ляція.  Тут  відсутні  українські  школи  та  інші  навчально-виховні 
заклади.  Тільки  завдяки  зусиллям  ентузіастів  робляться  перші 
спроби  зі  збереження  української  самобутності  та  відродження 
духовності.
Близько  2,5   млн  українців  проживають  за  межами  колишнього 
СРСР.  Умовно  українців  у   західній  діаспорі  можна  поділити  на  три 
групи:  1)  ті,  чиї  предки  залишили  батьківщину  три—чотири  по -коління  тому  (найчастіше  вони  мають  досить  приблизне  уявлення 
про  свої  національні  витоки);  2)  ті,  хто  порвав  зв’язки  з   батьків -щиною  одне  чи  два  покоління  тому  (вони  ознайомлені  з  україн-ською  культурою  і   шанують  її);  3)  невелика,  але  найактивніша 
група   —  ті,  кому  вдалося  зберегти  своє  національне  обличчя.  Вони 
становлять  серцевину  українських  громад.
Найорганізованіші  та  найактивніші  громади  західної  діаспори 
зосереджені  в   Канаді  (понад  950  тис.),  США  (понад  730   тис.)  та 
Польщі  (понад  250  тис.).  Хоча  українці  складають  лише  3 %  насе-лення  Канади,  вони  досягли  значних  успіхів  у  соціально-економічній, 
політичній  та  культурній  сферах.  Визнанням  цього  факту  є   обрання 
українців  на  найвищі  державні  посади.  Центрами  українства  в  Ка-наді  є   Едмонтон  (тут,  зокрема,  працює  Канадський  інститут  укра-їнських  студій),  Вінніпег,  Торонто,  де  діють  кафедри  українознав -ства,  розміщений  осередок  Всесвітнього  конгресу  вільних  українців.
У  Бразилії  (близько  360  тис.)  та  Аргентині  українці  перебувають 
у  більш  складному  економічному  становищі,  це  переважають  фермери  (в  Аргентині  —  штат  Місьйонас,  у  Бразилії  —  район  міста 
Прудентополіс).  Однією  з   найкраще  організованих  є  35-тисячна 
громада  в  Австралії,  серед  якої  є  багато  відомих  спеціалістів. 
Останнім  часом  найбільших  негараздів  зазнали  українські  громади 
в  колишній  Югославії.
У  західних  країнах  діють  українські  суботні  та  недільні  шко-ли,  культурно-освітні  установи,  хори,  ансамблі,  танцювальні  ко -лективи.  Функціонують  політичні  партії,  громадські  та  молодіж -ні  об’єднання,  організовується  видавнича  діяльність.
Зв’язок  української  діаспори  з  історичною  батьківщиною  здій -снюється  через  товариство  «Україна»,  різноманітні  громадські 
й   культурні  організації.  Помітну  роль  у   зміцненні  цих  зв’язків 
відіграє  часопис  «Українська  діаспора»,  що  видається  Інститутом 
соціології  Національної  академії  наук  України  та  Редакцією  Ен -циклопедії  Української  Діаспори  при  НТШ  (США).  Важливого 
значення  для  взаємодії  різних  частин  українського  етносу  набули 
І   Форум  української  діаспори  (серпень  1990  р.,  Польща),  І  Форум 
представників  східної  діаспори  (січень  1992   р.,  Київ)  та  Всесвітній 
форум  (серпень  1992  р.,  Київ).
Із  метою  координації  зв’язків  різних  гілок  українського  етносу 
в  червні  1993   р.  було  створено  Міністерство  України  в  справах  на-ціональностей  та  міграції  (нині   —  Державний  комітет).  У  розроб-леній  цим  відомством  спільно  з  товариством  «Україна»  програмі 
«Українська  діаспора  до  2000   р.»  (прийнята  в   січні  1996   р.)  значне 
місце  відведено  заходам,  що  мали  сприяти  участі  української  діа -спори  в   суспільно-політичному  житті  України.  Для  зміцнення 
зв’язків  між  Україною  та  діаспорою  в   2001  р.  була  розроблена  На -ціональна  програма  «Закордонне  українство  на  період  до  2005   р.». 
У  серпні  2001   р.  відбувся  ІІІ  Всесвітній  форум  українців.  Сьогодні 
готується  й   обговорюється  проект  закону  «Про  статус  закордонних 
українців».
IV.  ОсМ ислення нО вих знань і  вМ інь
  Бесіда
1.  Назвіть  зовнішньополітичні  пріоритети  України.
2.   Перелічіть  назви  міжнародних  організацій,  з  якими  співпрацює 
Україна,  та  дати  її  вступу  до  них.  (Співдружність  Незалежних 
Держав,  8   грудня  1991   р.;  Організація  з   безпеки  і  Співробітництва 
в  Європі  (ОБСЄ),  1992   р.;  Міжнародний  валютний  фонд,  1992   р.)
3.  Що  вам  відомо  про  діяльність  ЄС  та  НАТО  на  сучасному 
етапі?
4.  Яку  позицію  займає  Україна  щодо  СНД?
5.  Визначте  роль  української  діаспори  у  зміцненні  контактів  Укра -їни  із  Заходом.
  Метод «Коло ідей»
Висловіть  власну  думку  щодо  наведених  питань  та  аргументуй-те  свою  відповідь.
1.  Наша  держава  є  членом  47  міжнародних  міжурядових  органі -зацій,  бере  участь  у   роботі  понад  100  постійних  або  тимчасових 
органів,  створених  у  межах  цих  організацій.  Україна  здійснює 
зовнішні  торговельні  операції  зі  162   країнами  світу.  Проаналі-зуйте  динаміку  зовнішньополітичного  співробітництва  України. 
Яких  заходів  слід  ужити,  щоб  воно  було  більш  ефективним?
2.  Існує  твердження,  що  ЄЕП   —  це  реанімація  Радянського  Со-юзу.  Обґрунтуйте  або  спростуйте  його.
3.  Якими,  на  вашу  думку,  є  причини  європейської  орієнтації 
України?
4.  Що  заважає  Україні  вступити  в  ЄС?
5.  Висловіть  своє  ставлення  до  потенційного  співробітництва 
з   НАТО.
V.   п ідсуМ ки ур О ку
Учитель  аналізує  й  оцінює  роботу  учнів  на  уроці.
VI.  дОМ ашнє завдання
Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.
Вітаємо вас на сайті ForFun.pp.ua! Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Зовнішньополітичні орієнтири (ІІ частина).", із категорії "Уроки", який є складовою архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете багато матеріалів: ГДЗ, творів переказів, конспектів, презентацій, ДПА, ЗНО, методички, посібники до уроків та багато іншого. На сайті  доступний швидкий пошук та безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого навчання та викладання!
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід