IДЕЯ ГАРМОНIЇ ЛЮДИНИ Й ПРИРОДИ

(За драмою_феєрiєю Лесi Українки «Лiсова пiсня»)

Лесю Українку називають у народi дочкою Прометея, бо вона про_

йнялася творчiстю Тараса Григоровича Шевченка i понесла далi естафе_

ту правди, добра i людяностi. Її лiрика сповнена глибокої пристрастi,

нiжної задушевностi, щирої любовi до рiдної землi, навколишньої приро_

ди, до свого нескореного народу.

Драма_феєрiя «Лiсова пiсня» — це надзвичайний твiр Лесi Україн_

ки — видатної української поетеси, письменницi, фiлософа, драматурга.

У цьому творі простежується багатство думки, поетичнiсть образiв та

гармонiчна єднiсть реальностi та фантазiї. В «Лiсовiй пiснi» Леся Укра_

їнка ставить та намагається вирiшити вiчнi питання: життя й смертi, ко_

хання та ненавистi, вiрностi і зради, пошуку правди, справедливостi.

Однак у драмi_феєрiї є дещо таке, що сьогоднi звучить особливо гос_

тро — це трагiчна тема вiдносин людини з природою. Головнi герої

«Лiсової пiснi» — це представники людства та природи. Лукаш — прос_

тий селянин, представник людського світу. Мавка — дитина природи,

лiсова дiвчина, яка закохується в Лукаша та йде до нього жити, залиша_

ючи лiс, в якому пройшло все її життя, йде до нього, незважаючи на те що

вся природа проти цього. Її дiдусь Лiсовик попереджає Мавку, що люди

жорстокi, погано ставляться до природи, що вони нiколи не зможуть при_

йняти її за свою. Але Мавка, попри всi вiдмови, пiшла жити до Лукаша та

зазнала там лише нещастя, труднощi, горе.

Велику роль у «Лiсовiй пiснi» вiдiграє природа. Лiс «реагує» на всi

переживання Мавки, на її душевний стан. Мавцi добре, i лiс прокидаєть_

ся, на деревах розпускаються бруньки; Мавцi тяжко вiд розлуки з Лука_

шем, i «…все покривається протяглим сумним вовчим виттям… Безлис_

тий лiс ледве мрiє проти попелястого неба чорною пустиною, а далi по

узлiссi снується розтрiпаний морок».

Лiс, з одного боку,— всеперемагаючий природний початок, i лiс,—

крихкий беззахисний свiт, який немов кричить: «Захисти мене, не чiпай

мене! Збережи мене!» У творi лiс — це джерело творчостi, краси. Не да_

ремно дядько Лев так старанно береже старого дуба_велетня, навiть

вiдмовляється його продати купцям. За повагу до природи, доброту,

щирiсть його любить Мавка, поважає Лiсовик:

То ж дядько Лев сидiтиме в тiй хижi,

а вiн нам приятель…

Люблю старого. Таж якби не вiн,

давно б уже не стало сього дуба.

Лiсовi жителi по_рiзному ставляться до людей. Русалка їх просто не_

навидить:

…Ой, тi люди

з_пiд стрiх солом’яних!

Я їх не зношу.

Я їх топлю…

Лiсовик же, хоч i не має такої неприязнi, знає, що серед людей бува_

ють i гарнi, але все ж таки попереджає Мавку:

…Минай людськiї стежки, дитино,

бо там не ходить воля,— там жура

тягар свiй носить. Обминай їх, доню:

раз тiльки ступиш — i пропала воля!

Та Мавка його не слухає, вона зачарована грою Лукаша. Вона вiрить,

що всi люди такi ж гарнi, добрi, вiдкритi, ласкавi, як Лукаш. Лукаш теж

закохується уМавку, але цьому коханню не судилося бути щасливим, бо

Мавка — лiсова дiвчина, а Лукаш — людина.

Дядько Лев високо цiнить природу, шанує її, як Мавка. Вiн навiть по_

мерти хоче у лiсi пiд старим дубом:

… Як буду вмирати, то прийду, як звiр, до лiсу,—

отут пiд дубом хай i поховають…

У цьому творi Леся Українка говорить про те, що людина i природа —

це єдине цiле, що людина повинна дбати про навколишнiй свiт. Сьогоднi,

коли вiдроджується наша культура, духовнiсть, наша мова, «Лiсова пiсня»

потрiбна читачевi. Вона безкрайня, як безмежна природа, поезiя та краса