Товари для рукоділля
 

Виникнення пустелі Сахари


Скачати файл

Поділитись з друзями:
 
 
Пустелі рідко привертали в минулі епохи увагу дослідників і мандрівників. Здавалося, споконвіку ці суворі безплідні краї були створені по недогляду Творця, по якомусь непорозумінню Природи.


Правда, пустелі не були безлюдними і зовсім непридатними для існування. Там завжди кочували войовничі племена, що уміли орієнтуватися в цій сумовитій і одноманітній для непосвячених місцевості. Вони здійснювали переходи від колодязя до колодязя, зупинялися в оазисах, дорожили свободою і вороже відносилися до прибульців.


Про існування найбільшої пустелі світ — Сахари — в старовині практично нічого не було відомо. Сучасній людині, звиклій до такого обширного і звичайно забарвленого в жовтий колір простору в північній половині Африканського континенту, може здаватися дивним, що за часів Геродота і декількома століттями пізніше європейці і навіть єгиптяни мали найсмутніше, невизначене уявлення про цю територію, як її тоді називали, – Лівію.


У Геродота приведено повідомлення про те, що група мандрівників перетнула Лівійську пустелю і досягла річки, яка текла із заходу на схід. Судячи з усього, йдеться про Нігер, хоча Геродот припустив, що це був західний витік Нілу. Судячи з усього, перехід через Сахару в ті часи в даному районі не представляв особливих труднощів.



Не дивлячись на те що на північній околиці Африки існував Карфаген — один з культурних центрів античності, походи звідти на південь, в глиб континенту, здійснювалися рідко, на порівняно невеликі відстані і без особливих успіхів. Правда, в епоху могутності Римської імперії здійснюється походи в глибі Лівійської пустелі. Один з них відноситься до 19 року до н.е. Тоді римські когорти, очолювані легатом Корнелієм Бальбою, просунулися далеко на південь від побережжя Середземного моря.


Дотепер не з'ясовано, чи вдалося їм перетнути Сахару. Пліній Старший, що написав про тріумф Бальби, згадав про скорені ним міста і народи. Судячи з цих відомостей, римляни минули Кидамус (сучасний Гадамес). Але найдивовижніше, що, за повідомленням Плінія, Бальбі зустрілося декілька річок!


Французький археолог Анрі Лот, вивчаючи текст Плінія, припустив, що римляни минули нагір'я Ахаггар і досягли річки Нігер. Правда, у такому разі майже напевно в переліку захоплених Бальбою міст був би найбільший торговий центр у північного закруту Нігера — Тімбукту. Швидше за все, перетинаючи Ахаггар, східну околицю нагір'я, римські війська зустріли тут річки, які давно пересохли, а на південній околиці нагір'я тоді існувала достатньо велика річка — ліва притока Нігера, від якого в наші дні збереглася тільки широка долина. 


Пізніше римляни зробили декілька походів в глиб Лівійської пустелі, але навряд чи пройшли вони далі, ніж Бальб. Викликає здивування сама можливість подібних пересувань по безплідній пустелі великих піших і кінних загонів. Немає сумнівів, що подібні походи свідчать про те, що два тисячоліття тому природна обстановка в цьому регіоні була більш сприятливою для життя людини. Тим самим підтвердилися повідомлення Геродота про існування на захід від Нілу країни гарамантів, а ще далі до центру Сахари атарантів і атлантів. Останніх не можна ототожнювати з жителями легендарної Атлантиди Платона, тому що, згідно Геродоту, атланти Сахари будували будинки з соляних блоків, а в їх краях існували соляні кургани. Отже в даному випадку йдеться не про гори Атлас, розташовані на північній околиці Африки, а про гірський масив в центрі пустелі — Ахаггар.


Після падіння Римської імперії інтерес європейців до Африканському континенту, і тим більше його внутрішнім районам, надовго загаснув. Настав час великих арабських завоювань. Іслам в середні століття швидко розповсюджувався по Близькому Сходу і Північній Африці. Арабські купці налагодили торгові зв'язки з Індією і Китаєм, жителями Північної і Західної Європи, з племенами і державами Західної і Східної Африки.


Один з найбільших мандрівників всіх країн і народів Ібн-Баттута в XIV столітті за тридцять років мандрів пройшов шлях по суші і по морю протяжністю в 120 тисяч кілометрів. Основні його маршрути проходили на схід від його рідного Танжера (портового міста на північному заході Африки). Побував він в Криму, Поволжі, Приаральї, Індії, Китаї, Аравії. Біля 1350 року він відправився з посольством султана міста Феса в великий торговий центр Західної Африки Тімбукту — в середньому перебігу Нігера. По дорозі назад він з караваном перетнув Центральну Сахару.
Наступний етап досліджень цього регіону почався майже через півтисячоліття, в кінці XVIII століття. Він був пов'язаний з колоніальними інтересами європейських держав, що завершували перший капіталістичний розділ світ. Дослідження внутрішніх районів Африки сильно утрудняли тим, що місцеві жителі з часів арабських завоювань сталі сповідати іслам. Це торкалося переважно самих войовничих кочових племен, по виразу Жюля Вірна, були піратами пустелі. Вони грабували каравани або стягували з них дань, а християн вбивали.


В 1788 році в Лондоні було організовано «Африканську групу», покликану вивчати цей материк (з намірами зовсім не альтруїстськими). На засоби цієї групи молодий німецький лікар Фредерік Конрад Хорнеман під виглядом мусульманського купця вчинив подорож з Каїру на захід через Сахару до міста Мурзук. Його супроводжував Йосип Фрейденбург, що прийняв ще раніше іслам і знаючий місцеві мови.


Дослідження доводилося вести приховано, бо мусульмани підозрювали в них шпигунів. Одного разу Фрейденбурга врятувало тільки те, що вороже той момент, коли з ними хотіли розправитися, він вийняв з свого багажу Коран і став читати молитви. В Мурзуке Фрейденбург помер, а Хорнеман, перехворівши лихоманкою, з караваном відправився на північ в Тріполі, звідки відіслав звіт про свою подорож до Лондона. Відпочивши і окрепнув, він знов відправився в Мурзук, звідки в квітні 1800 року пішов з караваном в глиб Сахари, прагнучи досягти загадкового озера Чад. Подальша його доля невідома.


Центральна частина найбільшої пустелі світу залишалася недослідженою. В 1822 році з міста Тріполі на південь відправилися троє англійців: Діксон Денхем, Уолтер Аудні, Х'ю Клаппертон. Вони перетнули Сахару, рухаючись з караваном арабських купців від оазису до оазису. Дорогу серед піщаних і кам'янистих розсипів було нелегко б знайти, якби надійними вказівниками не служили скелети тварин і людей, полеглих на цьому шляху. За свідченням мандрівників, особливо багато скелетів знаходилося навкруги колодязів.



Через декілька місяців три дослідники побачили попереду виблискуюче під сонцем озеро Чад. Можливо, лише один європеєць побував до них на цих берегах — Фредерік Хорнеман, але він помер, добравшися з Сахари до Нігера, а точні відомості про його маршрут відсутні. Під час обстеження берегів Чаду помер Аудні, а його товариші переконалися, що Нігер не пов'язаний з цим озером. Мандрівники знов перетнули Сахару, вже з півдня на північ, і повернулися до Англії.


З середини XIX століття почалися активні дослідження Сахари англійцями і німцями. Основний їх підтекст був пов'язаний не з науковою метою, а перш за все з економічними і розвідувальними. Індустріально розвинуті країни Європи прагнули прибрати до рук обширні території, розташовані на південь від Атласськіх гір.


Потужну британську експедицію очолив Джемс Річардсон. Проте він помер незабаром після початку робіт. Недовго прожив і замінивший його його Адольф Офервег. Закінчувалася робота експедиції під керівництвом німецького філолога Генріха Барта, що перебував на британській службі. Він пройшов по Сахарі близько 20 тисяч кілометрів, а згодом став професором географії Берлінського університету. Після нього — вже на початку XX століття — найбільшим дослідником Сахари був французький офіцер Жан Тільо.


Здавалося, все йшло до завершення вивчення найбільшої пустелі світу. З'явилися і періодично уточнювалися карти цього регіону, стали проводитися метеорологічні спостереження. Висуваються гіпотези про причини виникнення і закономірностях існування Сахари. У зв'язку з цим доводилося вносити істотні поправки в уявлення про динаміку тропосфери. Проте попутно вимагалося вирішити ще одну загадку.


Ще Генріх Барт знайшов в деяких безлюдних її районах наскальні зображення сцен полювання, а також деяких тварин, що мешкають в савані, але не в пустелі. Що б це могло означати? Пошуки відповіді на це питання привели до несподіваних відкриттів. 
 
Вітаємо вас на сайті forfun.pp.ua . Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Виникнення пустелі Сахари", який є одним з архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете більше 5000 ГДЗ, творів, конспектів, презентацій, переказів і багато іншого. На нашому сайті вам доступний швидкий пошук і звичайно безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого вам навчання.
 
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід