Товари для рукоділля
 

Інтеграційні процеси в Європі наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. — здобутки та проблеми. Конспект уроку


Скачати файл

Поділитись з друзями:
 
 

 Інтеграційні процеси в Європі наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. — здобутки та проблеми
 

  Мета:   охарактеризувати основні тенденції розвитку Італії у  другій половині ХХ  — на
початку ХХІ  ст., поглибити знання та стимулювати отримання додаткової інфор-мації з  теми уроку, систематизувати знання, уміння і  навички учнів; виховувати
повагу до демократичних принципів правління.
  Очікувані  учні зможуть аналізувати внутрішню та зовнішню політику Італії наприкінці
  результати:   ХХ  — на початку ХХІ  ст., інтеграційні процеси в  Європі та участь в  них
україни.
 Основні  поняття:   «план в аноні».
 Обладнання:   мультимедійний проектор,  ппз « в сесвітня історія.  новітня історія. 1939—2003»,
карта «Світ у  другій половині ХХ  ст.».
  Тип уроку:   комбінований.
ХІД Урок У
  I.   Організаційний мО мент
  II.   а ктуалізація О п О рних знань і  вмінь учнів
  ; Завдання
Схарактеризуйте  зовнішню  політику  Франції  періоду  пре-зидентства  Ш.  де  Голля,  заповніть  таблицю.
Відносини з  країнами Загальна характеристика відносин
к раїни Європи
СрСр
СШа
к раїни  африки
  III.  в ивчення нО в О гО  матеріалу
  1.   проголошення республіки.
  ; Випереджальне завдання
Під  час  розповіді  вчителя  скласти  хронологічну  таблицю
«Італія  у  40—50-х  рр.  ХХ  ст.».
  ; Розповідь учителя
У  1940  р.  Італія  вступає  у   Другу  світову  війну  на  боці
Німеччини.  У   1943  р.   —  англо-американські  союзницькі  вій-
ська  висаджуються  в   Південній  Італії  і   визволяють  Сицилію.
Муссоліні  було  скинуто,  оголошується  капітуляція  Італії.  Від
цього  часу  антифашистські  війська  воюють  проти  Німеччини.
Муссоліні,  якого  було  визволено  з  полону,  створив  республікан-ський  уряд  у   районі  озера  Гарда.
Це  викликало  поширення  масового  руху  Опору,  у  якому
брали  участь  майже  500  тис.  італійців.  Партизани  звільнили
більшу  частину  території  Італії,  захопили  й   стратити  Муссо -ліні.  Під  час  партизанської  боротьби  сформувався  союз  анти-фашистських  партій  і   рухів:  християнських  демократів  (ХДП),
комуністів,  соціалістів,  які  в  1944  р.  увійшли  до  складу  уряду
Італії.  У  силу  цього  союзники  не  розглядали  Італію  як  воро-га  і   на  її  території  не  був  встановлений  окупаційний  режим.
Мирний  договір  1947  р.  не  передбачав  значних  територіальних
втрат  для  Італії.
Провідну  роль  у  післявоєнному  політичному  житті  віді-гравали  християнські  демократи  (ХДП),  комуністи  і   соціалісти.
У  1945  р.  ці  партії  утворили  уряд.  Відразу  після  закінчення
війни  уряд  провів  важливі  реформи:  необроблювані  поміщицькі
землі  було  передано  селянам;  введено  рухому  шкалу  заробітної
плати  (вона  періодично  збільшувалась  залежно  від  зростання
вартості  життя);  заборонялось  звільнення  з  роботи  без  згоди
профспілок;  створювались  робітничі  ради  на  підприємствах.
Важливим  питанням  післявоєнного  устрою  Італії  стало
вирішення  долі  монархії.  Король  Віктор-Еммануїл  III  дискре-дитував  себе  співробітництвом  з   фашистами  в  роки  війни,  піді-рвав  авторитет  монархії  як  державного  інституту.  Ліві  партії
виступили  з   вимогою  замінити  монархію  республікою.  2   червня
1946  р.  разом  з   виборами  в  Установчі  збори  відбувся  референдум
з  питання  збереження  монархії.  Католицька  церква  і  частина
ХДП  виступали  за  збереження  монархії  на  чолі  із  сином  короля.
В  умовах  гострої  політичної  боротьби  12,7   млн  осіб  віддали  свої
голоси  за  республіку,  10,7  млн  осіб  —  за  монархію.  Італія  ста-ла  республікою.  На  виборах  в   Установчі  збори  більшість  місць
отримали  ХДП  (за  них  подали  голоси  8,1   млн  осіб),  Італійська
соціалістична  партія  (ІСП   —  4,7  млн  голосів)  і   Італійська  кому -ністична  партія  (ІКП  —  4,3  млн  голосів).  Ці  партії  сформували
уряд  нової  держави.
Розгортання  «холодної  війни»  загострило  відносини
між  ХДП  та  ІКП.  У  травні  1947   р.  християнський  демократ
А.  де  Гаспері  під  тиском  американців  (вони  відмовлялись  надати
допомогу  Італії,  якщо  в   уряді  будуть  комуністи)  сформував  уряд
вже  без  комуністів.  Установчі  збори  прийняли  у  грудні  1947   р.
Конституцію,  згідно  з  якою  Італія  проголошувалась  демокра-тичною,  парламентською  республікою  і   ввела  вперше  в   історії
Італії  загальне  виборче  право.  Королівській  сім’ї  заборонялось
повертатись  до  Італії.  Вищим  органом  влади  проголошувався
двопалатний  парламент,  який  обирав  президента   —  главу  дер-жави.  Виконавчу  владу  очолював  голова  ради  міністрів,  який
призначався  президентом  і  затверджувався  парламентом.
Перші  парламентські  вибори  на  засадах  нової  конститу-ції  дали  впевнену  перевагу  ХДП,  яка  сформувала  уряд  на  чолі
з  де  Гаспері.  Він  до  1953  р.  перебував  при  владі  у   країні.  Гаспері
не  мислив  Італію  поза  європейським  співтовариством.  У   1949  р.
однією  з  перших  вона  стала  членом  НАТО  —  єдиною  з  колишніх
фашистських  країн,  якій  було  виявлено  таку  честь  (ФРН  прийня-ли в  НАТО у  1955  р.). На відміну від країн, які утворювали НАТО,
Італія  не  була  ні  північною,  ні  атлантичною  державою.  Велика
Британія  та  інші  союзні  країни  спочатку  заперечували  членство
Італії,  побоюючись,  що  вона  стане  споживачем  союзних  ресурсів.
Зрештою  союзники  погодились  з  тим,  що  прийняття  Італії  до
НАТО  слугуватиме  зміцненню  прозахідних  політичних  сил  в  Іта -лії  і  полегшить  залучення  цієї  країни  до  західних  економічних
структур.  У   1957  р.  Італія  стала  однією  із  співзасновниць  ЄЕС.
  ; Фронтальна бесіда
1)   Назвіть  події  1945  р.  в   Італії.
2)   Коли відбулися вибори в   Установчі збори та яке їх значення?
3)   Як  відбулося  проголошення  Італії  республікою?
4)   Хто  такий  А.  де  Гаспері?
  2.   і талійське «економічне диво».
  ; Робота в  групах
Учні  об’єднуються  у  дві  групи  й   отримують  завдання  для
роботи  та  роздавальний  матеріал.
Група  1.  Опрацювати  матеріал  підручника  та  роздаваль-ний  матеріал  і  заповнити  порівняльну  таблицю  «Німецьке  та
італійське  “економічне  диво”».
Явище Спільне Відмінне
німецьке «економічне диво»
Італійське «економічне диво»
висновок
Група  2.  Опрацювати  матеріал  підручника  та  розда -вальний  матеріал  і   назвати  основні  наслідки  «економічного
дива»   в  Італії.
Роздавальний матеріал
Італ І й С ьке «економ І чне  Д иво»
У  50—60-ті  рр.  ХХ  ст.  Італія  пережила  період  бурхливого
розвитку  економіки.  За  темпами  зростання  вона  поступалась
лише  ФРН.  Завдяки  економічному  зростанню,  Італія  розрахува-лась  із  боргами  і  стабілізувала  грошову  одиницю  ліру.  Зріс  жит -тєвий  рівень  італійців,  сформувалась  держава  процвітання.
У  1950—1951   pp.  було  досягнуто  довоєнного  рівня  у   вироб -ництві.  Наступні  десять  років  середній  приріст  у  промисловості
дорівнював  10  %.  А  в  цілому  за  цей  час  виробництво  виросло
у   два  рази.  Три  чверті  промислового  виробництва  становила
продукція  машинобудування,  автомобілебудування,  хімії  тощо.
Італія  з   аграрної  країни  перетворилася  на  індустріально-аграрну
передову  державу.  Швидкому  економічному  розвиткові   —  іта-лійському  «економічному  диву»  —  сприяли  такі  чинники:
•   аграрна  реформа,  яка  активізувала  попит  на  машини,  буд -матеріали  тощо  для  сільських  фермерів,  що  зумовило  роз-ширення  внутрішнього  ринку;
•   рішуче звільнення промисловості від непродуктивних затрат
завдяки  ліквідації  корпоративної  системи  та  автаркії;
•   оновлення  основного  капіталу  та  кредити  згідно  з   планом
Маршалла;
•   структурні  зміни  в   економіці,  спрямовані  на  створення
нових  прогресивних  галузей:  електротехніки,  нафтохімії,
автомобільної  промисловості;
•   раціональне  використання  патентів  та  ліцензій;
•   вступ  Італії  до  «Спільного  ринку»,  що  сприяло  створенню
кон’юнктури  для  низки  галузей  промисловості  та  сільсько -го  господарства;
•   дешевизна  робочої  сили  (у  пошуках  роботи  та  заробітків
у  1946—1966   pp.  країну  залишило  6  млн  осіб);
•   низький  рівень  військових  витрат,  оскільки  армія  зна -чною  мірою  утримувалася  за  рахунок  коштів,  що  надхо-дили  зі   США.
Слід  також  мати  на  увазі,  що  державне  втручання  у  при -ватний  сектор  мало  економічний  характер  і   було  спрямоване  на
підтримку  всіх  галузей  господарства.
Післявоєнні  економічні  труднощі  зумовили  швидке  впро-вадження  системи  державно-монополістичного  капіталізму,  яка
в   Італії,  зокрема,  проявилася  також  в   існуванні  гігантських
державних  об’єднань,  таких  як  ІРІ  (Інститут  промислової  ре-конструкції)  та  ЕНІ  (Національне  управління  рідкого  палива).
В  умовах  Італії,  де  існував  дух  економічної  корпоративності,
а  проблема  палива  й  багатьох  видів  сировини  тісно  пов’язана
з  імпортом,  наявність  значної  державної  власності  була  певною
мірою  виправданою.  У  цьому  плані  монополізм  ІРІ  та  ЕНІ  (на
підприємствах,  які  ними  контролювалися,  видобувалося  і  вироб-лялося  80   %  залізної  руди,  90  %  чавуну,  70  %  сталі,  25  %  про-дукції  машинобудування,  75  %  природного  газу,  100  %  штучно-го  каучуку)  не  можна  оцінити  однозначно.  Проблемою  для  Італії,
з  іншого  боку,  стало  те,  що  продукція  італійських  державних
підприємств  була  неконкурентоспроможною  на  західних  ринках
і  збувалася, як правило, у   соціалістичних країнах Східної Європи.
Наслідки  «економічного  дива»  в   цілому  для  Італії  були  по-зитивними.  Щорічне  зростання  виробництва  від  1951  до  1974   р.
у  середньому  становило  7,5   %,  а  в  приватних  компаніях   —  ще
вище.  Прибуток  останніх  у  середньому  щорічно  зростав  на  30   %.
Однак  «економічне  диво»  не  ліквідувало  та  й  не  могло  ліквідува-ти  всі  проблеми  італійського  суспільства.  Зарплата  працюючого
в  Італії,  попри  її  певне  зростання,  усе  ж   залишилася  дещо  ниж-чою,  ніж  в  інших  високорозвинених  країнах  Європи.  Кількість
безробітних  ніколи  не  опускалася  нижче  ніж  1  млн  осіб.  Розроб-лений  у   1956  р.  «план  Ваноні»  так  і   не  привів  до  цілковитої  інте -грації  економіки  Півдня  в   загальну  економічну  систему.  Значні
диспропорції  між  Північчю  і  Півднем  продовжували  зберігатися.
Відмінності  мали  місце  не  тільки  в  рівні  економічного  розви -тку,  а   й  у  психології  людей.  Якщо  на  Півночі  працювали  в  поті
чола,  то  на  Півдні  багато  хто  прагнув  жити  на  нетрудові  доходи.
СоцІ альн І  наС л ІД ки «економІ чного  Д ива»
Зростання  виробництва,  з  одного  боку,  і  нестабільна  об-становка  в  суспільстві,  з   іншого,  сприяли  становленню  соціаль -ної  політики,  характерної  в   цілому  для  правової  демократичної
держави.  Її  невід’ємними  компонентами  стали  ацієндалізм  (без-платна  роздача  акцій  працівникам  підприємств  як  винагорода  за
сумлінну  працю,  унаслідок  чого  вони  ставали  співвласниками),
патерналізм  (специфічні  форми  турботи  адміністрації  підпри-ємств  про  робітників,  що  виявлялося  в  різного  роду  преміях,
подарунках,  спеціальних  виплатах  тощо),  будівництво  дешевого
162
житла,  створення  дитячих  установ,  преміальні  за  співробітни-цтво  з  підприємцями  тощо.  Це  була  політика,  спрямована  на
досягнення  гармонії  та  консенсусу  в  суспільстві  з  метою  запо-бігання  соціальних  вибухів.
Враховуючи  ситуацію,  соціалісти  зробили  цілком  логічний
висновок  про  остаточну  стабілізацію  капіталізму,  необхідність
консенсусу  та  співробітництва  всіх  суспільних  верств  і   в  1956  р.
відмовилися  від  пакту  єдності  з  комуністами,  що  був  підпи -саний  у   1946  p.,  вийшли  з   гри,  яку  продовжували  комуністи
та  неофашисти.  Це  особливо  характерно  для  1955—1960  pp.,
коли  склалася  аморфна  партійна  структура  урядів.  Спроба  уряду
правого  демохристиянина  Тамброні  встановити  у  1960  р.  владу
сильної  руки  викликала  масовий  рух  протесту,  унаслідок  чого
уряд  Тамброні  уже  18  липня  подав  у  відставку.  Однак  це  не
привело  до  стабілізації  ситуації  у   країні.  Постійно  давала  себе
знати  наявність  сильних  крайніх  флангів.  Комуністи  спрямову-вали  суспільство  в  бік  лівої  диктатури,  неофашисти  —  правої.
Як  засіб  зменшення  соціальної  напруженості  в  Італії,  усу -нення  найбільших  суперечностей,  правлячі  кола,  насамперед
демохристияни,  широко  використовували  реформізм.  Політиці
реформізму  сприяли  система  державного  регулювання,  а  також
католицька  церква.  Так,  в   посланні  папи  Іоанна  XXIII  «Ма -тер  і  магістра»  («Мати  і  наставниця»)  від  14   липня  1961   p.,  де
йшлося  про  необхідність  дотримання  принципу  недоторканності
приватної  власності,  водночас  містилася  критика  на  адресу  іс-нуючого  суспільства  і   заклики  до  держави  активніше  втручатися
в  економічне  життя.
Політику  реформізму,  яка  ініціювалася  демохристияна-ми,  активно  підтримували  італійські  соціалісти  всіх  напрямів
і   течій,  котрі  остаточно  відмовилися  від  революції  як  засобу
вирішення  стратегічних  завдань  суспільства.  Об’єктивно  цьо -му  сприяли  чинники,  породжені  новітньою  ринковою  економі-кою,  —  економічне  піднесення,  науково-технічний  прогрес,  ак-тивна  соціальна  політика.  Саме  в  цьому  Ненні  вбачав  передумову
краху  всієї  стратегії  революційного  руху.  Він  наголошував,  що
за  умов  існування  ДМК  держава  не  є  диктатурою  буржуазії,  як
стверджували  комуністи,  а   навпаки,  підтримує  соціальну  рів-новагу  сил  між  класами.  Звідси,  вважав  Ненні,  участь  в  уряді
відкриває  можливості  для  соціалістичних  перетворень.  У  1963  р.
соціалісти  увійшли  до  складу  уряду  демохристиянина  А.  Моро,
що  спричинило  розкол  в  Італійській  соціалістичній  партії.  Її
крайнє  ліве  крило  оформилося  в   Італійську  соціалістичну  партію
пролетарської  єдності  (ІСППЄ),  що  схилялася  до  союзу  з  кому-ністами.  Лівоцентристський  уряд  Моро  (ХДП  —  партія  центру,
ІСП   —  ліва)  проіснував  до  1968  р.  У   1966  р.  соціал-демократи  та
соціалісти  створили  Об’єднану  соціалістичну  партію,  яка  через
три  роки  розкололася  на  СП  і   СДП.  Остання  повністю  пере -йшла  на  позиції  антикомунізму.  Такі  метаморфози  в  партійно-політичному  просторі  не  були  чимось  новим,  часто  залежали  від
політичної  кон’юнктури  у   країні.  Об’єднання  і  роз’єднання  по-літичних  партій  —  явище  досить  поширене,  особливо  в  Італії.
  ; Робота з  джерелами
Опрацювати  наведений  уривок  і   вказати,  що  засвідчує  де-мократичний  характер  італійської  конституції.
Конституція  Італійської  Республіки  (витяг)
Стаття  1.  Італія  —  демократична  республіка,  що  засно-вується  на  праці.  <…>
Стаття  7.  Держава  і   католицька  церква  незалежні  й   суве-ренні  в  належній  кожній  з  них  сферах.  <…>
Стаття  42.  Приватна  власність  визнається  і  гарантується
законом.
Стаття  43.  З  метою  суспільної  користі  закон  може  спершу
резервувати або ж   за допомогою експропріації та за умови винаго -роди  передати  державі,  суспільним  утворенням  або  об’єднанням
трудящих  або  користувачів  визначені  підприємства  чи  категорії
підприємств,  що  належать  до  основних  громадських  служб,  або
до  джерел  енергії,  або  до  природних  монополій  і   є  складовим
предметом  важливих  суспільних  інтересів.
  ; Бесіда на закріплення
1)   Назвіть  політичні  сили  Італії,  що  відігравали  провідну
роль  після  Другої  світової  війни.
2)   Коли  в  Італії  було  повалено  монархію?
3)   Які сили виступали за збереження монархії, а  які за її пова-  
лення?
4)   За  конституцією  1947  р.  Італія  ставала  парламентською
чи  президентською  республікою?
  3.   державна програма боротьби з  мафією.
  ; Розповідь учителя
У  лютому  1992   р.  в  Італії  почалася  широкомасштабна
кампанія  «Чисті  руки»,  спрямована  проти  мафіозних  структур.
У   ході  цієї  операції  було  виявлено  численні  факти  корупції
у  вищих  ешелонах  влади  і   серед  керівництва  провідних  полі-тичних  партій  (яскравим  прикладом  став  скандал,  пов’язаний
з  хабарництвом  у   Мілані  в  1992  р.).  Подали  у   відставку  шість
міністрів  уряду  Дж.  Амато,  пішли  з   політичної  арени  лідер
соціалістів  Б.  Краксі,  керівник  республіканців  Дж.  Ла  Мальфа
та  інші  політики.  Звинувачення  в  «мафіозній  діяльності»  було
висунуто  колишньому  прем’єр-міністрові  Дж.  Андреотті.  У   на-ступні  два  роки  під  слідством  опинилися  лідери  ХДП,  ІСП,
кілька  міністрів,  депутат,  сенатор,  підприємці,  загалом  понад
2  тис.  осіб.  Майже  вся  верхівка  італійського  суспільства,  тра-диційні  політичні  партії  були  дискредитовані.
  ; Самостійна робота за завданням
За  допомогою  електронного  підручника  (ППЗ  «Всесвітня  іс-торія.  Новітня  історія.  1939—2003)  підготувати  усне  повідомлен -ня  про  організацію  боротьби  держави  з  мафією  у  90-ті  рр.  ХХ  ст.
  4.   Соціально-економічний і  політичний розвиток країни на-прикінці хх  — на початку  ххі  ст.
  ; Індивідуальна робота з  підручником
На  індивідуальну  роботу  за  технологією  критичного  чи-тання  відводиться  5—7   хвилин.  Після  цього  відбуваєься  об-говорення  тексту.  Вислухавши  відповіді  учнів  (3—4  на  кожне
запитання),  учитель  може  доповнити  матеріал  підручника  до-датковою  інформацією.
До Д аткова  І нформацІ я
Італія  визнала  незалежність  України  28   грудня  1991  р.
Дипломатичні  відносини  між  двома  країнами  були  встановле-ні  22  січня  1992  р.  У  Римі  та  Києві  діють  посольства  України
та  Італійської  республіки.
Враховуючи  той  факт,  що  Італія  входить  до  складу  «Ве-ликої  сімки»  та  Європейського  Союзу  і  посідає  п’яте  місце
серед  промислово  розвинутих  країн  Заходу,  налагодження  тіс-ного  співробітництва  з  нею  істотно  сприяє  зміцненню  позицій
України  на  міжнародній  арені  і,  зокрема,  у  європейському
політичному  просторі.
Італія  є   одним  з  основних  партнерів  нашої  держави
в  торгово-економічній  галузі  й  за  обсягами  торгівлі  з  Укра-їною  посідає  друге  місце  в   Західній  Європі  (після  Німеччи -ни).  Товарообіг  між  Україною  та  Італією  у  2004  р.  досяг,  за
даними  Держкомстату  України,  2,4  млрд  дол.  США,  що  на
26,81   %  більше,  ніж  у  2003  р.  При  цьому  експорт  збільшився
на  27,74  %  і  склав  1,62  млрд  дол.  США,  імпорт   —  на  25  %
і  дорівнює  805  млн  дол.  США.  Сальдо  торговельного  балансу
для  України  —  позитивне  (814  млн  дол.  США).
Рекордні  темпи  економічного  зростання  в  нашій  державі
приваблюють  італійський  бізнес.  Підприємці  цієї  країни  ін -тенсивніше  за  своїх  європейських  колег  освоюють  український
ринок.  Італійські  інвестиції  присутні  у   виробничому  секторі
України.  Станом  на  1   жовтня  2004  р.,  обсяг  італійських  ін -вестицій  в  Україні  складав  99  млн  дол.  (зростання  з   початку
року  —  4,4  %):  машинобудівна  промисловість  —  45  %,  легка
промисловість  —  20  %,  торгівля  —  8,8  %,  готельний  та  рес-торанний  бізнес   —  3,4  %.
Одним  із  пріоритетних  завдань  торгово-економічного
співробітництва  є   забезпечення,  принаймні,  часткової  пере -орієнтації  італійців  з   російського  на  український  ринок.
Безумовно,  в  українсько-італійських  відносинах  існують
і  проблемні  питання.
Перше  місце  серед  них  посідає  питання  соціального  ста-тусу  українських  заробітчан,  які  у  пошуках  роботи  прибули
до  Італії  останніми  роками.  Україна  виступає  за  якнайскоріше
укладення  між  двома  країнами  угоди  про  працевлаштування
та  соціальний  захист  українських  громадян.  Ії  підписання  до-зволить  значно  полегшити  долю  наших  співвітчизників  у  цій
країні.  Вирішенню  відповідних  питань,  пов’язаних  з  пере-буванням  в   Італії  громадян  України,  сприятиме  і  набуття
чинності  Міждержавної  консульської  конвенції,  яка  була
ратифікована  Верховною  Радою  України  і  зараз  проходить
внутрішньодержавні  процедури  в   Італії.
Україна  прагне  також  укласти  між  двома  країнами
угоду  про  взаємне  визнання  дипломів  про  середню  та  вищу
освіту,  що  також  допоможе  багатьом  нашим  громадянам,  які
працюють  в   Італії.
Іншим важливим питанням, над яким наполегливо працює
українська  дипломатія,  є   спрощення  візового  режиму  між  Украї-ною та Італією та поліпшення процедури взаємного отримання віз.
У  цілому  можна  стверджувати,  що  високий  рівень  до-віри,  притаманний  двосторонній  взаємодії,  інтенсивний  роз -виток  політичного  діалогу,  активна  співпраця  в   економічній
та  гуманітарній  галузях  дозволяють  з  оптимізмом  дивитися
у  майбутнє  українсько-італійських  відносин.
У  2009  р.  Італія  стабільно  посідала  третє  місце  се-ред  провідних  європейських  країн  —  торгово-економічних
партнерів  України  після  Німеччини  та  Польщі.  За  перше
півріччя  2009   р.  товарообіг  між  Україною  та  Італією  склав
1  млрд  266   млн  дол.  США  при  збереженні  позитивного  для
України  сальдо  торговельного  балансу.  Змістовним  і  резуль-тативним  заходом  з  точки  зору  визначення  та  координації
перспективних  напрямів  співпраці  в  економічній  та  інвести-ційній  сферах  стало  проведення  у   Римі  у  червні  2009   р.  Сьо -мого  спільного  засідання  українсько-італійської  Ради  з  питань
економічного,  промислового  та  фінансового  співробітництва.
  IV.  з акріплення О п О рних знань і  вмінь учнів
  ; Фронтальна бесіда
1)   Коли  була  прийнята  конституція  Італії?  Яким  є  її  значення
для  розвитку  країни?
2)   Які  чинники  сприяли  італійському  «економічному  диву»?
3)   Який день в Італії і чому відзначається як національне свято?
  V.   п ід С умки урО ку
У  другій  половині  ХХ  ст.  Італія  перетворилася  на
провідну  державу,  стала  членом  «Великої  сімки».  У  1950—
1960  рр.  в  країні  відбулося  «економічне  диво».  Але  значною
проблемою  Італії  залишалася  корупція   —  чинник  політичного
життя,  який  привів  до  широкомасштабної  боротьби  з  організо-ваною  злочинністю.  У  90-ті  рр.  ХХ  ст.  в  Італії  практично  була
встановлена  Друга  республіка.
  VI.  дОмашнє завдання
1.   Опрацювати  відповідний  матеріал  підручника.
2.   Підібрати  матеріал  для  роботи  на  наступному  уроці  за  те-мою  «Інтеграційні  процеси  в  Європі  наприкінці  ХХ  —  на
початку  ХХІ  ст.  —  досягнення  та  проблеми».
3.   Повторити  вивчений  матеріал,  підготуватися  до  самостійної
роботи.

 
Вітаємо вас на сайті forfun.pp.ua . Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Інтеграційні процеси в Європі наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. — здобутки та проблеми. Конспект уроку", який є одним з архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете більше 5000 ГДЗ, творів, конспектів, презентацій, переказів і багато іншого. На нашому сайті вам доступний швидкий пошук і звичайно безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого вам навчання.
 
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід