Товари для рукоділля
 

Алхімік. Філософський зміст повісті Коєльо


Скачати файл

Поділитись з друзями:
 
 

Справжні істини завжди прості. Вони доступні навіть маленьким дітям. „Будьте прості, як діти”, — го­ворить Біблія. І, мабуть, у цьому вся мудрість життя.

 

Дитинство зазвичай пов’язано з казкою. Відповідно цьому португалець Пауло Коельо обрав і жанр свого твору. Але ця казка скоріше для дорослих, тому має притчовий характер.

 

Притча – старовинна назва повчальних алегоричних оповідань з чітко висловленою мораллю.

 

Осно­вою цього жанру є алегорія; головним завданням – мо­ральне або релігійне повчання (це робить її схожою на байку). Притчова оповідь абстрагована у часі і просторі. „В основі притчі лежить принцип параболи: повість віддаляється від сучасного автору світу, іноді взагалі від конкретного часу, оточення, а потім, ніби рухаючись за кривою, знову вертається до залишеного предмета і дає його філософсько-етичне осмислення і оцінку” .

 

„Для притчі характерна надзвичайна загостреність думки, звідси виразність і експресивність розповіді”. Ця риса дає можливість автору викласти своє ставлення до предмету оповідання, прямо звернутися до читача.

 

Як відмічають сучасні дослідники цього жанру, у XX ст. притча у своєму розвитку зробила значний крок уперед. Зокрема, зберігши дидактизм і моралізатор­ство, притча набула філософічності. Якщо в середні віки в притчі „авторська ідея не оформлюється в систе­му образів, тут немає характерів і динаміки подій – притча не змальовує, а повідомляє”, то в XX ст. подієвий план набуває самостійної цінності одночасно з дидактичною складовою. А отже, притча зближується з такими жанровими формами, як оповідання, повість, а алегорична статичність персонажів змінюється розвиненими літературними характерами твору.

 

Буквально з перших сторінок „Алхіміка” вгадуються „руки” різних майстрів: Сент-Екзюпері, Хемінгуея, Борхеса, Гарсіа Маркеса, Павича і багатьох іще.

 

Знамениті герої цих авторів – перш за все філосо­фи, які намагаються віднайти Істину, встановити зв’язок між мікро- і макрокосмом. І хоча пошуки вони ведуть у різних напрямах і вимірах, Істина залишається незмінною – це Любов. „Любов – це сила, яка транс­формує і вдосконалює Світову Душу”. „Любов – най­важливіша частина Мови, якою говорить світ”. Любов „старша від людства, давніша від пустелі”.

 

„Алхімік” просто розривається між жанрами. Скільки б ми не казали, що тут є елементи оповідан­ня, пригодницького роману, мемуарів, апокрифів, алхімічних і філософських трактатів, біблійних текстів, нарису, притчі, міфу тощо, – все одно зали­шається невизначеність, стирання меж між різними жанрами.

 

„Алхімік” – найвідоміший твір Пауло Коельо. Ціка­во, що бразильське видання 1988 р. довгий час було відоме тільки місцевим бібліофілам. Справжній читаць­кий бум почався після появи англійського перекладу; в  90-і рр. „Алхімік” став інтернаціональним бестселером.

 

Саме за роман „Алхімік” письменника стали називати „алхіміком слова”.

 

Алхімія (пізньолатинське Alchemіa, alchіmіa, alchymіa) – донауковий напрямок у хімії. Назва походить через арабське до грецького „Chemeіa від cheo” – „ллю”, „відливаю”, що вказує на зв’язок алхімії з мистецтвом плавки й лиття металів. Інше тлумачення – від єгипетського ієрогліфа „хмі”, що означав чорну (родючу) землю, на противагу марним піскам. Цим ієрогліфом позначався Єгипет, місце, де, можливо, виникла алхімія, що часто називали „єгипетським мистецтвом”. Уперше термін „алхімія” зустрічається в рукописі Юлія Фірміка, астролога 4 століття.

 

„Алхімік” Коельо – назва символічна. Алхімія, як стверд­жує письменник у повісті, не обмежується пошуком Філо­софського Каменя чи створенням Еліксиру Безсмертя. Один з героїв твору Англієць не міг осягнути таємниць алхімії, тому що не розумів головного: істинний Алхімік – це той, хто збагнув Душу Світу і знайшов там призна­чені для тебе скарби, тобто зрозумів свій шлях у житті.

 

За сюжетом „Алхімік” – це твір про пошуки і зна­ходження істини. Він має кільцеву композицію. Іспанський вівчар Сантьяго, як біблійний блудний син, мандрує по світу, щоб з’ясувати, що обіцяний йому скарб лежить на тому місці, звідки й почались його мандри.  За час подорожі герой набув життєвого досвіду, знайшов справжнє Кохання, пізнав Всесвітню Мову, тобто став Алхіміком, і, нарешті, отримав гроші.

 

Як і кожен постмодерновий твір, „Алхімік” гли­боко символічний. Але зрозуміти його символіку дуже легко, бо вона розкриває сутність саме тої Всесвітньої істини, про яку „забуло” людство.

 

У творі Пауло Коельо ця істина приходить до нас через сон. Сон  дзеркальне відображення реального життя. Окрім того, сон  це спосіб, за допомогою якого людина спілкується з Богом.

 

Через сон Бог посилає людині знаки, розгадавши які, вона зрозуміє Істину, згідно з якою кожна людина має виконати на землі лише одну місію: навчитися Алхімії Життя. А це означає – навчитися жити в гармонії зі світом, „зрозуміти, що наші долі і уся світова історія написані однією Рукою” – Рукою Творця. Усвідомивши свою роль у світобудові, людина повинна присвятити себе Богу і беззаперечно слідувати і коритися божест­венним законам. Тоді зникає будь-який страх перед смертю, бо твоя душа – вічна, як вічна Світова Душа. Рука Бога направляє людину до пошуку цієї Істини. Ко­жен з нас повинен віднайти свою Піраміду і подолати її. В цьому нам допоможуть Еліксир Життя – знання про Світ та Філософський Камінь –досвід, історія людства. Все це і міститься в Архітворі – Книзі Життя. Але наймогутнішою силою, яка допомагає долати будь-які труднощі на шляху до Піраміди, – є Любов. Саме тому Англієць не міг навчитися Алхімії, що не знав про Лю­бов: „Люди так захоплюються малюнками і словами, що забувають Мову Світу”. Мова Світу – це „мова зав­зяття, коли все робиться з любов'ю і охотою, коли шу­каєш те, чого прагнеш і у що віриш”. „Коли чогось праг­неш, весь світ змовляється, щоб допомогти”.

 

       Можливо, тоді пошуки Сантьяго – це пошуки кожного з нас.

 

Отже, у творі можна виділити три основні слова, що складають алхімію письменника – це сон, мрія та кохання.

 

      Прологом до „Алхіміка” є історія Оскара Уайльда про Нарциса, що створює загальний настрій твору, готує до розуміння того, що істина занадто суб’єктивна і відносна.

 

  Головним героєм твору постає Сантьяго. Він мешкає поза сучасним розрахунком часу, в усіх епохах одночасно (білет на па­роплав із Іспанії в Африку можна купити будь-коли у касі, але пастух, що вміє читати, – велике диво).

 

Почнемо з того, що, як постмодерний образ, він – літературний колаж, він з усіх усюд. Ім’я та характер ге­рой „позичив” у старого рибалки Хемінгуея („Старий і море”). Як Жульєн Сорель („Червоне і чорне” Стендаля), він навчався в семінарії, але прагнення пізнати світ пересилює тяжіння до Бога. За допомогою гаманця з трьома старовинними золотими, що їх батько знайшов у полі, Сантьяго стає чабаном і подорожує. Тут невиму­шено з’являється асоціація з трьома золотими воло­синами Крихітки Цахеса (Гофмана). „Тисяча й одна ніч” – основа повісті про мандри вівчара, про що Коельо сам нагадав в останній книзі „Заїр”.

 

Сантьяго – пастух. Хто в Біблії не був ним, не пас вівці чи то в батька, чи то в тестя? І Авель, і Авраам, і Мойсей, і цар Давид ... В індійській традиції покровителем чабанів був сам Крішна, в грецькій – Аполлон, Геліос і Паріс, які, в свою чергу, самі пастухували. Божественними покровителями па­стухів були Пан і Дафніс. Чабан через них пов’язаний із небом, із Богом, а через вівці – з тваринним і рос­линним світом (навіть розуміє їхню мову), тому до па­стуха зверталися за порадою, за ліками – травами, за прогнозом на врожай. Із-за відстороненості від громади та постійних мандрів на чабана часто диви­лися як на характерника, чаклуна. Не забуваймо й про давню іудейську традицію: Бог – пастир, Земля – пасовисько, а люди – вівці, що їх доглядає і охороняє Бог. Можна дорівняти пастуха Сантьяго до „божест­венної дитини”, до „героїчної дитини”, до медіатора, що з’єднує Небо, Землю, Людей і Бога, до універ­сального образу, до архетипу.

 

Не залишаються помітними нашій увазі подорожі головного героя. Тут мандри та пригоди Сантьяго асоціюються із одіссеєю. Як Одіссей, чабан проходить своє магічне коло, упорядко­вує схему власного життя, знаходить скарби саме там, звідки розпочалася його подорож, у занехаяній напівзруйнованій церкві.

 

„Я завжди зможу знову стати чабаном,  поду­мав хлопець.  Я вмію пасти овець і ще не розу­чився це робити. А от нагода дійти до єгипетських Пірамід може більше не трапитись”.

 

„Алхімік” – краще з добутків Коельо й одна з найвизначніших книг останнього часу. Це не дитяча казочка про блаженного пастушка, а дуже серйозна книга про те, як бути особистістю, домагатися втілення своєї мрії, про ту внутрішню силу, добро й любов, які закладені в кожному з нас, і про які ми воліємо не згадувати, покладаючись на силу й любов інших людей. І заслуга автора саме в тому, що він зумів піднести складні й тонкі речі в такій легкій, гарній формі. Твір насичений філософськими роздумами, проте читається на одному диханні.

 

Отже, враховуючи життєстверджуючу концепцію твору, можна говорити про те, що цей твір переростає пост­модернізм і розпочинає нову еру пост–постмо­дернізму, або Високого модернізму, про який зазначає у своїй роботі „Політика теорії” відомий сучасний аме­риканський критик 
Ф. Джеймсон.

 

Твору притаманні такі риси художнього стилю автора, як:

 

-          притчовий характер;

 

-          автобіографізм;

 

-          синтез жанрів, простору, поєднання істин багатьох націй та релігій;

 

-          лаконічність;

 

-          філософічність;

 

-          запозиченість сюжету та персонажів твору.

 
Вітаємо вас на сайті forfun.pp.ua . Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Алхімік. Філософський зміст повісті Коєльо", який є одним з архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете більше 5000 ГДЗ, творів, конспектів, презентацій, переказів і багато іншого. На нашому сайті вам доступний швидкий пошук і звичайно безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого вам навчання.
 
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід