Товари для рукоділля
 

Ремарк Еріх Марія. Біографія


Скачати файл

Поділитись з друзями:
 
 

    1) Життєвий та творчий шлях

         2) Стислий переказ, короткий зміст твору



1) У 1943 році за вироком фашистського суду в берлінській в'язниці була обезголовлена 43-річна кравчиня Елфріда Шольц. Її стратили "за обурливо фанатичну пропагаду на користь ворога". Одна з клієнток донесла: Елфріда говорила, що німецькі солдати - гарматне м'ясо, Німеччина приречена на поразку, і що вона охоче вліпила б Гітлерові кулю в лоб. На суді і перед стратою Елфріда трималася мужньо. Влада надіслала її сестрі рахунок за утримання Елфріди у в'язниці, суд і страту, не забули навіть вартість марки з рахунком - всього 495 марок 80 пфенігів. Через 25 років ім'ям Елфріди Шольц назвуть вулицю в її рідному місті Оснабрюці. Виносячи вирок, председетель суду кинув засудженої: - Ваш брат, на жаль сховався. Зате вам від нас не піти.
            Старшим і єдиним братом загиблої був письменник Еріх-Марія Ремарк. У цей час він був далеко від Берліна - в Америці.Ремарк - французьке прізвище. Французом був прадід Еріха, коваль, що народився в Пруссії, недалеко від кордону з Францією, і одружився з німкенею. Еріх з'явився на світ в 1898 році в Оснабрюці. Його батько був палітурником. Для сина ремісника шлях в гімназію був закритий. Ремарки були католиками, і Еріх поступив в католицьке педагогічне училище.Він багато читав, любив Достоєвського, Томаса Манна, Гете, Пруста, Цвейга. З 17 років почав писати сам. Вступив в літературний "Кружок мріянь", яким керував місцевий поет - колишній маляр. Але навряд чи б ми знали сьогодні письменника Ремарка, якби в 1916 році Еріха не забрали в армію. Його частина не потрапила в саме пекло, на передову.Але фронтового життя за три роки він сьорбнув. Приніс на собі в госпіталь смертельно пораненого товариша. Сам був поранений в руку, ногу і шию. Після війни колишній рядовий повівся дивно, немов напрошуючись на неприємності, - носив форму лейтенанта і "залізний хрест", хоча нагород у нього не було. Повернувшись в училищі, уславився там бунтарем, очоливши союз студентів - ветеранів війни. Став учителем, працював в сільських школах, але начальство його не любило за те, що він "не міг пристосуватися до оточуючих" і за "артистичні замашки". У батьківському домі Еріх обладнав собі кабінет у вежі - там він малював, грав на роялі, склав і видав за свій рахунок першу повість (згодом він так її соромився, що скупив весь тираж). Не прижившись на державному педагогічному терені, Ремарк покинув рідне містечко. Спочатку довелося торгувати надгробками, але незабаром він вже працював в журналі вигадником реклами.Вів вільну, богемне життя, захоплювався жінками, в тому числі і самого невисокого штибу. Неабияк пив. Кальвадос, про який ми дізналися з його книг, дійсно був одним з його улюблених напоїв. У 1925 році він дістався до Берліна. Тут в красеня-провінціала закохалася дочка видавця престижного журналу "Спорт в ілюстраціях". Батьки дівчини перешкодили їх шлюбу, але Ремарк одержав в журналі місце редактора. Незабаром він одружився із танцівницею Ютте Замбона. Великоока, худенька Ютта (вона страждала туберкульозом) стане прообразом декількох його літературних героїнь, в тому числі Пет з "Трьох товаришів". Столичний журналіст вів себе так, немов хотів скоріше забути своє минуле "різночинця".Елегантно одягався, носив монокль, без втоми відвідував з Юттою концерти, театри, модні ресторани. Купив за 500 марок баронський титул у збіднілого аристократа (тому довелося формально усиновити Еріха) і замовив візитні картки з короною. Дружив із знаменитими автогонщиками. У 1928 році опублікував роман "Зупинка на горизонті". За словами одного свого приятеля, це була книга "про першокласні радіатори і красивих жінок". І раптом цей чепуристий і поверхневий літератор одним духом, за шість тижнів, написав роман про війну "На Західному фронті без змін" (Ремарк потім говорив, що роман "писався сам"). Півроку він тримав його в столі, не знаючи, що створив головний і кращий твір у своєму житті.Цікаво, що частину рукопису Ремарк написав в квартирі своєї приятельки, безробітної у той час актриси Ліні Ріфеншталь.П'ять років опісля книги Ремарка палитимуть на площах, а Ріфеншталь, ставши режисером документального кіно, зніме знаменитий фільм "Тріумф волі", що прославляє Гітлера і нацизм. (Вона щасливо дожила до наших днів і тільки що побувала в Лос-Анджелесі. Тут група її шанувальників привітала 95-річну жінку, що поставила свій талант на службу жахливому режиму, і вручила їй премію. Це, природно, викликало гучні протести, особливо з боку єврейських організацій ...) У переможеній Німеччині антивоєнний роман Ремарка став сенсацією. За рік було продано півтора мільйона примірників. З 1929 року в усьому світі він витримав 43 видання, був переведений на 36 мов. У 1930 році в Голлівуді зняли за ним фільм, що отримав "Оскара". Премії удостоївся і режисер фільму - 35-річний уродженець України Лев Мільштейн, відомий в США як Люіс Майлстоун. Пацифізм правдивої, жорстокої книги не припав до смаку німецькій владі.Консерватори обурювалися героїзацією солдата, що програв війну. Вже набирав силу Гітлер оголосив письменника французьким євреєм Крамером (зворотне прочитання прізвища Ремарк). Ремарк же стверджував: - Я не був ні євреєм, ні лівим. Я був войовничим пацифістом.
Не сподобалася книга і літературним кумирам його юності - Стефана Цвейга і Томасу Манну. Манна дратував рекламний галас навколо Ремарка, його політична пасивність. Ремарка висунули на Нобелівську премію, але помішав протест Ліги германських офіцерів. Письменника звинувачували і в тому, що він написав роман на замовлення Антанти, і що він вкрав рукопис у вбитого товариша. Його називали зрадником батьківщини, плейбоєм, дешевою знаменитістю. Книга і фільм принесли Ремарку гроші, він став збирати килими й живопис імпресіоністів. Але нападки привели його на грань нервового зриву. Він як і раніше багато пив. У 1929 році його шлюб з Юттою розпався через нескінченних зрад обох подружжя. На наступний рік він зробив, як потім виявилося, дуже вірний крок: за порадою однієї з своїх коханих, актриси, купив віллу в італійській Швейцарії, куди перевіз свою колекцію предметів мистецтва. У січні 1933 року, напередодні приходу Гітлера до влади, друг Ремарка передав йому в берлінському барі записку: "Негайно виїжджай з міста". Ремарк сів у машину і, в чому був, покотив до Швейцарії. У травні нацисти віддали роман "На Західному фронті без змін" публічного спалення "за літературну зраду солдатів Першої світової війни", а його автора незабаром позбавили німецького громадянства. Суєта столичного життя змінилася тихим існуванням в Швейцарії, біля містечка Аскона.
Ремарк скаржився на втому. Як і раніше багато пив, не дивлячись на погіршене здоров'я - він страждав хворобою легенів і нервовою екземою. Настрій у нього був пригнічений.Після того, як німці проголосували за Гітлера, він писав у щоденнику: "Ситуація в світі безнадійна, дурна, убивча. Соціалізм, що мобілізував маси, знищений цими ж масами. Право голосу, за яке так боролися, ліквідовувало самих борців. Людина ближче до людоїдства, ніж йому здається ".Проте він все ж таки працював: написав "Шлях додому" (продовження "На Західному фронті без змін"), до 1936 року закінчив "Трьох товаришів". Незважаючи на своє неприйняття фашизму, зберігав мовчання і не виступав в пресі з його засудженням. У 1938 році він зробив благородний вчинок. Щоб допомогти своїй колишній дружині Ютте вибратися з Німеччини і дати їй можливість жити в Швейцарії, він знову уклав з нею шлюб. Але головною жінкою в його житті стала знаменита кінозірка Марлен Дітріх, з якою він познайомився в цей час на півдні Франції. Співвітчизниця Ремарка, вона теж покинула Німеччину і з 1930 року з успіхом знімалася в США. З точки зору загальноприйнятої моралі, Марлен (втім, так само, як і Ремарк) не блищала чеснотою. Їхній роман був неймовірно болісний для письменника. До Франції Марлен приїхала з дочкою-підлітком і чоловіком Рудольфом Зібером. Говорили, що бісексуальна зірка, яку Ремарк прозвав Пумою, жив разом з ними обома. На очах Ремарка вона ще й завела зв'язок з багатою лесбіянкою з Америки. Але письменник був відчайдушно закоханий і, почавши "Тріумфальну арку", надав її героїні на ім'я Джоан Маду багато рис Марлен. У 1939 році за допомогою Дітріх він отримав візу до Америки і поїхав до Голівуду. Війна в Європі була вже на порозі. Ремарк був готовий одружитися з Марлен. Але Пума зустріла його повідомленням про своє аборт від актора Джиммі Стюарта, з яким вона тільки що знялася у фільмі "Дестро знову в сідлі".Наступним обранцем актриси став Жан Габен, який приїхав до Голлівуду, коли німці окупували Францію. При цьому, дізнавшись, що Ремарк перевіз до Америки свою колекцію живопису (у тому числі 22 роботи Сезанна), Марлен побажала одержати Сезанна на день народження. У Ремарка вистачило духу відповісти відмовою. У Голівуді Ремарк зовсім не відчував себе ізгоєм. Його приймали як європейську знаменитість. П'ять його книг були екранізовані, в них грали відомі зірки. Грошові справи його були чудові. Він користувався успіхом у відомих актрис, в числі яких була і прославлена Грета Гарбо. Але мішурний блиск кіностолиці дратував Ремарка. Люди здавалися йому фальшивими і непомірно пихатими. Місцева європейська колонія на чолі з Томасом Манном його не дарувала. Остаточно розлучившись з Марлен, він переїхав до Нью-Йорк. Тут в 1945 році була закінчена "Тріумфальна арка". Під враженням від смерті сестри він почав працювати над романом "Іскра життя", присвяченим її пам'яті. Це була перша книга про те, чого він сам не випробував - про нацистський концтабір. У Нью-Йорку він зустрів закінчення війни. Його швейцарська вілла уціліла.Збереглася навіть його розкішна машина, що стояла в паризькому гаражі. Благополучно переживши війну в Америці, Ремарк і Ютта вважали за краще одержати американське громадянство. Процедура проходила не дуже гладко. Ремарка безпідставно підозрювали в симпатіях до нацизму і до комунізму. Викликав сумнів і його "моральне обличчя", його розпитували про розлучення з Юттою, про зв'язок з Марлен.Але врешті-решт 49-річному письменнику дозволили стати громадянином США. Тут з'ясувалося, що Америка так і не стала йому домом. Його потягнуло назад, до Європи. І навіть раптову пропозицію Пуми почати все спочатку не змогло втримати його за океаном. Після 9-річної відсутності він повернувся в 1947 році до Швейцарії. Своє 50-річчя (про яке сказав: "Ніколи не думав, що доживу") зустрів у себе на віллі.Жив відокремлено, працюючи над "Іскрою життя". Але не міг довго залишатися на місці, став часто покидати дім. Об'їздив всю Європу, знову побував в Америці. З голлівудських часів у нього була кохана, Наташа Браун, француженка російського походження. Роман з нею, так само, як з Марлен, був болісний.Зустрічаючись то в Римі, то в Нью-Йорку, вони тут же починали сваритися. Здоров'я Ремарка погіршало, він захворів синдромом Меньєра (хвороба внутрішнього вуха, що веде до порушення рівноваги). Але найгірше було душевне сум'яття і депресія. Ремарк звернувся до психіатра.Психоаналіз відкрив йому дві причини його неврастенії: завищені життєві домагання і сильна залежність від любові до нього інших людей. Коріння знайшлися в дитинстві: у перші три роки життя він був покинутий матір'ю, що віддала всю прихильність хворому (і незабаром померлому) брату Еріха.Звідси на все життя залишилася невпевненість в собі, відчуття, що його ніхто не любить, схильність до мазохізму в стосунках з жінками. Ремарк усвідомив, що уникає роботи, тому що вважає себе поганим письменником. У щоденнику він скаржився, що викликає сам у себе злість і сором. Майбутнє здавалося безпросвітно похмурим. Але в 1951 році в Нью-Йорку він зустрівся з Полетт Годар. Полетт у той час виповнилося 40 років. Її предки з материнської сторони походили з американських фермерів, емігрантів з Англії, а з батьківською були євреями. Сім'я у неї, як нині кажуть, була "дисфункціональна". Діда Годара, який торгував нерухомістю, кинула бабуся. Їхня донька Альта теж втекла від батька і в Нью-Йорку вийшла заміж за Леві, сина власника фабрики сигар. У 1910 році у них народилася дочка Меріон. Незабаром Альта розлучилася з чоловіком і пустилася в перегони, тому що Леві хотів забрати у неї дівчинку. Меріон росла дуже симпатичною. Її взяли манекенницею дитячого одягу в розкішний магазин "Сакс 5 Авеню". У 15 років вона вже танцювала в легендарному естрадному ревю Зігфелда та змінила ім'я на Полетт. Красуні від Зігфелда нерідко знаходили багатих чоловіків або шанувальників. Полетт вже через рік вийшла за заможного промисловця Едгара Джеймса. Але в 1929 році (тоді ж, коли Ремарк розлучився з Юттою), шлюб розпався. Після розлучення Полетт дісталося 375 тисяч - гроші на ті часи величезні. Обзавівшись паризькими туалетами і дорогою машиною, вона разом з мамою рушила на штурм Голлівуду. Звичайно, її взяли зніматиметься тільки в масовку, тобто безмовної статисткою. Але загадкова красуня, що була на зйомки в брюках, отороченнних песцем і в розкішних коштовностях, скоро звернула на себе увагу сильних світу цього. У неї з'явилися впливові покровителі - спершу режисер Хел Роуч, потім президент студії United Artists Джо Шенк.Одним із засновників цієї студії був Чарлз Чаплін. У 1932 році на яхті Шенка Полетт познайомилася з Чапліном. Слава 43-річного Чапліна була величезна. До того часу він вже зняв такі шедеври, як "Малюк", "Золота лихоманка", тільки що випустив "Вогні великого міста". За плечима у нього було два невдалі шлюби. У 1918 році він одружився на 16-річній дівчині з масовки Мілдред Харріс, з якою розійшовся 2 роки по тому. У 1924 році його обраницею стала теж 16-річна актриса Літа Грей. У них народилося двоє синів. Але в 1927 році було розлучення - галасливий, скандальний, роздутий пресою.Процес травмував Чапліна і обійшовся йому дуже дорого не тільки в грошовому сенсі. Може бути, тому, закохавшись в Полетт, Чаплін не став афішувати їх шлюб, який вони нишком уклали через 2 роки, на яхті в море. Але Полетт одразу переїхала в будинок Чапліна. Подружилася з його синами, які її обожнювали. Як господині брала (за допомогою семи слуг) його гостей. Хто тільки у них не бував! Англійські письменники Герберт Уеллс і Олдос Хакслі, композитор Джордж Гершвін. У вітальні у Чапліна грали на роялі Стравінський, Шенберг, Владимр Горовиць, а на скрипці - Альберт Ейнштейн.Приїжджав і лідер профспілки докерів, комуніст Гаррі Бріджес.Усіх їх Полетт пригощала ікрою і шампанським, а Чаплін вів з гостями нескінченні розмови. - Чарлі не був ліваком. Він просто любив і вмів поговорити, - пізніше скаже про нього Полетт. - Смішно вважати його комуністом, тому що він був завзятий капіталіст. Чаплін знав, що у Полетт є стан - значить, вона не полювала за його грошима. Правда, сценаристка Аніта Луус, автор знаменитого сатиричного роману "Джентльмени віддають перевагу блондинкам", говорила, що Полетт при всій її любові до шампанського, діамантам, бурдюки і картинам Ренуара, "завжди якось примудрялася обійтися без праці, яким вони купуються". Злі язики стверджували, що Полетт, яка не хотіла мати дітей, не вміла готувати і не відрізнялася любов'ю до читання, лише прикидалася зразковою дружиною. Напевно, в цьому була лише частка правди. Полетт була щиро прив'язана до Чапліну - в усякому разі, в перші роки їх шлюбу. Щоб "відповідати", вона навіть зібралася було йти вчитися на філологічний факультет університету. Однак ця ідея якось сама собою згасла, коли Чаплін, викупивши у Хела Роуча її контракт, дав їй головну жіночу роль у своїй наступній картині. Це були "Нові часи", один з кращих фільмів геніального коміка - історія маленького волоцюги та дівчата з жебраків кварталів, схожою на пустотливого підлітка. Полеттт завжди говорила, що робота з Чапліном і була її акторською школою. Готуючись до ролі, вона старанно займалася танцем, театральним майстерністю, навіть постановкою голосу, хоча фільм був німим. Уроки великого режисера, проте, складалися не тільки в цьому. На першу зйомку Полетт з'явилася в дорогому сукню від російської модельєрші Валентини, з наклеєними віями і ретельної зачіскою. При вигляді цього видовища Чаплін взяв відро води і, холоднокровно обливши свою партнерку з голови до ніг, сказав оператору: - А ось тепер знімай.
Картина, що вийшла в 1936 році, мала величезний успіх. Вона не зробила Полетт суперзіркою, але чарівна, безпосередня дівчина зі сліпучою посмішкою могла твердо розраховувати на кар'єру в Голлівуді. І Полетт-мабуть, єдина з екранних партнерок Чапліна - не упустила свій шанс. У свого "Пігмаліона" вона зніметься всього в ще одному фільмі. Але за наступні два десятиліття зіграє в кіно близько сорока ролей і буде користуватися заслуженою репутацією гарною професійної актриси. Після "Нових часів" Чаплін хотів знімати картину про пригоди російської емігрантки і американського мільйонера з Полетт і Гарі Купером в головних ролях. Тоді цей задум не здійснився, і лише 30 років потому "Графиня з Гонконгу", де грали Софія Лорен і Марлон Брандо, стане останньою і не дуже вдалою роботою 77-річного режисера.Полетт ж в 1938 році включилася в боротьбу за головну роль в історичній епопеї про Громадянську війну "Віднесені вітром".Конкуренція була величезною, підготовку до фільму рекламували як головну подію в Голівуді. Полетт заважало її єврейське походження - Скарлетт О'Хара повинна була втілювати аристократію американського Півдня. Але продюсери хотіли знайти "нове обличчя", кінопроби у Полетт виявилися прекрасними, і врешті-решт її затвердили на роль.Для Полетт вже почали шити костюми, вона була на сьомому небі. Але щастя тривало всього тиждень. В останню мить з'явилася молода англійка Вів'єн Лі, яка так підкорила продюсерів, що жадана роль дісталася їй. Відомий режисер Олександр Корда, який емігрував до Голлівуду з Угорщини (у СРСР з неймовірним успіхом ішли його фільми "Багдадський злодій" і "Леді Гамільтон") в 1939 році запропонував Чапліну ідею сатиричної антинацистської картини "Великий диктатор".Гітлер, що ще здавався тоді не більше ніж небезпечним блазнем, так і напрошувався на осміяння. Чаплін зіграв ролі двійників - скромного єврея-перукаря і фюрера Хинкеля - блискучу пародію на Гітлера. Полетт знялася в ролі Ханни (так звали матір Чапліна), коханої перукаря. Фільм вийшов восени 1940 року і був чудово прийнятий. Чаплін з Полетт були запрошені до президента Рузвельту в Білий дім. Але до цього часу їх шлюб вже був приречений. Сварки і нелади почалися роки за три до цього. І хоча, виступаючи на прем'єрі "Великого диктатора", Чаплін вперше на повний голос назвав Полетт своєю дружиною, було ясно, що розлучення не уникнути. Вони розлучилися гідно, без скандалів і взаємних викриттів.Востаннє вони бачилися, коли в 1971 році 82-річного Чапліна нагородили почесним (єдиним в його житті!) "Оскаром" і він приїхав з Європи на церемонію. Полетт поцілувала Чарлі, назвавши своїм "дорогим бебі", і він ласкаво обійняв її у відповідь. 40-і роки були особливо вдалі для зовсім ще молодої актриси (до моменту розлучення з Чапліном Полетт було трохи за тридцять). Вона багато знімалася, у 1943 році отримала номінацію на "Оскара". Літала до Індії і Бірми виступати перед американськими солдатами, захоплено її зустрічати. Користувалася великою популярністю в Мексиці, де її шанувальниками були художник Дієго Рівера і президент країни Камачо (з однієї поїздки туди вона повернулася з подарунком президента - ацтекських смарагдовим намистом, музейною цінністю). Була веселою, гострою на язик. У Мексиці на кориді один матадор присвятив їй бика. Хто-то зневажливо зауважив, що цей матадор - любитель. "Зате бик - професіонал", - відгукнулася Полетт. З 1944 по 1949 рік була одружена з відомим і шанованим актором Берджесом Мередітом (багато хто пам'ятає його по виконанню ролі тренера у фільмі Сталлоне "Рокі"). Мередіт дотримувався льоволіберальних переконань, і разом з чоловіком Полетт вступила після війни в антімаккартістскій комітет захисту перший поправки до Конституції. Кажуть, що за подружнє життя не склалося. Після розлучення з Мередітом кінокар'єра Полетт стала хилитися до заходу. Великі студії більше не пропонували їй по 100 тисяч доларів за фільм. Але без роботи вона не сиділа. Потроху знімалася. На сцені зіграла Клеопатру в "Цезарі і Клеопатрі" Бернарда Шоу. Бідність їй не загрожувала. У кращих районах Лос-Анджелеса їй належали чотири будинки і антикварний магазин. Репутація у неї як і раніше була блискуча, серед її друзів були Джон Стейнбек, Сальвадор Далі, супер-зірка Кларк Гейбл (виконавець ролі Ретта в "Віднесених вітром"), що пропонував їй руку і серце.Але Полетт віддала перевагу Ремарка. Так само, як було з Чапліном, Полетт, яка, за словами Ремарка, "випромінювала життя", врятувала його від депресії. Письменник вважав, що ця весела, ясна, безпосередня, і не закомплексована жінка володіла рисами характеру, яких не вистачало йому самому.Завдяки їй він закінчив "Іскру життя". Роман, де Ремарк вперше поставив знак рівності між фашизмом і комунізмом, мав успіх. Незабаром він почав роботу над романом "Час жити і час вмирати". "Все нормально, - свідчить запис щоденника. - Немає неврастенії. Немає відчуття провини. Полетт добре на мене діє". Разом з Полетт він зважився нарешті поїхати в 1952 році до Німеччини, де не був 30 років. У Оснабрюці зустрівся з батьком, сестрою Ерной та її сім'єю. Місто було зруйноване і перебудований. У Берліні ще зберігалися військові руїни. Для Ремарка було все чужим і дивним, як уві сні. Люди здавалися йому схожими на зомбі. Він писав у щоденнику про їх "згвалтовані душі". Начальник західноберлінською поліції, що приймав Ремарка у себе удома, намагався пом'якшити враження письменника від його батьківщини, говорив, що жахи нацизму перебільшені пресою. Це залишило на душі Ремарка важкий осад. Тільки зараз він позбавився мани на ім'я Марлен Дітріх. Вони з 52-річною актрисою зустрілися, вечеряли у неї вдома. Потім Ремарк записав: "Прекрасної легенди більше немає. Все скінчено. Стара. Втрачена. Яке жахливе слово"."Час жити і час вмирати" він присвятив Полетт. Був з нею щасливий, але від колишніх комплексів цілком позбавитися не міг. Писав в щоденнику, що пригнічує свої відчуття, забороняє собі відчувати щастя, немов це злочин. Що п'є, тому що не може тверезим спілкуватися з людьми, навіть з самим собою.У романі "Чорний обеліск" герой закохується в довоєнній Німеччині в пацієнтку психіатричної лікарні, що страждає роздвоєнням особистості. Це було прощанням Ремарка з Юттою, Марлен і з батьківщиною. Роман кінчається фразою: "Ніч спустилася над Німеччиною, я покинув її, а коли повернувся, вона лежала в руїнах". У 1957 році Ремарк офіційно розлучився з Юттою, виплативши їй 25 тисяч доларів і призначивши довічне утримання в 800 доларів на місяць.Ютта поїхала в Монте-Карло, де і залишалася 18 років до своєї смерті. На наступний рік Ремарк і Полетт одружилися в Америці. Голлівуд як і раніше був вірний Ремарку. "Час жити і час вмирати" екранізували, і Ремарк навіть погодився сам зіграти професора Польмана, єврея, що гине від рук нацистів.У своїй наступній книзі "У неба немає любимчиків" письменник повернувся до тематики своєї молодості - любов автогонщика і прекрасної жінки, яка помирає від туберкульозу. У Німеччині до книги віднеслися як до легковагої романтичної дрібнички.Але американці екранізували і її, правда, через майже 20 років. Роман перетвориться на фільм "Боббі Дірфілд" з Аль Пачіно в головній ролі. У 1962 році Ремарк, відвідавши знову Німеччину, всупереч своєму звичаю дав інтерв'ю на політичні теми журналу "Ді Вельт". Він різко засудив нацизм, нагадав про вбивство своєї сестри Елфріди і про те, як у нього відняли громадянство. Підтвердив свою незмінну позицію пацифіста і виступив проти тільки що спорудженої Берлінської стіни. На майбутній рік Полетт знімалася в Римі - грала мати героїні, Клавдії Кардинале, у фільмі за романом Моравіа "Байдужі". У цей час у Ремарка трапився інсульт. Але він видерся з хвороби, і в 1964 році вже зміг прийняти делегацію з Оснабрюка, що приїхала в Аскон вручати йому почесну медаль. Поставився він до цього без захоплення, записав у щоденнику, що з цими людьми йому не було про що говорити, що він втомився, нудьгував, хоч і був зворушений. Ремарк все більше залишався в Швейцарії, а Полетт як і раніше роз'їжджала по світу, і вони обмінювалися романтичними листами. Він підписував їх "Твій вічний трубадур, чоловік і шанувальник". Деяким друзям здавалося, що в їхніх стосунках було щось штучне, награне. Якщо в гостях Ремарк починав пити, Полетт демонстративно виїжджала. Ненавиділа, коли він говорив по-німецьки. У Асконі Полетт не любили за екстравагантну манеру одягатися, вважали її зарозумілою.Ремарк написав ще дві книги - "Ніч у Лісабоні", і "Тіні в раю".Але здоров'я його погіршувалося. У тому ж 1967 році, коли німецький посол в Швейцарії вручив йому орден ФРН, у нього були два серцеві напади. Німецьке громадянство йому так і не повернули. Зате на наступний рік, коли йому виповнилось 70 років, Аскона зробила його своїм почесним громадянином.Писати свою біографію він не дозволив навіть колишньому другові юності з Оснабрюка. Дві останні зими свого життя Ремарк провів з Полетт в Римі. Влітку 1970 року у нього знову відмовило серце, його поклали в лікарню в Локарно. Там він і помер 25 вересня. Ховали його в Швейцарії, скромно. Марлен прислала троянди. Полетт не поклала їх на труну. Пізніше Марлен скаржилася знайомим, що Ремарк залишив їй всього один діамант, а всі гроші - "цій жінці". Насправді він також заповідав по 50 тисяч своїй сестрі, Ютті і економці, довгі роки опікала його в Асконі. Перші 5 років після смерті чоловіка Полетт старанно займалася його справами, публікаціями, постановкою п'єс. У 1975 році вона важко захворіла. Пухлина в грудях видалили дуже радикально, вийняли декілька ребер, у Полетт розпухла рука. Вона прожила ще 15 років, але це були сумні роки. Полетт стала дивною, примхливою. Почала пити, приймати дуже багато ліків. Пожертвувала 20 млн. Нью-йоркському університету, але постійно турбувалася про гроші.Почала розпродавати зібрану Ремарком колекцію імпресіоністів. Намагалася накласти на себе руки. Господар будинку в Нью-Йорку, де вона знімала квартиру, не хотів мати алкоголічку серед мешканців і попросив її поїхати до Швейцарії.У 1984 році померла її 94-річна мати. Тепер Полетт оточували тільки слуги, секретарка і лікар. Вона страждала емфіземою.Від краси не залишилося і сліду - шкіра обличчя була вражена меланомою. 23 квітня 1990 Полетт зажадала дати їй у ліжко каталог аукціону "Сотбі", де повинні були цього дня продаватися її коштовності. Продаж принесла мільйон доларів.Через 3 години Полетт померла з каталогом в руках. Ще за життя Полетт в Америці вийшла її біографія. Про Ремарк написав 5 книг. Автор останньої (1995), "здвоєної" біографії подружжя, Джулі Гілберт викладає в тому самому Нью-Йоркському університеті, до якого була така щедра Полетт 

                      2) Стислий переказ, короткий зміст твору

    2) Німеччина після першої світової війни. Економічна криза.Покалічені долі людей і їхні душі. Як говорить один з героїв роману, "ми живемо в епоху відчаю".
Три шкільних, а потім і фронтових товариша - Роберт Локман, Готфрід Ленц, Отто Кестер - працюють в майстерні з ремонту автомобілів. Роберту виповнилося тридцять. У день народження завжди трохи сумно і тягне на спогади. Перед Робертом проходять картини з його недавнього минулого: дитинство, школа, в 1916-му він, вісімнадцятирічний, покликаний, солдатські казарми, поранення Кестера, болісна смерть однополчан від газового задухи, від важких ран. Потім 1919 Путч. Заарештовано Кестер і Ленц. Голод. Інфляція.Після війни Кестер деякий час був студентом, потім льотчиком, гонщиком і, нарешті, купив авторемонтну майстерню. Ленц та Локман стали його партнерами. Заробітки невеликі, але жити можна, якщо б "раптово не виникло минуле і не витріщали мертві очі". Для забуття існує горілка.
Кестер і Ленц урочисто вітають Роберта. Ленц дає команду "встати" і викладає подарунки - де дивом здобуті шість пляшок старого рому. Але свято - пізніше, зараз - робота.
              Друзі купили на аукціоні стару колимагу, на вигляд дуже потішну, оснастили її найпотужнішим мотором гоночної машини, назвали її "Карлом" - примарою шосе. Вони працюють до сутінків і, вирячивши відремонтований кадилак, вирішують на "Карлі" відпра витися в передмістя, щоб відзначити день народження. Їх розвагою стає дураченіе власників дорогих і розкішних машин, яких вони пропускають вперед, а потім жартома обганяють. Зупинившись в дорозі, друзі збираються замовити вечерю, і тут підкочує бюїк, який вони обігнали. У ньому виявилася пасажирка - Патриція Хольман.Об'єднавшись, вони влаштовують веселе застілля.
              Після бурхливого святкування Роберт повертається в своє лігво - мебльовані кімнати. Тут живуть люди, з різних причин занесені сюди долею. Подружжя Гассе весь час сваряться через гроші, Георг Блок наполегливо готується до інституту, хоча гроші, накопичені під час роботи на копальні, давно скінчилися і він голодує, графа Орлова тримає за горло минуле - Роберт бачив, як він зблід одного разу при шумі заводитьсямашини - під цей шум у Росії розстріляли його батька. Але всі вони як можуть допомагають один одному: радою, добрим ставленням, грошима ... Поруч з пансіоном - кладовище і недалеко кафе "Інтернаціональ". Роберт працював там деякий час тапером.
             Роберт призначає зустріч Патриції - Пат, як її охрестили друзі.Він чекає її в кафе, потягуючи коньяк. У кафе товкотнеча, і вони вирішують піти в бар. Роберт намагається уявити собі, хто вона і як живе. Господар бару Фред їх вітає, і Роберт починає відчувати себе впевненіше. У залі один Валентин Гаузер, знайомий. Роберту по фронту: він отримав спадок і тепер його пропиває. Він щасливий від того, що залишився живий. Його девіз: скільки не святкуй - все мало. Роберт пояснює, що це єдина людина, яка зробила з великого нещастя своє маленьке щастя. У нього ніяк не в'яжеться розмова з Пат. Зрештою ром робить свою справу, розв'язує мову.Роберт проводжає її додому і на зворотному шляху зауважує, що п'яний. Що наговорив? Обурюючись себе за таку помилку, він повертається до Фреда і наливається по-справжньому - з жалю.
На наступний день за порадою Ленца, "гросмейстера в любовних справах", Роберт посилає Пат букет троянд - без єдиного слова, як вибачення. Пат все більше займає думки Роберта, змушує задуматися над життям. Він згадує, якими вони були, повернувшись з війни. "Молоді та позбавлені віри, як шахтарі з проваленим шахти. Ми хотіли було воювати проти всього, що визначило наше минуле, - проти брехні і себелюбства, корисливості й безсердечності, ми опиралися дехто й не довіряли нікому, крім найближчих товаришів, не вірили ні в що , крім таких, ніколи нас не обманювали сил, як небо, тютюн, дерева, хліб і земля, але що з цього вийшло? Всі валилося, фальсифікувалася і забувалося ... Минув час великих людських і мужніх мріянь. Торжествували ділки, продажність, злидні ". Нова зустріч. Роберт і Пат вирішують покататися по місту. Пат ніколи не водила машину, і на тихій вулиці Роберт садить її за кермо. Вона навчається рушати з місця, повертати, зупинятися, вони відчувають таку близькість, "ніби розповіли один одному історію всього свого життя".Потім йдуть в бар. Зустрічають там Ленца і разом відправляються в луна-парк, де встановлені нова карусель та американські гірки. Ленц чекає їх, і тепер вони в павільйоні, де накидають пластмасові кільця на гачки. Для друзів це дитяча забава. В армії під час перепочинку вони місяцями вбивали час, накидаючи капелюхи на всілякі гачки. Вони виграють всі призи від будильника до дитячої коляски. У другого власника атракціону все повторюється. Третій оголошує, що він закривається. Друзі накидають кільця на пляшки з вином і все вантажать в коляску. Вболівальники натовпом ходять за ними.Вони весело роздають всі призи, залишивши собі вино і сковорідку для майстерні.
Товариші Роберта беруть Пат у своє співтовариство. Вони дбайливо ставляться до почуття Роберта, бо любов - єдине варте на цьому світі, "все інше лайно".
Кестер записав "Карла" на гонки, і весь останній тиждень друзі до глибокої ночі перевіряли кожен гвинтик, готуючи "Карла" до старту. Тео радить берегтися його "Лускунчика", а Ленц запевняє, що "Карл" задасть йому перцю. Ця колимага заявлена по класу спортивних машин. Механіки знущаються над руїною. Ленц в люті, і готовий вступити в бійку, але Роберт заспокоює його. Машини мчать по трасі. Зібралися всі - тут і Пат. "Карл" пішов зі старту передостаннім. Тепер він вже третій. Ленц кидає секундомір. Тріск моторів. Пат в захваті - Кестер вже другий! Перед фінішем у Тео щось сталося з мотором, і Кестер, майстер обгону на поворотах, випереджає його всього на два метри. Перемога! Друзі збираються кутнуть, але бармен Альфонс запрошує їх до себе на безкоштовне частування, і вони шанують це за честь. За вечерею Пат користується дуже великим успіхом, і Роберт пропонує їй непомітно зникнути. Вони довго сидять на цвинтарній лавці, оповитою тума ном. Потім йдуть до Роберта, Пат рада теплу в його кімнаті. Вона спить, поклавши голову на його руку. Він починає розуміти, що його люблять. Він вміє "по-справжньому дружити з чоловіками", але не уявляє, за що його могла б полюбити така жінка.
          Роботи немає, і друзі вирішують купити на аукціоні таксі і підробляти на ньому по черзі. Першому доводиться вийти в рейс Роберту. Після бійки і частування горілкою конкуренти стають колегами, і він прийнятий до лав таксистів, серед яких половина випадкових людей. Один з них, Густав, стає його другом.
Він вперше в квартирі Пат. Це колишня власність її родини.Тепер Пат тільки квартирантка двох кімнат, де все влаштовано зі смаком і нагадує про минуле достатку. Пат пригощає його ромом і розповідає про своє життя. Про голод, про рік, проведений у лікарні. Рідних не залишилося, грошей теж, і вона збирається працювати продавцем грамплатівок.Роберт огірчений і дещо збентежений: він не хоче, щоб вона від когось залежала. Але що він може зробити ... Може, права його квартирна хазяйка, фрау Задевскі, яка, побачивши одного разу Пат, заявила, що їй потрібен інший чоловік - грунтовний і забезпечений. Сумно, якщо це виявиться правдою ...
            Роберт вигідно продає відремонтований кадилак щасливому ділку Блюменталя. Отримавши чек, він ластівкою летить до майстерні. Друзі приголомшені таким комерційним успіхом.Нечасто він випадає на їхню долю. Після вдалої оборудки Роберт бере двотижневу відпустку, і вони з Пат їдуть до моря.По дорозі зупиняються в лісі і валяються на траві. Пат вважає зойки зозулі і налічує сто років. Ось стільки б вона хотіла прожити. Кестер попередив господиню готелю панна Мюллер, у якій жив рік після війни, про їхній приїзд. Вони влаштовуються і вирушають до моря. Роберт після години плавання лежить на піску і віддається спогадам про те, як на фронті під час короткого відпочинку солдати точно так само ніжилися на піску без амуніції та зброї влітку 1917 р. Багато з них незабаром були вбиті. Увечері прогулянка на Сітроені. Пат раптово відчуває слабкість і просить поїхати додому. На наступний день у Пат відкрилася кровотеча. Роберт дзвонить Кестеру, і друзі знаходять доктора Жаффе, який лікував Пат.Божевільна гонка по шосе, вночі, місцями в суцільному тумані.Лікар залишається на кілька днів. Через два тижні вона вже може повернутися додому.
         Жаффе знайомить Роберта з історією хвороби Пат і наполягає на повторному лікуванні в санаторії. Він бере його з собою на обхід і по показувала хворих. Багато одужують.Тільки не показувати Пат свого занепокоєння.

 
Вітаємо вас на сайті forfun.pp.ua . Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Ремарк Еріх Марія. Біографія", який є одним з архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете більше 5000 ГДЗ, творів, конспектів, презентацій, переказів і багато іншого. На нашому сайті вам доступний швидкий пошук і звичайно безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого вам навчання.
 
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід