Що, на думку Л. М. Толстого, визначає сутність людини. Твір


Скачати файл
 

Кожен письменник, творець — це, передусім, людина. Звичайно, він має свої пристрасті, свої погляди на навколишнє, власні принципи. Тому й створені ним герої для нього, мовби живі люди, теж поділяються, як і для нас, читачів, на улюблених, тобто на тих, що поділяють його думки, і на чужих. І справа не тільки в тому, що є герої головні, яким приділяється багато уваги на сторінках твору, і другорядні. Так і в романі Л. Толстого "Війна і мир". Я вважаю, що і Тушин, і Тимохін, хоч і беруть участь тільки в окремих епізодах, вони теж з "табору Толстого", він до них ставиться з повагою та співчуттям, бо вони складають, на його думку, оту найкращу частину російського народу. 

Своє розуміння сутності людини Л. Толстой втілює у долях героїв твору. Згадаймо шляхетного, розумного красивого у вчинках і прагненнях Андрія Волконського. Після багатьох духовних піднесень і катастрофічних розчарувань він прагне не слави, а суспільно корисної справи: "Треба, щоб усі знали мене, щоб не тільки для мене йшло моє життя, щоб не жили вони незалежно від мого життя, щоб на всіх воно відбивалося і щоб усі вони жили зі мною разом". Ми бачимо його високомір ність у столичних салонах та простоту й конкретну допомогу у диму й пилюці Шенґрабена, коли евакують батарею капітана Тушина, відчуваємо його особистий високий порив, "його Тулон" під час Аустерлицького бою та гордість за те, що він "служить тут, у полку", а не сидить у штабі. На Бородинському полі його єднає з солдатами й офіцерами сумне почуття втрати і водночас гнів на ворога, який посягнув на його Батьківщину. Саме розуміння своєї єдності з народом у скрутні для країни часи наповнює життя Андрія Волконського змістом. 

Згадаймо П'єра Безухова з його роздумами: "Що погане? Що добре? Що треба любити, що ненавидіти? Для чого жити і що таке я? Що таке життя, що смерть? Яка сила керує усім?" Такий незграбний та дещо наївний, він набирає сили, коли треба захистити друга, коли відчуває себе "росіянином Безуховим" — переможцем Наполеона, коли ставить перед собою важкі питання, як поліпшити життя в усій державі. 

А ось Наташа Ростова з її жвавим, емоційним обличчям, що від любові до людей і світу може сяяти щасливою посмішкою, а іншим часом стає жахливою від гніву, коли, увозячи речі, мешканці залишають у Москві поранених. Завдяки її наполегливості підводи Ростових було віддано пораненим. Милосердя російської жінки втілено в цьому вчинку. Сутність життя Наташі — в коханні. На останніх сторінках роману Л. Толстой зображує її щасливою дружиною і матір'ю. Щасливе подружнє життя — це, з точки зору автора, ідеал існування чоловіка і жінки. Але тільки цього замало. 

Герої Толстого живуть, розвиваються, відгукуючись на навколишнє, вони прагнуть самовдосконалення, добра для інших людей, вони живуть життям своєї Вітчизни у важку для неї мить. Вони дійсно улюблені герої Л. М. Толстого, який вважає: "Щоб жити чесно, треба рватися, плутатися, битися, помилятися, починати й кидати, й знову починати, й знову кидати, й вічно боротися, й втрачати. А спокій душевна підлота". 

Порівняйте з ними красиву, розпусну Елен 3 її маскою на обличчі — виразом, який вона переймає з обличчя поважних осіб, нудну Жулі Караґіну, що як моду на певну годину змінює настрій та мову і розставляє тенета "пензенських лісів та ніжегородських маєтків" на вродливих наречених; Берґа, який хоче зробити своє життя за чиємось зразком, а під час відступу з Москви купує "шифоньєрку і туалет". А Борис Друбецький, що лізе вгору по щаблях вигідних знайомств і протекцій, не вередуючи навіть одруженням з несимпатичною йому нареченою, який мить об'яви про напад французів сприймає не як приголомшуючу новину, образливу й гірку для справжнього громадянина, а як змогу показати іншим, що він перший про щось дізнався. їхній спосіб життя — лише марна витрата часу, а тому навіть не слід писати про них у епілозі, бо що могло змінитися у житті, у способі життя тих статичних манекенів вищого світу! Тільки Анатоля Курагіна, який навіть не пам'ятав, де він служить-значиться, що жив тільки сьогоденням, дещо змінить доля, очищаючи участю у Бородинському бою, важким пораненням. 

Що ж саме стало причиною їхньої статичності, шаблонності їхнього життя, нецікавістю для читача? 

Звернемося ще до одного героя, куди більш симпатичного та емоційного, пройдемо етапами його життя. 

Микола Ростов — талановитий та жвавий, розуміє Наташу, по-своєму дуже порядний, бо не може порушити слово, яке дав Соні, вважає особистою родинною честю сплату батьківських боргів. За романтичним покликом він кидає університет і йде до армії звичайним юнкером, презирливо відкидаючи рекомендаційні листи. Він виявляє свою бойовитість, задираючи "штабного" Волконського, хоч розуміє, шо йому дуже хотілося б мати його другом. Він злякається під Шенграбеном, побіжить, як заєць, він не розуміє подвига Раєвського, що пішов попереду війська із синами-підлітками, щоб підняти дух війська. Поїде захищати товариша, що безвинно постраждав, — і не доведе справи до завершення, бо порине в атмосферу обожнювання імператора і прогає час у натовпу при урочистій зустрічі. До речі, навіть на Бородинському полі Толстой на знайшов місця для Миколи Ростова — саме в той час він займатиметься у тилу кіньми і сином, тобто займається особистими справами. 

У скрутну годину він допоможе княжні Мар'ї, потім, закохавшись, стане її чоловіком, працюватиме щосили в маєтку, але дружину свою так до кінця й не розумітиме, і дітей так, як П'єр, не любить. І такого сімейного щастя, як у Наташі з П'єром, автор йому не дасть. 

Багато хто з дворян, колишніх офіцерів 1812 року, починає ставитися до своїх кріпаків по-новому, бо разом з ними, рядовими та партизанами і ополченцями, перемогли ворога. А Микола, розлютований чимось у господарстві, б'є свого кріпака так, що розбився камінь на каблучці! Може, він б'є того, хто йшов разом з ним захищати Росію? 

Багато хто з колишніх офіцерів замислюється над зміною державного ладу, бо "в судах грабіжництво, в армії самі палки, муштра, поселення, мучать народ, освіту душать. Що молоде, чесне — те гублять". І поруч з ними майбутні герої Сенатської площі — П'єр, Миколка Волконський. їм співчуває і, мабуть, приєднається до них Василь Денисов. Микола Ростов не має сумнівів у їхній порядності, він міг би теж стояти поряд з ними, але він стає по інший бік. На погляд Миколи Ростова, не можна ніщо змінювати, якщо є державні настанови, не треба навіть думати про це. Це в нього з юності — таке кредо: "Наша справа виконувати свій обов'язок, рубитися й не думати, ось і все!" На думку Толстого, саме напружена робота думки й серця є головною ознакою людини. 

Отож, думка, пошуки сенсу буття, свого місця у житті, велика робота над власною особистістю — ось що складає стрижень справжньої людини, ось що цінує та поважає у людях Лев Толстой. Ось що заповідають нам автор та його улюблені герої — тернистий шлях до справжнього щастя людини.

Вітаємо вас на сайті ForFun.pp.ua! Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Що, на думку Л. М. Толстого, визначає сутність людини. Твір", із категорії "Світова література", який є складовою архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете багато матеріалів: ГДЗ, творів переказів, конспектів, презентацій, ДПА, ЗНО, методички, посібники до уроків та багато іншого. На сайті  доступний швидкий пошук та безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого навчання та викладання!
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід