Деякі твори Євгена Маланюка




 

 
Євген Маланюк. Поезiї
  КУЛIШ
  Гарячий день втопивсь в нiчнiй прозорiй млi.
  Ти довго Шекспiра перекладав сьогодня -
  I знав, що все це - в тьму,
  в майбутнє цiй землi.
  В неславу й забуття...
  А нiч - лунка безодня -
  Дзвенiла зорями... I сторiнки по однiй
  Ще мерехтять в очах. - I на нiчнiм теплi
  Ти полетiв у даль, туди, де вже свiтлiв
  Похмурий небосхил зорею передодня.

  А хутiр в сяєвi - казковi лаштунки,
  Мов дивний Чигирин,
  де сплять гетьманськi залi,
  Де ти вигадуєш, бадьорий i стрункий,
  Залiзний стиль нових унiверсалiв...

  Прокинувсь. I перо виводить ядом спраги:
  "Народе без чуття, без чести, без поваги".

  25.9.25

  НЕВИЧЕРПАЛЬНIСТЬ

  Тяжким хрестом лежать шляхи,
  Яснi в ночах, вони слiпi вдень:
  Рамено - з заходу на схiд,
  Рамено - з пiвночi на пiвдень.

  I так розп'ята - вiки,-
  Вогонь буття не загасила.
  Невичерпаний дух який!
  Яка непереможна сила!

  Гноблять, калiчать, труять рiд,
  Ворожать, напускають чари,-
  Здається, знищено вже й слiд,
  Лиш потурнаки й яничари.

  I ось - Стефаник i Кулiш,
  Ось - Коцюбинський, Леся - квiти
  Степiв страждальної землi,
  Народу самостiйнi дiти!

  А то пiдземно загуде
  Вулканом нацiй цiла раса,
  I даром божеським гряде
  Нам Прометеїв дух Тараса.

  ОДНА ПIСНЯ

  В кiнцi греблi
  Шумлять верби...

  Бува, почуєш пiсню i спахнеш
  Пекучим болем пiзньої любовi -

  I от - далечина Твоїх безмеж,
  Твоїх небес нестриманая повiнь:
  Пливе, пливе блакитна широчiнь,
  Росте, росте спiвучим колом обрiй;
  Вiд бiлих хмар лиш смарагдова тiнь
  Бiжить ланами, лиш вiтри недобрi
  Напружують свiй навiжений чвал...

  О, як забуть Тебе, єдину в свiтi!
  Твiй зiр менi яснiш за сонце свiтить,
  Твоя далека пiсня, як хорал.

  Моя весна. Моя, моя Земляї

  Яке ж залiзне серце муку стерпить:
  Оттут в недужих мрiях уявлять,
  Як "в кiнцi греблi шумлять верби".

  l5.VIIl.l928

  ПIД ЧУЖИМ НЕБОМ

  1

  Чужi: й земля, i небо тут, i люди,
  I мiсяця золотосрiбний рiг.
  Життя давно, як божевiльне, блудить
  По манiвцях заплутаних дорiг.

  Десь кревний край кона в останнiй муцi,
  Дикун над ним заносить ятаган,
  А вiн скажений бiль терпить, як Муцiй,
  I крапле кров росою з чорних ран.

  Чому ж я тут? Куди ж iще заблудить
  Безглузда путь i хто остереже?
  Чужа земля, чужi похмурi люди -
  Й саме життя, здається, вже чуже.

  2

  Не треба нi паризьких брукiв,
  Нi Праги вулиць прастарих:
  Все сняться матернiї руки,
  Стара солома рiдних стрiх.

  Все сниться гук весни i вiтер,
  Веселий вiтер свiтлих лiт.
  А тут - молюсь, убогий митар,
  Шукаю Твiй вогненний слiд...

  Hi! He знайтиi Нiхто не знає.
  Нiхто не чув Твоїх плачiв.
  Бiля всесвiтнього Сiнаю,
  Як завше - золото й мечi.

  3

  Десь сiре поле в чорних круках,
  Що пророкують: "Кари! Кар!"
  А я тут, на чужинних бруках,
  Чужий - несу чужий тягар.

  А я на полум'ї розлуки
  Назавше спалюю роки,
  I сниться степ Твiй, сняться луки
  I на узгiр'ях - вiтряки.

  Там свист херсонського просторуї
  Там вiтер з кришталевих хвиль!
  А тут: в вiкнi опустиш штору -
  I п'єш, самотнiй, смертний бiль.

  4

  Несу отут страшний свiй iспит
  I знаю, що життя мине.
  I мати, сидячи на призьбi,
  Вже не вичiкують мене.

  Давно Євгена поминає
  За упокiй старенький пiп,
  За весною весна минає
  Пiд запашне зiтхання лип.

  Все далi висиха Синюха,
  Й линя її весела синь,
  А вiтер заголосить глухо
  I пролiтає вдалечiнь.

  Сирiє стрiха пiд дощами,
  Вже хата стала нетривка,
  I мати слухають ночами
  Бронхiтне гавкання Бровка.

  1924

  5

  По яких ще дорогах шукати причинної долi?
  Перекотиполем блукати в яких степах?
  Вiтер грає, веселий, хвилюючись по роздоллю,
  Вiд зруйнованих мiст розвiває горiлий пах.

  Заховала перекупка-пам'ять всi сни глибоко,
  Тiльки будить горiлка на чорнiм шляху в корчмi,
  Нiби в морок душi, в її цвинтарно-мертвий спокiй
  Пiсля чарки отрути влiтає сонячний чмiль[1].

  I ось все забуваю, i все зникає в сутiннi.
  Зостає лише рiвний профiль i зоряний зiр,
  Та ще заграв глухих за плечима Твоїми тремтiння:
  Всi принади Твоєї страшної краси.

  1920

  [1] Чмiль - Джмiль (дiал.).

  ШЕВЧЕНКО

  Не поет - бо це ж до болю мало,
  Не трибун - бо це лиш рупор мас,
  I вже менш за все - "Кобзар
  Тарас"
  Вiн, ким зайнялось i запалало.
  Скорше - бунт буйних майбутнiх
  рас,
  Полум'я, на котрiм тьма розтала,
  Вибух кровi, що зарокотала
  Карою за довгу нiч образ.

  Лютий зiр прозрiлого раба,
  Гонта, що синiв свяченим рiже,
  У досвiтнiх загравах - степа
  З дужим хрустом випростали крижi.

  А ось поруч - усмiх, ласка, мати
  I садок вишневий коло хати.

  1962
Вітаємо вас на сайті ForFun.pp.ua! Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Деякі твори Євгена Маланюка", із категорії "Українська література", який є складовою архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете багато матеріалів: ГДЗ, творів переказів, конспектів, презентацій, ДПА, ЗНО, методички, посібники до уроків та багато іншого. На сайті  доступний швидкий пошук та безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого навчання та викладання!
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід