Яскравий світ художнього слова Л. Костенко. Твір №3




 
Поезія — де завжди неповторність, 
якийсь безсмертний дотик до душі. 

Ліна Костенко 

Ліна Костенко... Це ім'я підноситься, наче прапор, у нашій українській поезії. Хоча вартість її поезії ще й не оцінена вповні, не вивчена літературознавцями, але для українського читача вона вже давко стала джерелом цілющого слова, яке тамує спрагу щирості й душевної щедрості, ліквідує брак правдивості й чистоти. В. Базилевський писав: "Українській літературі поталанило, що в ній є постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. Це піднімає Ліну Костенко в очах мудрого читача на ту висоту, у ті сфери духу, які зрідні бунтарству Лесі Українки чи, скажімо, Габріели Містраль... З відстані у часі подвижництво Ліни Костенко стане ще виднішим... Це більше ніж поезія — тут наша історія і філософія, наш спосіб думання, героїка, наші марноти й глупоти. Тут минуле й сучасне, просвічене рентгеном мислі..." Ці слова дослідника якнайкраще характеризують специфічну насиченість поезії Ліни Костенко поетичним сенсом, поєднання традиційного поетичного струменя зі сміливим новаторством, густотою образності. 

Поетеса керувалася в поезії досить високими критеріями, вважаючи, що право на існування має лише те слово, яке потрібне сучасникам, яке облагороджує їх, містить у собі квінтесенцію духу доби. Тому вона непримиренно ставиться до так званих "пустих" віршів, що пишуться тільки задля слави чи ще якихось винагород: 

А скільки в нас поезій 
випадкових 
З нічого й ні для чого виника! 
Байдужих фраз металу нетривкого, 
Думок затертих І порожніх слів... 

Сама прагнула простоти слова, не намагаючись нагромадити складні символічні конструкції. Але яка ж складна ця простота! І чому ж вона так бере за душу? Чому змушує страждати, співпереживати, навіть плакати? Тому що кожне слово, мов щире золото, мов стигле зерно, лягає у ґрунт нашого серця. І невже можна залишитися байдужим до таких, наприклад, рядків: 

Коли буду я навіть сивою, 
і життя моє піде мрякою, 
я для тебе буду красивою, 
а для когось, може, й ніякою. 

Так, ніяких ускладнень образності, символіки, навіть звичайних для поезії порівнянь, але сила вірша в цьому й криється. Кожне слово займає своє місце і тому змушує рядок бриніти, наливатися чистим змістом. 

Ліна Костенко в одному з віршів немовби сама визначає ролі для своїх поезій, класифікуючи їх за енергетичним струменем: 

Є вірші — квіти. 
Вірші — дуби. 
Є іграшки вірші. 
Є рани. 
Є повелителі і раби. 
І вірші є — каторжани. 
Крізь мури в'язниць, 
по тернах лихоліть — 
ідуть, ідуть 
по етапу століть... 

Чому вірші можуть стати каторжанами? Поетеса сама відповідає на це питання: "Український письменник, приходячи в літературу, спершу й не знає, в зону якої біди він вступив. Потім проходить здогад і протест: такого не може бути! А потім усвідомлення: так є. Але мушу працювати. Це доля мого народу, отже — і моя доля". Саме цією позицією вимірюється й визначається тематика поезій Ліни Костенко. 

Кожне слово поезії нашої сучасниці немов жива істота, яка може боліти й страждати: 

Але поет природний, як природа. 
Од фальші в нього слово заболить. 

Природність є однією з головних ознак поезії Ліни Костенко. Природний ритм слова відображує природну плинність життя, природний хід думок. Тому, мабуть, поетеса неодноразово зверталася до зображення природи, відтворюючи її неперехідну силу, нетлінну красу: 

Осінній день, осінній день, осінній! 
О синій день, о синій день, о синій! 
Осанна осені, о сум! Осанна. 
Невже це осінь, осінь, о! — та сама. 

Цей образ, побудований на асонансах і поетичній тавтології відтворює притаманне поетесі вміння грати зі словом, використовуючи не тільки його семантичну виразність, а й притаманну йому звукову мелодику. Інколи Ліні Костенко достатньо всього двох слів, щоб ділком заворожити читача таємницею звучання й значення, але далеко не всі її поезії вибудувані чисто на сенсорному рівні, оскільки більшість їх є поезіями інтелектуальної напруги, роботи думки. Де філософська, громадянська лірика. Але в будь-якому випадку усі вірші поетеси конденсують магічну, надзвичайну силу Слова, що не є просто поєднанням літер, наповнених змістом, а є дієвою могутньою енергією, яка творить і перетворює світ. Дійсно, для Ліни Костенко "спочатку було Слово": 

Марную дні на пошуки незримої 
німої суті в сутінках понять. 
Шалене слово загнуздавши римою, 
влітаю в ніч. Слова мене п'янять. 

Слово стає охоронцем нації і людства, це воно — найважливіший оберіг українця, містилище духовності й духу уярмленого народу, що вистраждав своє право бути. Тому що кожен народ сильний перш за все своїм словом, для Ліни Костенко — поетичним словом, наділеним душею, живим: 

Мої слова, у чоботи не взуті, 
спливають кров'ю на її тернах. 
Вони горять і валяться, як вежі... 

Поезія Ліни Костенко — окремий поетичний світ, розкрити особливості якого не можна, звичайно, в рамках одного учнівського твору, оскільки він живий і мінливий, він розвивається всередині себе, породжуючи безліч тлумачень і сприйняттів. Це світ справжньої Краси, Мистецтва, духовної Свободи, про яку могла тільки мріяти людина тоталітарного суспільства, це світ Добра і Правди.
Вітаємо вас на сайті ForFun.pp.ua! Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Яскравий світ художнього слова Л. Костенко. Твір №3", із категорії "Українська література", який є складовою архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете багато матеріалів: ГДЗ, творів переказів, конспектів, презентацій, ДПА, ЗНО, методички, посібники до уроків та багато іншого. На сайті  доступний швидкий пошук та безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого навчання та викладання!
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід