Товари для рукоділля
 

Остап Вишня "Зенітка"


Скачати файл

Поділитись з друзями:
 
 

 
"ЗЕНIТКА"

Сидить дiд Свирид на колодках. Сидить, стружить верболозину. 
- Як дiла, дiдусю? Драстуйте! 
- Драстуйте! Дiла? Дiла - нiчого! Дiла, як казали отi песиголовцi, - гут! 
- I по-нiмецькому, дiдусю, навчились? 
- Атож. У соприкосновенiї з ворогом був, - от i навчився. 
- I довго, дiдусю, соприкасалися? 
- Та не так, щоб й довго, а проте троє й од мене "у соприкосновенiє з землею" пiшли. Загребли трьох отам на вигонi... I могилу вони були насипали й хреста поставили: так як нашi оце повернулись, я й хреста порубав i могилу по вiтру розвiяв... Щоб i слiду од поганi не було. 
- ...Розказати, кажете? Ну, слухайте. 
...Наближалися фашисти; знелюднiло наше село. Кiлька старих бабiв тiльки й лишилося. Опинився й я по той бiк рiчки, в лiсi, у партизанах. Обiда хлопцям варив, конi пас. Та й закортiло менi подивитися, хто ж у моїй хатi за хазяїна тепер править, бо одинцем я жив, один, як палець. От одного разу пiдiйшов я до рiчки, як уже добре смерклось, витяг з очерету човна, сiв, поплив та й висадився десантом у себе ж таки в березi. Висадився десантом, а потiм перебiжками, перебiжками помiж соняшниками, та за хлiвом у лопухах i замаскувався. Замаскувався i сидю. А в хатi, бачу, свiтло горить, гомонять, чую, дехто спiвати зривається. 
Я сидю, чекаю: хай, думаю собi, як поснуть, тодi вже я прийму рiшенiє. Довгенько довелось чекати. Коли ось дверi на ганок - рип! - виходять троє: двоє, чую, фашисти, а третiй Панько Нужник, - за старосту вони його призначили. Батько його крамничку в нас держав, а воно, сопливе, виплакало, щоб його в колгосп прийняли. А тепер, бач, ста-а-ро-ста! Вийшли й прямують до хлiва. А в хлiвi в мене на горищi трохи сiна було... Так ото Панько їх туди ночувати веде, бо в хатi душно. Полiзли вони на горище, полягали. Чую, - хропуть. Я з лопухiв потихесеньку, навшпиньки, у хлiв. У руках у мене вила-трiйчата залiзнi. Я розмахуюсь та крiзь лiсу вилами - раз, два, три! 
Як заверещать вони там, як закричать: 
- Вас iст дас? 
А Нужник: 
- О, рятуйте! Хтось iз землi з зенiтки б'є! 
Ага, думаю, сукинi ви сини, уже мої вила вам за зенiтку здаються, почекайте, ще не те буде. Та з тим знову перебiжками у берег, на човна й на той бiк. За три днi поздихали вони всi троє: так переказували потiм iз села. Я їм вилами животи попротикав. Отаке моє з ворогом соприкосновенiє. 
- Скiльки ж вам, дiду, лiт? 
- Та хто зна! Чи сiмдесят дев'ять, чи вiсiмдесят дев'ять? Хiба їх полiчиш? Знаю, що дев'ять, а яких саме, уже й не скажу. 
- I ото ви не побоялись, - один на трьох? 
- Побоявся? Та, чоловiче божий, вiйна - це ж моє рiдне дєло. Я ж увесь свiй вiк воювався з... бабою. Лу-керки моєї не знали? Хiба ж такi страженiя були, як з отими поганцями на горищi! Та я їх, як щурят, подавив! А покiйниця моя - хай царствує! - та вона б сама на дивiзiю з рогачем пiшла! На що ми з кумом - царство йому теж небесне! - було вдвох... та куди там! 
Сидю було я пiд повiткою, зубцi до грабель тешу, а вона вийде на ганок та як стрельне: 
- Свириде! 
Вiрите, сокира в мене в руках сама собi тiльки - стриб! стриб! стриб! Як на теперiшню технiку, так чиста тобi "катюша". З нею я так напрактикувався, що нiяка вiйна менi анi пiд шапку. Наступати на Лукерку, щоправда, я не наступав, бiльше одбивав атаки, а воюватися доводилось мало не щодня.. 
Одного разу, в недiлю, ми з кумом, ще й на достойне не дзвонили, не видержали: хильнули. I добренько-таки хильнули. Коли ось Лукерка з церкви! 
- Держись, - кажу, - куме, битва буде! Якщо поодинцi, будемо битi. Давай згуртуємось у вiйськове соєдiнєнiє, бо iнакше розгром. Перемеле живу силу й технiку! Утворили ми соєдiнєнiє. Тiльки-но вона на ганок, я зразу вродi як на "ура": 
- Що це ти по церквах до полудня товчешся?! Пiп медом частує, чи що? 
А кум з правого флангу заходить. Але тут у нас обшибка органiзацiйна вийшла: рогачiв ми не поховали. Ех! -- вона за рогача i в контратаку! Прорвала фронт. Ми з кумом на заранi пiдготованi позицiї - в погрiбник. Опорний, вродi пункт. 
Уже й пироги похололи, а вона все в погрiбнику в окруженiї держить. Сидю я за дiжкою з сирiвцем, куняю. 
Кум i каже: 
- Як знаєш, - каже, - Свириде, а я до своїх пробиватися буду. У моєї Христi теж сьогоднi пироги. 
- Дивись, - кажу, - куме, тобi виднiше. А краще не ризикувати завидна, хай як смеркне. 
- Що ти, Свириде, як смеркне? Та якi ж смерком пироги? 
Перехрестився кум i рвонув в н-ському направленiї. I таки пробився в расположенiє своєї Христi. Щоправда, рогачем його таки контузило, але з нiг не збило! 
А я аж до вечора в окруженiї за дiжкою з сирiвцем просидiв. Тiльки ввечерi уласкавилась трохи Лукерка; пiдходить, одчиняє погрiбника: 
- Сидиш? - каже. 
- Сидю! - кажу. 
- Iди ж хоч галушок попоїж, а то охлянеш! 
- Кинь, - кажу, - рогача, тодi вийду! 
Бойова була покiйниця! 
Було з нею й стратегiї, й тактики. Де ми з кумом тiльки не маскувались: i в картоплиннi, i в коноплях. Та обнаружить було враз! Обнаружить - i витiснить! Та тiснить було аж до водяного рубежа, до рiчки. А ми з кумом плавати не вмiли, стоїмо у водяному рубежi на дистанцiю, щоб рогачем не дiстало. Стоїмо, мокнемо. 
А вона: 
- Мокнете?! Мокнiть, iродовi душi, я з вас конопель натiпаю! 
Та пiсля такої практики менi з отими гнидяними хрицями й робити не було чого. Шкода - кума нема: ми б з ним у соєдiнєнiї не те б показали. 
Кум i льотчик крiпкий був. Ас! 
Трусимо ми якось кислицi з кумом. Повилазили на дерево й трусимо. А кислиця висока була, розложиста. Фашисти, клятi, зрубали її. Лукерка в пелену кислицi збирає. Трусили, трусили, - ке, думаємо, закуримо. Люльки в зуби, кум огню креше... 
Коли це знову як бахне: 
- Знову за люльки! 
Так ми з кумом, як стiй, з кислицi у пiке. Кум таки приземлився, хоч i скапотував, а я з пiке - в штопор, iз штопора не вийшов, протаранив Лукерцi спiдницю й урiзавсь у землю! За пiвгодини тiльки очунявся, клiпнув очима, дивлюсь; лiворуч стоїть кум, аварiю зачухує, праворуч Лукерка з цеберкою води. Ворухнувсь - рулi повороту нi в руках нi в ногах не дєйствують, кабiна й увесь фюзеляж мокрi-мокрiсiнькi... 
- Живий, слава богу! - кум каже. 
А Лукерка: 
- Був би, - каже, - вiн живий, якби не моя кубова спiдниця! Хай скаже спасибi спiдницi, що затримала, - угруз би був у землю по самiсiнький руль глибини! Ех, льотчики, - каже, - молодчики! 
А ви кажете, чи не злякався я трьох гiтлерiвцiв! 
Пiсля такої практики?! Таке й вигадаєте! 
- А що тепер поробляєте, дiдусю? 
- Прийшли нашi, - я демобiлiзувався. Дуже швидко нiмцi тiкають, не наздожену. Хай уже молодшi гонять. А я оце дiтлахам у дитячий садок пищики роблю. Такi ж утiшненькi дiтоньки! Та колгоспну череду з евакуацiї виглядаю. Треба випасати, треба вiдбудовувати пiсля нiмецької поганi. Ех, кума б оце менi, ми б оце вдвох... Хочете, може, "зенiтку" мою побачити? Ось вона! 
I погладив нiжно дiд Свирид свої вила-трiйчата...
 
Вітаємо вас на сайті forfun.pp.ua . Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Остап Вишня "Зенітка"", який є одним з архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете більше 5000 ГДЗ, творів, конспектів, презентацій, переказів і багато іншого. На нашому сайті вам доступний швидкий пошук і звичайно безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого вам навчання.
 
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід