Товари для рукоділля
 

Поезія Олега Ольжича


Скачати файл

Поділитись з друзями:
 
 
ВІКІНГ
І
Розвивається долі, в яру, черемшина, 
А на річці човни — вже готові. 
Я складаю всю зброю і плащ біля тину 
І привалюю двері дубові.

Що ж це завтра? Але-бо хіба я не знаю? 
Знову вітер, і хвилі, і обрій! 
О, як солодко бути слухняним до краю 
Долі владній, рвучкій і недобрій!
II
Налетіла срібна-срібна хвиля
І розбилась на моїм човні.
Враз пройшло моє тяжке похмілля,
І таке все враз — ясне мені:

Сім човнів розбито без розваги! 
Сотні тут не вернуться назад! 
Там на скелі ждуть синів варяги 
І гримлять, як дикий водоспад.

Во ім'я непомщених в чужині 
Заточуся під мечами я. 
І блиснуть презирством сині-сині 
Очі тої, що була моя.


РОБІТНЯ

День — прямокутник матового шкла, 
Велика грудка кинутого снігу. 
На ясність дум. На маєстат чола. 
На стіл просторий і розкриту книгу.

Просте каміння — як прості слова, 
Відбите світло — шелести і шуми,— 
Вони звучать, мов мушля, що хова 
Ще музику глибинної задуми.

Чим заступити ці легкі рядки, 
Прозору радість творчого спокою, 
Річевість і упевненість руки?

Та вийдеш ти з затишного покою, 
І десь на розі, там, де ми берем 
До рук газету, в поспісі зімняту, 
Тебе розітне лезами сурем 
Невблаганна екстаза атентату.
 

РЕВОЛЮЦІЯ

Сховалось равликом місто. 
Січе його дощ, січе. 
В під'їздах будов — тісно. 
Набої через плече.

Забиті. Числить? Ледве. 
З-під мурів — повів гниття. 
Життя, що таке щедре,— 
Багате таке життя.

Хто дихав хоч день так вільно, 
До смерти хмільний украй. ...
Ти збурилось пінно-пінно 
І — вилилось через край.

ПІХОТИНЕЦЬ
Душа відділилась від тіла 
Ще там, на майдані міськім. 
Врочиста така, білокрила, 
Літає і в'ється над ним.

А тіло, струнке і спокійне, 
Ступає в холодних рядах. 
Довіку його не обійме 
Ні сумнів, ні згадка, ні страх.

І радісно духу дивиться, 
Як тіло тяга кулемет, 
Стискає гарячу рушницю 
І вперто повзе наперед.

***
А гострозоре, мужнє покоління 
Уже росте на молодій землі.

П. Филипович

Воно зросло з шукання і розпуки, 
Безжурно-мужнє, повне буйних сил, 
Закохане в свої тугії луки 
І в бронзу власних мускулястих тіл.

Так солодко в передчуванні бою, 
Не знаючи вагання і квилінь, 
Покірну землю чути під ногою 
І пити зором синю далечінь.

НА ПОЛІ БОЮ

На полях сторожкого сьогодні 
Ми міцні і глибокі резерви. 
Цигарки в нас, і ми не голодні, 
Та болюче напружені нерви.

Там десь злякано сальва лунає. 
- Не бої, а обійми б їм братні!.. 
Ой, не так неохоче стріляє 
Той, хто виріс під реви гарматні.

Ми резерви, та ось вже без ляку 
Ми з світанком піднімемось сивим. 
Ой, шалена це буде атака 
І скінчиться, звичайно,— проривом.
   
***
Нащо слова? Ми діло несемо. 
Ніщо мистецтво і мана теорій, 
Бо ж нам дано знайти життя само 
В красі неповторимій і суворій.

Що вибереш: чи образ бездоганний, 
А чи праобраз для усіх один? 
Міцніша — віра і дзвінкіший — чин 
За словоблудіє і за тимпани!

Ось сходить, виростає, розцвіта 
Благословеніє не форми, суті. 
Одвага. Непохитність. Чистота. 
Милуйтеся! Беріть! І будьте, будьте!..
………………………………………
Колись нащадкам стане час наш — «час 
Понурих воєн, варварських звичаїв»... 
(Цей час ласкавий, що так щедро нас 
Чеснотами одвічними вінчає!..)

На згарищах, що їх покриє порох, 
Не залишиться статуй кам'яних: 
Лише — легенд безсмертних кілька...
Й їх 
Втілятимуть у безконечних творах.
   
Археолоґія
(Л. Мосендзовi)

Поважна мова врочистих вітрин.
Уривчасті передвіку аннали.
- Ми жали хліб. Ми вигадали млин.
Ми знали мідь. Ми завжди воювали.
- Мене забито в чесному бою,
Поховано дбайливою сім'єю.
Як не стояти так, як я стою
В просторій залі мудрого музею?
Так виразно ввижається Мені
Палючими безсонними ночами:
Я жив колись в простому курені
Над озером з ясними берегами.

Рінь
Де шлях у жовті врізується стіни
І урвище над закрутом стремить,
Наш погляд неуважливий на мить
Затримує жорсткий прошарок ріни.
Вода суха і сіра. Але вії
Примкнеш перед камінням у піску.
І раптом чуєш силу вод рвучку
І різкість вітру, що над ними віяв.

ПІДЗАМЧЯ 
Притулене тут під горою — 
Спокійне Підзамчя усе. 
Лиш вітер стрімкою рікою 
І хмари, і зорі несе. 
В хатках порушаються люди, 
Ткачі, кушнірі, ковалі, 
Шукаючи щастя чи злуди, 
І чується запах землі. 
Ні хмарам, ні зорям не вузько, 
Сповняючи вічний закон. 
І вишні набряклі галузки 
Вночі стукотять до вікон. 

  ЯБЛУНЯ НА ГОРІ 
На горі розцвітає яблуня...М. Драй-Хмара
Над кручею, за садом, на горі 
Розквітла яблуня. Іди, тебе немає. 
Здалека злото котять дзвонарі, 
І вітер тихо квіти коливає. 
Тебе немає. На траві прибитій 
Не буде видко сліду ні на мить, 
Як станеш ти угледіти крізь віти 
Густу, глибоку і м’яку блакить. 

ВЕСНА 
Не повітря - найтонші звуки, 
Не долина - блакитний дим. 
І весни пустотливі руки 
У волоссі моїм. 
В наших пестощах щось зелене, 
Хоч жагуче тужна вона. 
Вона трохи старша за мене, 
Ця смаглява весна. 
Ой, це примха тільки, напевне, - 
Зрада тут, під цими грудьми. 
Я схоплюсь, я обурюсь ревне. 
І посваримось ми. 

  МЕЖА 
По рівній грані двох світів ідеш, 
Що, наче скло, невидима і гостра. 
І тягне, рве глибинами без меж 
Одкрите серце ненаситний простір. 
Ступи ліворуч: легкий буде спад, 
Повільні луки, мляві серпантини. 
Від інтелекту через хліб назад 
До жаху і безсилости клітини. 
А вправо ступиш — прірва і провал, 
І знову сплеск. І в клекотінні виру — 
Лише твій шал щитом проти навал. 
Одвага ж, коли ти запрагнув. Віра. 

 
Вітаємо вас на сайті forfun.pp.ua . Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Поезія Олега Ольжича", який є одним з архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете більше 5000 ГДЗ, творів, конспектів, презентацій, переказів і багато іншого. На нашому сайті вам доступний швидкий пошук і звичайно безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого вам навчання.
 
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід