Поезія Олега Ольжича




 
ВІКІНГ
І
Розвивається долі, в яру, черемшина, 
А на річці човни — вже готові. 
Я складаю всю зброю і плащ біля тину 
І привалюю двері дубові.

Що ж це завтра? Але-бо хіба я не знаю? 
Знову вітер, і хвилі, і обрій! 
О, як солодко бути слухняним до краю 
Долі владній, рвучкій і недобрій!
II
Налетіла срібна-срібна хвиля
І розбилась на моїм човні.
Враз пройшло моє тяжке похмілля,
І таке все враз — ясне мені:

Сім човнів розбито без розваги! 
Сотні тут не вернуться назад! 
Там на скелі ждуть синів варяги 
І гримлять, як дикий водоспад.

Во ім'я непомщених в чужині 
Заточуся під мечами я. 
І блиснуть презирством сині-сині 
Очі тої, що була моя.


РОБІТНЯ

День — прямокутник матового шкла, 
Велика грудка кинутого снігу. 
На ясність дум. На маєстат чола. 
На стіл просторий і розкриту книгу.

Просте каміння — як прості слова, 
Відбите світло — шелести і шуми,— 
Вони звучать, мов мушля, що хова 
Ще музику глибинної задуми.

Чим заступити ці легкі рядки, 
Прозору радість творчого спокою, 
Річевість і упевненість руки?

Та вийдеш ти з затишного покою, 
І десь на розі, там, де ми берем 
До рук газету, в поспісі зімняту, 
Тебе розітне лезами сурем 
Невблаганна екстаза атентату.
 

РЕВОЛЮЦІЯ

Сховалось равликом місто. 
Січе його дощ, січе. 
В під'їздах будов — тісно. 
Набої через плече.

Забиті. Числить? Ледве. 
З-під мурів — повів гниття. 
Життя, що таке щедре,— 
Багате таке життя.

Хто дихав хоч день так вільно, 
До смерти хмільний украй. ...
Ти збурилось пінно-пінно 
І — вилилось через край.

ПІХОТИНЕЦЬ
Душа відділилась від тіла 
Ще там, на майдані міськім. 
Врочиста така, білокрила, 
Літає і в'ється над ним.

А тіло, струнке і спокійне, 
Ступає в холодних рядах. 
Довіку його не обійме 
Ні сумнів, ні згадка, ні страх.

І радісно духу дивиться, 
Як тіло тяга кулемет, 
Стискає гарячу рушницю 
І вперто повзе наперед.

***
А гострозоре, мужнє покоління 
Уже росте на молодій землі.

П. Филипович

Воно зросло з шукання і розпуки, 
Безжурно-мужнє, повне буйних сил, 
Закохане в свої тугії луки 
І в бронзу власних мускулястих тіл.

Так солодко в передчуванні бою, 
Не знаючи вагання і квилінь, 
Покірну землю чути під ногою 
І пити зором синю далечінь.

НА ПОЛІ БОЮ

На полях сторожкого сьогодні 
Ми міцні і глибокі резерви. 
Цигарки в нас, і ми не голодні, 
Та болюче напружені нерви.

Там десь злякано сальва лунає. 
- Не бої, а обійми б їм братні!.. 
Ой, не так неохоче стріляє 
Той, хто виріс під реви гарматні.

Ми резерви, та ось вже без ляку 
Ми з світанком піднімемось сивим. 
Ой, шалена це буде атака 
І скінчиться, звичайно,— проривом.
   
***
Нащо слова? Ми діло несемо. 
Ніщо мистецтво і мана теорій, 
Бо ж нам дано знайти життя само 
В красі неповторимій і суворій.

Що вибереш: чи образ бездоганний, 
А чи праобраз для усіх один? 
Міцніша — віра і дзвінкіший — чин 
За словоблудіє і за тимпани!

Ось сходить, виростає, розцвіта 
Благословеніє не форми, суті. 
Одвага. Непохитність. Чистота. 
Милуйтеся! Беріть! І будьте, будьте!..
………………………………………
Колись нащадкам стане час наш — «час 
Понурих воєн, варварських звичаїв»... 
(Цей час ласкавий, що так щедро нас 
Чеснотами одвічними вінчає!..)

На згарищах, що їх покриє порох, 
Не залишиться статуй кам'яних: 
Лише — легенд безсмертних кілька...
Й їх 
Втілятимуть у безконечних творах.
   
Археолоґія
(Л. Мосендзовi)

Поважна мова врочистих вітрин.
Уривчасті передвіку аннали.
- Ми жали хліб. Ми вигадали млин.
Ми знали мідь. Ми завжди воювали.
- Мене забито в чесному бою,
Поховано дбайливою сім'єю.
Як не стояти так, як я стою
В просторій залі мудрого музею?
Так виразно ввижається Мені
Палючими безсонними ночами:
Я жив колись в простому курені
Над озером з ясними берегами.

Рінь
Де шлях у жовті врізується стіни
І урвище над закрутом стремить,
Наш погляд неуважливий на мить
Затримує жорсткий прошарок ріни.
Вода суха і сіра. Але вії
Примкнеш перед камінням у піску.
І раптом чуєш силу вод рвучку
І різкість вітру, що над ними віяв.

ПІДЗАМЧЯ 
Притулене тут під горою — 
Спокійне Підзамчя усе. 
Лиш вітер стрімкою рікою 
І хмари, і зорі несе. 
В хатках порушаються люди, 
Ткачі, кушнірі, ковалі, 
Шукаючи щастя чи злуди, 
І чується запах землі. 
Ні хмарам, ні зорям не вузько, 
Сповняючи вічний закон. 
І вишні набряклі галузки 
Вночі стукотять до вікон. 

  ЯБЛУНЯ НА ГОРІ 
На горі розцвітає яблуня...М. Драй-Хмара
Над кручею, за садом, на горі 
Розквітла яблуня. Іди, тебе немає. 
Здалека злото котять дзвонарі, 
І вітер тихо квіти коливає. 
Тебе немає. На траві прибитій 
Не буде видко сліду ні на мить, 
Як станеш ти угледіти крізь віти 
Густу, глибоку і м’яку блакить. 

ВЕСНА 
Не повітря - найтонші звуки, 
Не долина - блакитний дим. 
І весни пустотливі руки 
У волоссі моїм. 
В наших пестощах щось зелене, 
Хоч жагуче тужна вона. 
Вона трохи старша за мене, 
Ця смаглява весна. 
Ой, це примха тільки, напевне, - 
Зрада тут, під цими грудьми. 
Я схоплюсь, я обурюсь ревне. 
І посваримось ми. 

  МЕЖА 
По рівній грані двох світів ідеш, 
Що, наче скло, невидима і гостра. 
І тягне, рве глибинами без меж 
Одкрите серце ненаситний простір. 
Ступи ліворуч: легкий буде спад, 
Повільні луки, мляві серпантини. 
Від інтелекту через хліб назад 
До жаху і безсилости клітини. 
А вправо ступиш — прірва і провал, 
І знову сплеск. І в клекотінні виру — 
Лише твій шал щитом проти навал. 
Одвага ж, коли ти запрагнув. Віра. 

Вітаємо вас на сайті ForFun.pp.ua! Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Поезія Олега Ольжича", із категорії "Українська література", який є складовою архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете багато матеріалів: ГДЗ, творів переказів, конспектів, презентацій, ДПА, ЗНО, методички, посібники до уроків та багато іншого. На сайті  доступний швидкий пошук та безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого навчання та викладання!
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід