Рима, Види рим, Способи римування

Скачати файл
Поділитись з друзями:
 
 
III. Рима. Види рим. Способи римування
 
Рима (гр. rhythmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Інакше кажучи, — це співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки. 
Закінчення віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу, називаєтья клаузулою (лат. clausula — кінцівка, замикання). Таким чином, співзвучні клаузули утворюють риму. При цьому слід мати на увазі, що рима — явище звукове, а не графічне: в ній збігаються звуки, а не букви.
Функції рими:
1) підсилює зміст, ідейне й емоційне звучання вірша, бо слова, включені в риму, самим своїм місцем у рядку привертають до себе особливу увагу читача;
2) створює багатий звуковий повтор, який посилює музикальність віршованої мови;
3) є важливим елементом ритму у віршах, оскільки чітко підкреслює завершеність кожного віршового рядка, що є одиницею ритму;
4) має велике композиційне значення, бо за допомогою рим віршові рядки об’єднуються у строфи.
В. Маяковський писав: «Рима вертає вас до попереднього рядка, примушує згадати його, змушує всі рядки, що оформляють одну думку, триматися купи.
...Я завжди ставлю найхарактерніше слово на кінець рядка і добуваю для нього риму за всяку ціну...» (В. Маяковський, «Як робити вірші?»).

ВИДИ РИМ  
РИМА
За частинами мови
За характером закінчень рядка
За місцем голосу
нрама-тична
неграма-тична
точна
неточна
чоловіча
жіноча
дієслі-вна
прислів-никова
дакти-лічна
гіпердак-тилічна
іменникова
  
 Д. Павличко зауважив, що «буденне» і «сіре» слово, як тільки воно стає римою, перетворюється на очах, ніби в ньому оживає молодий голос, душа його оновлюється й розквітає. Стаючи римою, слово поєднується з іншим словом чи групою слів, причому це поєднання радісне,бажане, коли вібрація одного звука вільно входить у звук інший і слова обмінюються навзаєм як звуком, так і певними елементами свого внутрішнього змісту» (Д. Павличко. «В глибини слова»).
 
 Рими класифікуються:
1. За місцем ритмічного акцену (наголосу) в суголосних словах на:
— окситонні (чоловічі);
— парокситонні (жіночі);
— дидактичні;
— гіпердактилічні.
Походження термінів «чоловіча» і «жіноча» рима пов’язане з французькими прикметникам, що в чоловічому роді мають наголос на останньому складі (vif — живий), а в жіночому наголос падає на передостанній склад (vive — жива), бо «е» на кінці глухе.
Окситонною (чоловічою) називається така рима, в якій наголос на останньому складі (чужинí — менí); ця рима має сильне звучання. З особливою силою і експресією звучать чоловічі рими у Бажана:
Козак на північ прудко мчить,
Козак не хоче відпочить.
Копито сніг примерзлий б’є,
Луною дзенькіт оддає.
Безлюддя й пустка навкруги.
Кошлаті гачарі. Сніги.
(М. Бажан. «Гонець»).
Цей чотиристопний ямб з чоловічими римами звучить і уривчасто падає, як удар меча, що вражає свою жертву. Пружність, енерґія і звучне одноманітне падіння його надзвичайно гармонує з зосередженим почуттям, незламною силою могутньої натури й трагічним становищем героя твору.
Парокситонною (жіночою) називається така рима, в якій наголос на передостанньом складі (бýду — забýде). Жіноча рима надає закінченню рядків м’якого звучання. Вірші з жіночими римами, не маючи наголосів на кінцях рядків, можуть завдяки цьому набувати певної співучості.
Наприклад:
 
Тихий сон на горах хÙдить,
За рученьку щастя вÙдить.
  І шумлять ліси вже тúхше,
  Сон мені квітки колúше.
Спіть, мої дзвіночки сúні,
Дикі рожі в полонúні!
(О. Маковей. «Сон»). 
 
Дактилічною називається така рима, в якій наголос падає на третій від кінця склад (вíченьки — нíченьки). Дактилічна рима надає віршеві ще повільнішого характеру, ще в більшій мірі відчувається співучість вірша. Наприклад:
 
Гори багрянцем кривавим спалáхнули,
З промінням сонця західним прощáючись,
Так моє серце жалем загорíлося,
З милим, коханим моїм розлучáючись.
(Леся Українка. «Східна мелодія»).
 
Гіпердактилічною називається така рима, в якій наголос падає на четвертий або п’ятий від кінця склад (кíшечкою — усмíшечкою). До цієї рими вдаються тільки тоді, коли треба надати віршеві особливої повільності. Наприклад:
Як була я молодою преподÙбницею
Повісила фартушину над вікÙнницею.
  (Т. Шевченко. «Гайдамаки).
Цікавий приклад гіпердактилічної рими з вірша Дм. Білоуса «Лука лукавий»:
Він мурличе, бува,
Ходить кíшечкою.
Кусь — і зубки схова
За усмíшечкою.
 
Рима в непарних рядках чоловіча (бувá — сховá), а в парних — гіпердактилічна (кíшечкою — усмíшечкою).
Закінчення рядка не залежить від того, яким розміром написаний вірш; дактилічні рими є не тільки у віршах, написаних дактилями; так само чоловічі — не тільки в ямбічних і анапестних рядках, жіночі — не тільки в хореїчних та амфібрахічних. Закінчення віршового рядка часто не збігається з видом стопи, якою складено рядок.
Не часто трапляються вірші, в яких усі клаузули були б одного виду. Згадаймо початок відомого вірша Шевченка:
 
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
 
Тут чергуються жіночі рими (будý — забýде) з чоловічими (нí, чужинí, менí) і дактилічною (однаковíсінько), і вірш не звучить монотонно.
 
2. За різними ознаками рими поділяються ще на ряд видів:
а) за повнотою суголось:
точною називається така рима, коли збігаються усі звуки після останнього наголошеного звука в римованих словах: несíть — ідíть, зéрня — тéрня, прирÙдний — нарÙдний. Точна рима, що її творять п’ять, шість і більше фонем (сýджений — огýджений, стрáчених — небáчених), називається ще глибокою; 
неточною (приблизною) називається така рима, в якій римовані звуки фонетично не збігаються, а тільки подібні приголосні, а навіть інші голосні, від наголошеного голосного звука:
хвúлі — долúні, прилітáють — складáю, 
ожерéдами — всерéдину.
Коли ж співзвучними є тільки склади, на які падає наголос, або тільки голосні в цих складах, то така неточна рима називається асонансом:
красúва — невгасúма, сідáє — куняє, 
наскрíзь — побúйсь. 
І навпаки, коли співзвучними є тільки приголосні звуки при розбіжності наголошених складів, то така рима називається консонансом: 
рýнами — ворýнами, кадр — кедр, 
москíт — мускáт, рÙків — рукáв.
 
б) Залежно від числа складів, що повністю збігаються, розрізняють рими:
багаті — збігаються звуки не тільки клаузули, а такожі ті, що перед нею (садівнЬцтво — будівнúцтво, корÙна — ворÙна, кільцé — сільцé, красá — росá, веслÙ — понеслÙ). Збільшення кількості повторюваних звуків посилює співзвуччя;
бідною називається чоловіча рима з відкритим складом, у якій збігаються лише кінцеві голосні:
сівбá — боротьбá, крупá — совá, менé — тебé — себé,
люблю — молю — мою;
в) залежно від кількості слів, що римуються, розрізняють рими:
прості — це такі рими, які складаються з двох слів: 
грÙші — хорÙші, рýки — крýки;
складні — це такі рими, які виникають із взаємодії двох-трьох слів:
сонце — сон це; колисці — колись ці;
колихати — коло хати; на камені — важка мені;
омонімічні — це такі рими, в яких римуються омоніми:
«діти, діти, де ж вас діти?» — народний каламбур;
 
г) залежно від місця у рядку рими бувають:
прикінцеві — римуються останні слова рядка:
«Густа, медова теплотá — високі налива житá»
(М. Рильський);
внутрішні — римуються будь-які слова в рядку:
«Все йде, все минає, і краю немає...»

(Т. Шевченко);

д) залежно від того, які частини мови римуються, розрізняються рими граматичні (одногрупні) — римуються слова, що належать до однієї частини мови, які діляться на підвиди:

— іменникові (хáти — палáти, грач — помагáч);
— прикметникові (чÙрний — мотÙрний, багáтий — пихáтий);
— дієслівні (пúше — колúше, почувáти — ночувáти).
Граматичні (одногрупні) рими вважаються іноді одноманітними і малоефектними. Більшу силу, загостреність, багатше звучання мають неграматичні рими, що утворюються співзвучністю слів, які належали до різних частин мови (годувáти — гордувáтий, крщчі — ревýчий, пýть — ідýть).
Наприклад:
Ніч холодною рукою, там, за даллю голубÙю,
розгорнула наді мною зір невидані світú,
і дорогою ясною кличе, манить за собÙю,
щоб нервовою ходою міг за нею я пітú...
(В. Сосюра. «Ніч»).
 
Тут різногрупна (неграматична) рима. Заримовано: голубÙю (прикметник) із собÙю (займенник), а світú (іменник у множині) з пітú (дієслово). Головна перевага цієї рими в тому, що вона досить свіжа й змістовна.
Часто вживані рими, що втрачають естетичне значення через свою шаблонність (кров — любов) називаються банальними. Протилежні їм рими є вишуканими. Поети завжди прагнуть до нових рим, але ці пошуки не повинні перетворюватися в самоціль: вони тільки тоді виправдані, коли сприяють увиразненню зображуваного в творі, посилюють мелодійність віршованої мови.
 
IV. Способи римування
РИМУВАННЯ
cуміжне 
ааbb
четвертне
аааа
 
перехресне
аbаb
потрійне 
ааа
кільцеве 
аbbа
Вітаємо вас на сайті ForFun.pp.ua! Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Рима, Види рим, Способи римування", із категорії "Українська література", який є складовою архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете багато матеріалів: ГДЗ, творів переказів, конспектів, презентацій, ДПА, ЗНО, методички, посібники до уроків та багато іншого. На сайті  доступний швидкий пошук та безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого навчання та викладання!
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід