Товари для рукоділля
 

“ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ” (Конспект)


Скачати файл

Поділитись з друзями:
 
 

План – конспект

проведення заняття з предмету «Захист Вітчизни»

з учнями 11-х класів

 

Тема:  "ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ.”

 

Мета уроку:

Довести до учнів призначення, принципи і норми Міжнародного гуманітарного права (МГП) та сферу його застосування.

Роз’яснити суть Женевських конвенцій 1949 року та Додаткових протоколів до них про захист жертв війни.

Виховувати в учнів повагу до людей з урахуванням загальнолюдських цінностей та норм МГП, не зважаючи на колір шкіри, віросповідання тощо.

 

Навчальні питання

1.             Кодекс поведінки учасника бойових дій.

2.             Обмеження під час війни.

3.             Правила поведінки з пораненими на полі бою супротивником.

4.             Правила поведінки з цивільним населенням під час бойових дій.

Час:         45хв.

Місце:     клас.

Метод:    розповідь-бесіда

Матеріальне забезпечення:

комп’ютер,

мультімедіа проектор,

екран.

Методичне забезпечення:

Підручник «Захист Вітчизни» (2006 р.).

 

Порядок проведення:

1. Вступна частина — 12 хв

1.1. Шикування учнів в од­ну шеренгу, перевірка за спис­ком та огляд зовнішнього стану учнів, віддача рапорту командиром взводу вчителю предмета «Захист Вітчизни», приві­тання, виконання команд: «Ста­вай!», «Рівняйсь!», «Струнко!», «Вільно!».

1.2. Оголошення теми, осно­вної мети та порядку проведен­ня уроку.

1.3. Стройове тренування. Ви­конання команд: «В одну шерен­гу — Ставай!», «Взвод, в дві шеренги — Ставай!». Виконання поворотів ліворуч, праворуч, кругом на місці.

1.4 Тренування у відповіді на привітання начальника на місці.

 

2. Основна частина — 30 хв

 2.1. Кодекс поведінки учасника бойових дій .

Вимоги міжнародного гуманітарного права щодо правового статусу учасників бойових дій та миротворчих операцій.

Глибоке знання військовослужбовцями норм права війни сприяє не тільки гуманізації збройних конфліктів, але й їх запобіганню, стабілізації мирних взаємовідносин між державами.

Право війни – це спроба держави установити певний мінімум  норм і правил поведінки сторін, які втягнуто у збройний конфлікт. Такі норми поведінки викладені у міжнародних угодах і визначаються практично всіма членами міжнародного співтовариства держав.

Право війни – не виплід пустих марень освічених гуманістів, що вирішили олюднити війну. Ні, воно народилося на теренах бойовищ, створене і оформлене в горнилі війни. По суті, закони війни – ровесники воєн, а війни старі, як світ. Право війни має довгу історію, хоча у своєму теперішньому вигляді існує відносно недавно. Навіть у віддалені часи воєначальники іноді наказували військам зберігати життя бранцям та пораненим супротивника і ставитись до них добре, не чинити шкоди мирному населенню та його майну. Часто після завершення воєнних дій воюючі сторони домовлялися про обмін військовополоненими. З часом на такій основі сформувався звід загальновживаних правил ведення воєн.

Договірне оформлення правил ведення війни започатковано в 60-х роках дев’ятнадцятого століття, коли відбулися дві міжнародні конференції, на яких розглянули два конкретних питання і уклали дві угоди щодо права війни: у 1864 році в Женеві – про долю поранених на полі бою і в 1868 році в Санкт-Петербурзі  – про заборону застосування розривних снарядів вагою менше як400 грамів. Ці дві міжнародні конференції започаткували кодифікацію права війни на сучасному етапі. Услід за ними відбулися дві мирні конференції в Гаазі – у 1899 і 1907 роках, головною метою яких було досягнення угод про методи і засоби ведення воєн. Саме з того часу ми говоримо про Женевське та Гаазьке право.

Гаазьке право трактує методи воєнних операцій, а Женевське – захист жертв війни. Відтоді право війни постійно вдосконалювалося заради забезпечення кращого захисту жертв і змін у відповідності з реаліями нових конфліктів та воєн.
Зримим результатом усіх цих зусиль стали чотири Женевські конвенції 1949 року щодо захисту поранених, хворих і осіб, що постраждали від корабельних катастроф, військовополонених і цивільного населення, та два Додаткових протоколи до них 1977 року. Особливо важливі для воєначальників норми, які регулюють засоби і методи ведення бойових дій, що містяться в Гаазьких конвенціях та у вищевказаних Протоколах, оскільки вони вводять систему обмежень, яка дозволяє уникнути надмірних страждань та руйнувань.

Після кошмару другої світової війни міжнародне співтовариство у 1945 році в Статуті Організації Об’єднаних Націй по суті поставило війну поза законом і оголосило протиправним використання державами воєнних засобів, що є можливим лише для самооборони або ж для організації колективної безпеки за уповноваженням Ради Безпеки ООН. Члени ООН у своїх міжнародних відносинах повинні утримуватись від погроз або застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності держав або ж інших заходів, несумісних із завданнями Організації Об’єднаних Націй (ст.2(4) Статуту ООН). І все ж реальність, на жаль, продовжує залишатися такою, що війни й конфлікти все ще відбуваються, і закони, які спрямовані на обмеження насильства і полегшення страждань, важливі, як ніколи.

Роль Збройних Сил змінилася. Фактично їх основна функція зводиться до відвернення воєн засобами переконання. У випадку ж виникнення війни їх завдання – утримувати конфлікт у певних рамках, щоб не допустити його ескалації. Збройний конфлікт за своєю суттю не може бути гуманним. У кращому випадку збройний конфлікт може провадитися раціонально, тобто фахово, із дотриманням оперативних принципів, що не виходять за рамки права війни. Повага до права війни і його норм не тільки диктується здоровим глуздом, але й є найважливішим інструментом, що дозволяє воєначальнику уникнути хаосу.

Право війни не вимагає від воєначальника дотримання норм, які він не може поважати. Воно вимагає виконати завдання шляхом співставлення воєнних і гуманітарних факторів, які є визначальними у момент прийняття рішення. Вимоги, що диктуються воєнною необхідністю, слід виконувати, не виходячи за рамки принципу достатності з точки зору досягнення мети операції, що планується. Воєнна необхідність, з одного боку, і міркування гуманітарного характеру щодо жертв воєнних дій – з іншого – це іноді різноспрямовані вектори, що стримують один одного.

З одного боку, ставиться вимога перемогти і, як наслідок, виникає прагнення використати будь-які засоби для досягнення перемоги, з іншого, і це обнадіює, є усвідомлення, що людське життя цінне, що катувати негуманно, що війна – це ненормальний стан і ведеться вона не задля зруйнування цивілізації, а для досягнення кращого миру.

Скептики вважають, що війна за своєю природою перебуває за межами права, що початок війни – це кінець права. Але незважаючи на це існує переконливий доказ на користь дотримання гуманітарних норм, а саме – страх відплати. Більше того, знаючи, що відлуння озлоблення, викликане нелюдським ставленням, довго звучить після закінчення воєнних дій, у власних інтересах воюючих сторін – діяти стримано. Милосердя іноді діє настільки ж в інтересах переможця, як і переможеного.

Потреба в поширенні знань про право війни з’явилася одночасно з виникненням самого права. Щоб поважати закон, його потрібно знати. Історія війни відає чимало жорстокостей: різанину, катування, ґвалтування, грабіжництво, страти без суду і слідства... Через це потреба обмежити і покласти край варварству існувала завжди. Руйнівна могутність технічно вдосконаленої зброї (наприклад, отруйних газів, біологічної та бактеріологічної зброї, мін-пасток та інших видів) роблять цю необхідність ще загальнішою.

Для досягнення кращих результатів поширення знань має провадитись за мирного часу. Якщо ж збройний конфлікт розпочався, то запізно поширювати знання про право війни, оскільки влади, яких це торкається, переймаються тепер іншими першочергового значення, які повністю виключають будь-які аргументи на користь гуманних дій.

Якщо держава ратифікувала Женевські конвенції і Додаткові протоколи до них, то це ще не все. Окрім офіційних зобов’язань розповсюджувати тексти цих документів, потрібна щира політична воля застосувати їх насправді, їх зміст та інструкції про їхнє застосування мають бути відомі особам, які відповідають за їх виконання, для того щоб вони змогли в потрібний момент вжити відповідних заходів. Тож поширення знань є обов’язковим. Необізнаність із міжнародним гуманітарним правом вимірюється життям людей.

Держави, що стають учасниками Женевських конвенцій, зобов’язуються поширювати знання про них, тобто прагнути до того, щоб тексти цих конвенцій були якнайширше відомі як за мирного, так і за воєнного часу. З цього виходить, що дії всіх, хто дотримується порядку і дисципліни та поводиться відповідно до положень даного навчального посібника, перебуватимуть завжди у відповідності з нормами і принципами права війни.

Кодекс поведінки учасника бойових дій.

Цивілізовані країни світу вже давно досягли згоди дотримуватись вимог міжнародного права, і в першу чергу тому, що це відповідає їх власним інтересам.
Україна, ставши повноправною учасницею цих Конвенцій, взяла на себе обов’язки виконувати, так і розповсюджувати норми права війни, міжнародного гуманітарного права.

Безпосередньо для військовослужбовців, які приймають участь у військових конфліктах чи бойових діях, міжнародне гуманітарне право отримало назву: "Кодекс поведінки учасників бойових дій”.

Військовослужбовець є захисником народу і держави і повинен знати і поважати право війни. Наша держава разом з 164 країнами світу взяла на себе зобов’язання, а саме:

1.             однаковий догляд за пораненими як зі свого боку, так і боку противника;

2.             повага фізичної недоторканості, честі, гідності, сімейних прав, моральних устоїв і релігійних переконань особи;

3.             заборона тортур і жорстокого поводження, страти без суду і безпощадного знищення, депортації, взяття заложників, мародерства, грабувань і знищення цивільних об’єктів;

4.             право делегатів Міжнародного комітету Червоного Хреста відвідувати осіб, які знаходяться у полоні чи в ув’язненні, і мати з ними розмову без свідків.

Відповідно до Гаазької та Женевських конвенцій громадяни держав-супротивників розподіляються на "комбатантів”, цивільних осіб. Термін "комбатант” означає будь-яку особу, що входить до складу збройних сил, окрім осіб із складу медичного і духовного персоналу. Цивільною особою є будь-яка особа, що не належить до збройних сил і не бере участі в повстанських масових виступах. Цивільне населення складається з усіх осіб, які є цивільними особами. Присутність серед цивільного населення окремих осіб, які не підпадають під визначення цивільних осіб, не позбавляє це населення цивільного статусу. Журналісти, які перебувають в небезпечних фахових відрядженнях у районах збройних конфліктів, вважаються цивільними особами.

 

Право війни надає захист певним категоріям осіб. До числа вище зазначених осіб входять:

1.             військово-медичний персонал - це персонал, призначений винятково для медичної діяльності, управління медичними закладами і для медичних перевезень.

2.             військовий духовний персонал - до духовного персоналу відносяться особи, як військові, так і цивільні, які виконують винятково духовні функції.

 

Відповідно до цього визначено правила для військовослужбовця, які полягають:

1.             Бути дисциплінованим, пам’ятати, що порушення права війни дискредитує державу, армію, військовослужбовців і зміцнює противника.

2.             Вести бойові дії дозволяється тільки проти комбатантів противника і нападати лише на військові об’єкти.

3.             Не спричиняти руйнувань більше, ніж необхідно для виконання бойового завдання.

4.             Не битися з противником, який вибув зі строю або здається (необхідно роззброїти і передати по команді).

5.             Підбирати поранених і хворих і надавати їм допомогу незалежно від того, на чиєму боці вони воюють.

6.             Поводитися гуманно з усіма цивільними особами і захопленим противником.

7.             Забороняються фізичні або психічні тортури військовополонених при допитах.

8.             Забороняється взяття заручників.

9.             Утримування від будь-яких актів помсти.

10.         Ставитися з повагою до осіб і об’єктів з емблемою Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, з білим прапором і з емблемами, якими позначені культурні цінності.

11.         Ставитися з повагою до чужої власності. Грабування забороняється.

12.         Утримувати інших і перешкоджати їм в порушенні цих правил, негайно доповідати по команді.

Нормальне життя будь-якого суспільства неможливо, якщо в ньому відсутній порядок особливо в загрозливий для держави період, пов’язаний з воєнним часом чи веденням бойових дій по захисту своїх інтересів.
Відповідно до взятих на себе міжнародних обов’язків Україна випрацювала кримінальне право щодо поведінки військової особи у воєнний час або в бойовій обстановці і міри покарання за військові злочини у цей час.

 
Вітаємо вас на сайті forfun.pp.ua . Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "“ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ” (Конспект)", який є одним з архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете більше 5000 ГДЗ, творів, конспектів, презентацій, переказів і багато іншого. На нашому сайті вам доступний швидкий пошук і звичайно безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого вам навчання.
 
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід