НАРОДОЗНАВСТВО У ПОЕМІ І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «ЕНЕЇДА»

«Енеїда» І. Котляревського — прекрасна і безсмертна перлина

української літератури. Письменник не пішов сліпо за Верґілієм, а ли_

ше взяв канву з його твору, створивши на її основі цілком оригінальну

поему. І. Котляревський у своїй поемі славить українське козацтво,

підкреслює його героїзм і відданість всенародній справі, показує жит_

тя різних верств українського суспільства ІІ половини ХVІІІ століття.

«Поема Котляревського,— писав М. Рильський,— самобутній і глибо_

ко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягне_

но в жупани і кобеняки українського козацтва ХVІІІ ст., в каптани

й мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси «халтурно_

го роду» — духовенство, де широким пензлем змальовано побут того_

часного панства, що замінило собою Верґілієвих олімпійців». Крім пре_

красних картин народного одягу, у поемі згадується безліч страв, ігор,

танців, звичаїв, обрядів та вірувань.

Зі сторінок «Енеїди» віє духом козацької вольниці. І. Котляревський

кілька разів використовує слова козак: «Еней був парубок моторний і хло_

пець хоть куди козак», «вам треба перше придивитись, який то єсть Еней

козак». Неодноразово згадується Запорізька Січ: «Здається, був ти не

брехливий, таким тебе зна наша Січ». Автор подає у творі і опис

козацького війська, і називає козацькі полки, і згадує гетьманів, і вкладає

в уста троянців козацьку пісню, і перелічує різні види зброї, а саме: фузій,

флінта, булдимок, яничарка, ратища, гаківниця, палаші, келеп. В образах

троянців І. Котляревський змалював українських козаків_запорожців, які

вміють тримати в руках зброю і постояти за честь вітчизни, а ще люб_

лять погуляти, розважитися і добре поїсти. Які ж страви їдять троянці?

Ось яким був обід після бурі на морі:

Тут з салом галушки лепали,

Лемішку і куліш глитали

І брагу кухликом тягали…

У Дідони столи для гостей були накриті вже багатше: тут бачимо сви_

нячу голову до хріну, локшину, індик з підливою, куліш і кашу, лемішку,

зубці, путрю, квашу, медовий шулик. А пили слив’янку, мед, пиво, брагу,

сирівець,— горілку просту і калганку, сивуху. Дослідники творчості І. Кот_

ляревського встановили, що в «Енеїді» більше згадано українських страв

і напоїв, ніж у книзі М. Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки

малороссиян», виданій у 1860 році.

Є у творі і згадки про речі хатнього та господарського вжитку: у Ді_

дони троянці їдять із полив’яних мисок і кленових тарілок.

І. Котляревський — знавець етнографії. Він подає відомості про націо_

нальне вбрання українців: жіноче і чоловіче, селянське і панське, буден_

не і святкове. Юнона, збираючись їхати до Сола, «сховала під кибалку

мичку», «взяла шнурівку і спідницю». А Венера, відправляючись до Зев_

са, «взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровими». На Дідоні

бачимо: «…кораблик бархатовий, спідницю і корсет шовковий», запаску,

червоні чоботи, хустку з вибійки.

У поемі можна знайти відомості і про українські народні інструмен_

ти та танці. Наприклад, на бенкеті у Дідони

Бандура горлиці бринчала,

Сопілка зуба затинала,

А дудка грала по балках;

Санжарівки на скрипці грали,

Кругом дівчата танцювали

В дробушках, в чоботях, в свитках.

А скільки ігор згадує автор у своєму творі: грали в свинки і панаса,

журавля і хрещика, горюдуба і тісної баби, ворона і паці, жгута і хлюста.

І. Котляревський показав себе прекрасним знавцем народних обрядів

заклинання, лікування та чаклування. «Енеїда» — етнографічна енцик_

лопедія, за якою можна вивчати народне життя того часу, бо є тут до_

кладні описи вечорниць, поминок і похорону, ворожіння.

Отже, бачимо, що поема «Енеїда» — цілком самостійний твір, який

досить повно і різнобічно показує життя в Україні ІІ половини ХVІІІ

століття.