Висміювання у КАЙДАШЕВІЙ СІМ’Ї І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО
ПРИРОДА СМІХУ У «КАЙДАШЕВІЙ СІМ’Ї»
І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО
Загальновизнано, що гумор — «одна з найсильніших, найцікавіших особ_
ливостей» таланту І. Нечуя_Левицького. Найвиразніше, найособливіше ця
риса творчого стилю письменника виявилася в його повісті «Кайдашева
сім’я». Нечуй_Левицький зумів підмітити й передати найособливіше в на_
родному характері, зокрема погляд на життя з усмішкою, гумористично_
іронічне ставлення до складнощів життя.
Змальовуючи побут родини Кайдашів, автор використовує засоби на_
родної сміхової культури, узявши з неї не лише окремі елементи,
а й ідейно_стильову багатозначність народного сміху. У народній куль_
турі сміх різний: доброзичливий, жартівливо безтурботний, гумористич_
ний, ліричний, елегійний, сумний і навіть печальний, дошкульний, сати_
рично_знущальний. Таким багатогранним є сміх і в «Кайдашевій сім’ї».
Найперше, що привертає увагу під час читання «Кайдашевої сім’ї»,—
це поєднання ліричного й гумористично_сатиричного пластів зображен_
ня. Тонкий ліризм та іскрометний гумор властиві і мові автора, і мові пер_
сонажів. Картини природи, зображені дуже лірично, настроюють на
спокій, тишу, радісне сприйняття світу і цим контрастують із неспокоєм
у сім’ї Кайдашів, посилюють безглуздість суперечок і баталій.
Особливо важлива для характеристики персонажів їхня мова. Деякі
сторінки повісті звучать у тій же тональності, що й лірична народна пісня
про кохання.
Цей лірично наснажений матеріал існує не сам по собі, а в поєднанні
з гумористичними ситуаціями, характеристиками, оцінками, то контрас_
туючи з ними, то тісно переплітаючись, перехрещуючись.
Кожна ситуація в повісті має подвійний зміст. Так, зокрема, пригоди
п’яного Омелька Кайдаша викликають у нас то доброзичливий, життєра_
дісний сміх (епізод від слів: «Жінко! Де ти у вражого сина діла двері?»),
то сумний, печальний (сцена бійки з сином, коли «старий Кайдаш, як
стояв, так і впав навзнак, аж ноги задер»). Конфлікт виник не через без_
душність чи вроджений егоїзм Карпа, недаремно автор подає таку психо_
логічну деталь: Карпо «ніби здерев’янів од тієї страшної події, котру вчи_
нив». Конфлікт був спричинений соціальними умовами, котрі не давали
селянству жити по_людському. П’яні галюцинації старого Кайдаша ви_
кликають гірку посмішку крізь сльози.
Сміх викрешують і мовні партії Кайдашихи, яка на людях, щоб пока_
зати свою наближеність до панства, вживала зворот «проте вас», за що
й дражнили її «пані економша».
Але стара Кайдашиха — теж жертва тогочасного життя, тому її постійні
бійки і сварки з невісткою, їх трагікомічні баталії викликають сатиричний
сміх. І не тому, що все закінчується трагічно (Мотря свекрусі виколола око),
а тому, що не може бути кінця ворожнечі у ворожому для людини
суспільстві.
Дотепні порівняння, прислів’я, приказки вияскравлюють авторську по_
зицію, несуть невисловлену тугу за кращим життям. Вони є засобом засу_
дження всього того, що деморалізує людину, вбиває в ній людське. Коли
й їх замало, Нечуй_Левицький використовує прийом контрасту, що здобу_
вається неспівмірністю між високим стилем народно_героїчного епосу
і нікчемним змістом ситуації: «Не чорна хмара з синього моря наступала,
то виступала Мотря з Карпом з своєї хати до тину. Не сива хмара над дібро_
вою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха…»
У цих і подібних ситуаціях сміх — глузливий, знищувальний, осуджуючий.
Така природа сміху в повісті І. Нечуя_Левицького «Кайдашева сім’я».
- Нечуй-Левицький Іван Семенович
- 04.12.2013
- 1215