Товари для рукоділля
 

Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я» найскороченіше


Скачати файл

Поділитись з друзями:
 
 

Іван Нечуй-Левицький

«Кайдашева сім’я»

Аналіз

I

Недалеко вiд мiста Богуслава, бiля рiчки Росi, розкинулося село Семигори. Воно потонуло у вербах i садках. Пiд однiєю горою стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Одного лiтнього дня старий Кайдаш сидiв у повiтцi й майстрував. Його сини, Карпо i Лаврiн, готували тiк для нового врожаю i розмовляли про дiвчат. Лаврiн пропонував старшому брату сватати то одну, то iншу дiвчину, але тому всi не подобалися. Карпо хотiв робочу та проворну, та щоб була трохи куслива, як муха в Спасiвку. Тодi Лаврiн порадив йому взяти Мотрю Довбишiвну. Для себе ж вiн хотiв дружину тиху та лагiдну й гарну, як квiточка. Батько вискочив i нагримав на синiв, що вони не працюють, а лише язиками плетуть у святу п’ятницю. Надвечiр вийшла Маруся Кайдашиха, висока, рiвна, з сiрими очима, тонкими губами та блiдим лицем.

Замолоду вона служила в панiв i набралася вiд них пихи та облесливостi. Омелько Кайдаш постився щоп’ятницi, щоб не втопитися. Почувши дзвiн, покинув роботу й пiшов до церкви. Потiм зайшов до пана отримати грошi за зробленi вози i збирався йти додому, але ноги самi понесли його до шинку. Там вiн i залишив половину своïх грошей. Розмовляючи з кумом, почав скаржитися, що йому доводиться щодня лагодити вози та осi, що ламалися, коли котилися з крутого пагорба бiля самого Кайдашевого двору. Кум порадив Омельковi сказати синам, щоб розкопали горб, бо у старого й так багато справ. Добряче пiдпитий Кайдаш ледве прилiз додому.

II

Другого дня Кайдаш поïхав на ярмарок, а синам звелiв розкопати горб. Тi не захотiли, вiдказавши, чи ïм, мовляв, бiльше за всiх потрiбно. Хай хтось почне, тодi й вони щось там копирснуть. Увечерi Карпо пiшов до Мотрi Довбишiвни. Та пiдмазувала хату. Дiвчина посмiялась iз Карпового залицяння, i цим його ще бiльше розпалила. Через два тижнi парубок заслав старостiв до Мотрi, й старi пiшли на розглядини до Довбишiв.

Мотринi батьки привiтно прийняли гостей, Кайдашиха солодко промовляла до кожноï чарки, хвалилася, якi в неï тихi та слухнянi сини, хоч Карпо зроду таким не був.

III

Пiсля другоï Пречистоï Карпо повiнчався з Мотрею, весiлля гуляли чотири днi. Наступного дня свекруха розбудила невiстку раненько, стала повчати, як пiч топити, борщ варити, хоч Мотря давно вже це вмiла, а сама ж лежала, нiби нездужала. Кайдашиха дурила невiстку, радiючи, що знайшла добру робiтницю. Та ж спочатку терпiла, а потiм почала огризатися, бо була не з таких, щоб комусь покорятись. Мотря виконувала всю важку роботу по дому, а Кайдашиха навiть хату лiнувалася пiдмести.

Це помiтили чоловiки, зчинилася сварка. Наступного дня Мотря почула, як свекруха розповiдає сусiдцi про неï, що вона нiбито лiнива та невмiла, прийшла до них iз порожньою скринею. Розсердившись, вирiшила теж вдати недужу й нiчого не робити. Жiнки знову посварилися, Кайдашиха поскаржилася старому, той хотiв провчити невiстку, але Карпо не дав. До Рiздва Мотря чекала, що свекруха подарує ïй щось з одежини, але та вiдрiзала ïй лише шматок грубого полотна, а тонке сховала в скриню, хоч пряли все разом.

IV

Настало лiто. Кайдашi вижали свiй хлiб i пiшли заробляти до пана. Молодi були проворнiшi й нажали бiльше, нiж батьки. Восени Мотря народила сина. Кайдашиха полюбила онука, няньчила його, й сварки трохи стихли. Карпо вiдчув себе хазяïном, рiвним батьковi. Коли стали шити сорочки, Маруся Кайдашиха покроïла всiм з товстого полотна, а собi — з тонкого, бо вона, мовляв, до панiв ходить, незручно буде. Мотря стала прясти собi окремо, а коли свекруха хотiла забрати зi злостi мотовило, то не вiддала. На крик прибiгли чоловiки.

Кайдаш став кричати на невiстку, що через неï зчинилася така буча, хотiв навiть ударити, тодi втрутився Карпо й так вiдштовхнув батька, що той аж упав. Наступного дня Омелько зробив два мотовила. Свекруху брала злiсть, тим бiльше, що невiстка стала прати сорочки лише своï й Карповi. Якось Мотря спекла невдалий хлiб, i борщ недобрий ви йшов. Усi висловили своє невдоволення. Невiстка розсердилася й ста ла варити лише на свою сiм’ю. Кайдашиха зчинила крик — i з того часу сварки не втихали. Треба було вiддiлятися. Добудували части ну хати, й Карпова сiм’я перейшла туди жити. Батько змушений був вiддати синовi частину поля й худоби, щоб вiн став повноправним господарем.

V

Перед Зеленими Святами (Трiйцею) Кайдаш послав сина до млина. Лаврiн ïхав i милувався природою. Раптом побачив дiвчину, схожу на велику червону квiтку. Його так вразила ïï врода, що хлопець пiшов за нею, дiзнався, хто вона й де живе. Це була Мелашка з Бiєв-цiв, з бiдноï сiм’ï Балашiв. Щовечора Лаврiн бiгав на побачення, й Кайдашi змушенi були погодитися на його одруження i ïхати на розглядини. Кайдашиха, одягнувши найкраще, ïхала на возi й пишалася та все чекала побачити багату хату майбутньоï невiстки. Але хата виявилася вбогою, а дверi низькими, тому Маруся вдарилася, розсердилася, i тiльки побачивши маленьких сестричок i братикiв Мелашки, пом’якшала, бо любила дiтей. Пригощали варениками iз суницями, тiсто було темне, тому Кайдашиха виïла тiльки ягоди. Глянула на маленьку проворну постать дiвчини й подумала, що невелика буде з неï помiч. Через тиждень Лаврiн повiнчався з Мелашкою i привiз ïï в батькову хату.

VI

Тиждень Мелашка жила, як у раю, не помiчаючи часто п’яного свекра й неласкавих поглядiв свекрухи, милуючись iз Лаврiном за пасiкою. Мелашка була молода й негожа до важкоï роботи, i свекруха почала ïï лаяти та глузувати з неï. Якось Кайдашиха звелiла невiстцi вимiсити тiсто в дiжi, а та не могла навiть дна дiстати. Увiйшов голодний Кайдаш, став гримати на жiнок. Маруся вказувала на незугарну невiстку. Старий послав Мелашку до Мотрi позичити хлiба, Кайдашиха заперечила, закричала, що в тiєï й снiгу торiшнього не випросиш.

Мотря це почула й собi зарепетувала. Колотнеча розпочалася знову. Кайдашиха все частiше нападала на Мелашку, Мотря теж ïï недолюблювала, бо та жила разом зi свекрухою. Настали жнива. Кайдашиха запрягла Мелашку до роботи, не пускала навiть провiдати родину. Коли, нарештi, Мелашка ступила на батькiвський порiг, то виплакала всi сльози, розповiдаючи про своє життя. Мати порадила дочцi не потурати свекрусi i, як Мотря, не мовчати. Коли прийшла зима, Мелашцi стало ще важче. Кайдашиха скинула на неï усю роботу, п’яний свекор зганяв на нiй усю злiсть, а через сiни шипiла Мотря. Навiть Лаврiн утомився за неï заступатися. Настав Страсний тиждень перед Великоднем.

До Кайдашiв зайшла дуже богомольна баба Палажка Солов’ïха. Вона умовила вiдпустити Мелашку до Києва на прощу, адже тодi благословення впаде на всю сiм’ю. Мелашка почувала себе вiльною та щасливою, обiйшла з прочанами всi церкви й раптом вирiшила, що не повернеться в те пекло. Непомiтно вiдстала вiд гурту й найнялася до проскурницi на роботу. Коли прочани помiтили, що немає молодицi, почали ïï шукати, а не знайшовши, повернулися додому. Зчинився великий крик, Кайдашиха винуватила бабу Палажку, а та сказала, що через Кайдашиху Мелашка покинула дiм. Лаврiн чекав, що жiнка повернеться, але ïï все не було. Постановили йти до Києва шукати ïï.

А Мелашка тим часом жила в доброï жiнки, як у Бога за пазухою: нiхто не лаяв, й шматок хлiба мала. Тiльки за Лаврiном сумувала. Лаврiн обходив усi церкви, розпитуючи людей. Дiйшов i до тiєï, бiля якоï служила Мелашка. Жiнка як побачила блiдого та смутного свого любого чоловiка, не витримала й кинулася зi слiзьми до нього. Свекруха пообiцяла, що не зачепить молодшу невiстку й словом, аби та повернулася. I дотрималася обiцянки. Незабаром Мелашка народила сина.

VII

Мiж жiнками в Кайдашевiй хатi настав лад. Але не порозумiлися батько iз сином. Лаврiновi самому хотiлося господарювати, вiн не хотiв слухати лайливого батька. Старий образився, вiдiйшов вiд господарства. Заробляв грошi майструванням i все пропивав у шинку, поки не стали ввижатися  чорти. Через деякий час нечиста сила завела Старого Кайдаша на греблю, а вранцi його знайшли утопленим.

VIII

Поховали Омелька Кайдаша з почестями. На четвертий день стали дiлити спадщину. Карпо сказав, що батько мало вiдрiзав йому городу, тож треба подiлити порiвну. Подiлили самi, але Мотрi здалося, що Лаврiнова частка бiльша. Кинулася перемiряти. Зчинилася сварка. Карпо хотiв ще половину пасiки й худоби, але мати нагадала, що i ïй належить частка, а також те, як Карпо бив батька кулаками. Пiшли у волость, а там присудили Лаврiновi все батькове добро, бо Карпо забрав свою частку вже давно.

Мотря ледь не скрутилася вiд такоï звiстки. Вiдтодi не стало миру мiж Кайдашенками. Якось Мелашка пiдмела сiни й не встигла винести смiття. Прибiгла Мотря, розкидала його, лаючи та ображаючи Мелашку. Та не змовчала i почала й собi лаятися. Увечерi Кайдашиха почула, як на горищi кричать ïхнi кури. То Мотря шукала свою курку й позбирала яйця, якi та нiбито знесла у них. Лаврiн вiдставив драбину, Карпо кинувся рятувати жiнку. Брати дуже посварилися, а Мотря потовкла усi назбиранi в пазуху яйця. Вона заборонила своïм дiтям брати вiд баби-злодiйки гостинцi. Через розбитий дитиною кухоль жiнки перебили одна в одноï всi горщики. Чоловiки ледве розборонили ïх. Кайдашиха тицьнула Мотрi в лице дулю, але поцiлила в око. Мотря вхопила деркача й тикнула його свекрусi так, що виколола око. Зчинилася бiйка. Кайдашиха побiгла скаржитися у волость.

Громада присудила Карповiодiрвати свою хату й поставити окремо на городi, Ґрунт роздiлити порiвну, а Мотрi — вiдсидiти два днi в холоднiй. Сiм’ï помалу помирилися. Брати стали для зручностi разом орати, сiяти, возити сiно й хлiб, найматися з возами й заробляти грошi. Громада обрала Карпа десяцьким. Перш за все той звелiв розкопати той проклятий горб бiля ïхнього двору. Громада хотiла поновити своï права пiсля скасування крiпацтва, але хитрий жид обдурив ïï, взявши пiдкупом в оренду громадський шинок.

IX

Цiлу зиму й весну Кайдашенки прожили в ладу. Кайдашиха сердилася на Мотрю, а невiстки були у згодi мiж собою. Лаврiн любив Мелашку, нiколи й пальцем ïï не зачепив, навiть не лаявся. Мотря часто гризла Карпа, але той вiдмовчувався. Якось Мотринi кури поклювали огiрки в Мелашки. Кайдашиха кинула палицю й перебила ногу пiвневi та вбила двох курчат. Коли Лаврiнiв кабанчик заскочив у Мотрин город, йому перебили спину. Кайдашиха впiймала Мотриного пiвня, зарiзала i вкинула в борщ. Мотря про це дiзналася й поскаржилася чоловiковi. Потiм закрила Лаврiнового кабана, котрий убрався у шкоду. Тi зачинили Карпового коня.

Двi сiм’ï, як двi чорнi хмари, наближалися одна до другоï, сумно-й понуро. Почалася сварка, лайка. Карпо кинувся визволяти коня, йому на перешкодi стала мати, вiн ïï труснув так, що та ледве вирвалася. Син побiг за нею з дрючком. Кайдашиха побiгла скаржитися, i волость присудила Карповi або десять рiзок, або заплатити матерi п’ять карбованцiв, перепросити й помиритися. Карпо вибачився перед матiр’ю. На деякий час настало перемир’я. Лiто принесло нову незгоду через грушу. Коли громада дiлила двiр старого Кайдаша, то до Карповоï половини вiдiйшла Лаврiнова груша. Вона довго не давала плодiв, то й не було лиха.

Цього лiта вродила дуже рясно, й Лаврiновi дiти, дiзнавшись вiд баби, що то груша ïхнього батька, стали лазити по смачнi плоди у Карпiв двiр, а Мотря ïх лаяла й лупцювала. Тепер почали лаятися й чоловiки. У волостi присудили дiлити урожай порiвну. Груша все розрозсталася, Мотря продовжувала ганяти дiтей Лаврiна. Лаврiн не погоджувався продавати грушу, а Карпо — землю з грушею. Та раптом груша всохла — i сiм’ï помирилися.

 
Вітаємо вас на сайті forfun.pp.ua . Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я» найскороченіше", який є одним з архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете більше 5000 ГДЗ, творів, конспектів, презентацій, переказів і багато іншого. На нашому сайті вам доступний швидкий пошук і звичайно безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого вам навчання.
 
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід