ОБРАЗ ПУЗИРЯ

У КОМЕДІЇ І. КАРПЕНКА)КАРОГО «ХАЗЯЇН»

Художня повноцінність літературного твору, як відомо, виявляється

в тому, що життєві ситуації й людські типи зображуються в ньому неодно_

значно, з різних сторін, бо ж неоднозначним, багатогранним є й саме життя.

Саме так і змальовано образ Терентія Гавриловича Пузиря — головного пер_

сонажа комедії «Хазяїн».

За задумом і його втіленням «Хазяїн» — це «зла сатира на чоловічу

любов до стяжання». Отже, сміх — іронічний, зневажливий, а то й зни_

щувальний є основним прийомом характеристики ситуацій та образів,

передусім Терентія Пузиря, мільйонера_землевласника. Драматург відтво_

рює різні етапи життя, віхи злету цього «природженого хохла», спритно_

го і хитрого мужика. Спочатку він був хазяїном «з середнім достатком»,

а згодом став мільйонером. У Пузиря — «княжество, ціле княжество»:

кілька економій, десятки тисяч овець, сотні наймитів.

Щоб нажитися, досягти омріяного багатства, Пузир готовий на все: на

нещадну експлуатацію, обман і навіть правовий злочин. Він «рвав,

де тільки можна зірвать». Але це пересування по щаблях соціальної

драбини не було стихійним, необдуманим. Визначивши життєві орієнтири

(«хазяйство або смерть» — такий девіз), Пузир став стратегом і тактиком

політики збагачування. Для нього будь_що має значення тільки тоді, коли

воно дає прибуток. Навіть майбутній чоловік єдиної дочки для Пузиря не

шанований зять, а живі гроші, тому й хоче Пузир віддати Соню не за «учи_

телишку» Калиновича, а хоч і за неписьменного, проте багатого поміщиць_

кого сина.

Він заражений ідеєю збагачення, як бацилою, що врешті_решт підто_

чує його життєві сили. Терентій Гаврилович надзвичайно скупий не лише

для своїх наймитів, а й для себе самого. Тож комічний фінал жалюгідно_

го існування Пузиря є логічним завершенням його життєвого кредо —

«хазяйство або смерть». Скаліченого хазяїна, що погнався за гусьми

і відбив нирки, Феноген наказує слугам перенести з поля додому у такий

спосіб: «Беріть ті носилки, що гній виносять з конюшні, і бігом туди…»

Проте є в поведінці, характері Пузиря й те, що приваблює, чому не

можна не симпатизувати. Це, перш за все, працьовитість, що й допомог_

ла Пузиреві: «Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кровію моєю

окипіла кожна копійка…»; «я всю молодість провів у степу», «із степу не

вилазив». Це виступає вперед селянська вдача Пузиря, його неймовірна

працездатність.

Зауваживши, що «одна овечка, з послідніх, біленька з курдючком, має

поранений хвостик; друга, гарненький лоб, шкандибає на праву задню

ножку», хворий Пузир турбується не про себе, а про покалічених істот,

бо йому «шкода худоби і потеря». Саме так, найперше шкода худоби,

а вже потім втрати грошей. Отже, ще не все, що перейняв Пузир від селян_

ського роду, він розгубив і втратив у погоні за наживою.

Через свій деструктивний бізнесменський азарт Пузир безглуздо за_

губив своє життя. Але той із пузирів і калиток, хто спланує своє життя

по_іншому, і дітей у гімназіях вивчить, і сам цивілізується, облагородить

свою грубу і хижу натуру і поставить собі на службу усіх і вся. У пер_

спективі це одна з крупних фігур капіталізму… Саме до таких роздумів