Шевченківське свято "Вклонимося Кобзарю"




 
Мета: поглибити знання учнів про життєпис сина українського народу – Т.Г. Шевченка; спираючись на слово, домагатися розвитку не тільки інтелекту, а й душі; спонукати учнів до власної творчості; виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет, традицій нашого народу, бути справжнім патріотом України. 

Святково прибраний зал: портрет Тараса Шевченка у рушник, виставка творів Т. Шевченка; мультимедійна дошка з презентацією про життя і творчість Кобзаря; стіннівки, виготовлені до Шевченківських свят; епіграф. 

І мене в сім’ї великій, 
В сім’ї вольній, новій, 
Не забудьте пом’янути 
Незлим тихим словом 
Т.Г. Шевченко 

(Фольклорний ансамбль ліцею «Червоні мальви» відкриває свято піснею «Ми гостей дорогих радо зустрічаєм») 
Вчитель. Щороку приходить до нас весна, а з нею – Шевченківські свята. І хоч минуло досить багато часу, народ пам´ятає, знає і шанує свого генія. Тож запрошуємо Вас на наше свято. 

Ведуча: 9 березня 1814 року 
В похилій хаті край села. 
Над ставом чистим і прозорим 
Життя Тарасику дала 
Кріпачка-мати, вбита горем. 

Звучить пісня Т. Шевченка «Думи мої». 

1. Дитячі роки Тараса Шевченка.. 

Заходить жінка, одягнена в сільський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик. 
Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах 
держиться? 
Мати: Так, мій синочку, правда. 
Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову». 
Хлопчик: А чому так багато зірок на небі? 
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив? 
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечку, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно? 
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить ім. добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно. 
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше. 
Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові). 

Як гірко, як нестерпно жаль, 
Що долі нам нема з тобою! 
Ми вбогі, змучені раби, 
Не маєм радісної днини, 
Нам вік доводиться робить, 
Не розгинаючи і спини. 
Інсценізація уривка з повісті «Дитинство Шевченка» 
Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями. 
Ведуча:Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що прозвали в сім`ї «малим приблудою». 
Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку».Дивна це була наука. П’ятниця – дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.Шевченко згадував ту школу,куди привела його кріпацька доля. 
Тарасик: Ти взяла мене маленького за руку 
І хлопця в школу повела 
До п’яного дяка в науку. 
«Учись, серденько, і колись 
З нас будуть люди»,- 
ти казала. 
Ведуча: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати. 
Тарасик: Там матір доброю мою 
Ще молодою - у могилу 
Нужда та праця положила. 
Ведучий: Незадовго до смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса. 
Тарасик: Там батько плачучи з дітьми 
(А ми малі були та голі), 
Не витерпив лихої долі, 
Умер на панщині!.. А ми 
Розлізлися межи людьми, 
мов мишенята. Я до школи- 
Носити воду школярам. 
Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало». 
Читання вірша «Мені тринадцятий минало». 
Інсценізація вірша. 
Оксана:Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж? 
Тарас:Еге ж, малярем. 
Оксана:І ти розмалюєш нашу хату. 
Тарас:Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть! 

Оксана: Ми вкупочці колись росли, 
Маленькими собі любились. 
А матері на нас дивились 
Та говорили, що колись 
Одружимо їх. Не вгадали. 
Старі зарані повмирали, 
А ми малими розійшлись 
Та вже й не сходились ніколи. 

Ведучий: Незважаючи на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім´ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком. 

2. Т. Шевченко – художник. 

Ведуча: Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипнівського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком. 


Учень: Хоче малювати, 
Прагне він до знань, 
Та за це багато 
Зазнає знущань. 
Нишком він малює 
Статуї в саду, 
Вночі пише вірші 
Про людську біду… 

Ведучий: Зустріч в Петербурзі з земляком-художником Сошенком круто змінила долю Тараса 
Григоровича. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі. 
Ведуча: Тарас Григорович виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам’ятки минулого, робить ілюстрації до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові картини нам у спадок залишив Т. Шевченко. 
Діти розглядають альбом і картини Т.Шевченка. 
Учень: Так у людському морі 
Стрілися брати, 
Що зуміли в горі 
Щиро помогти. 
Викупили друзі, 
Вольним став Тарас! 
Чом же серце в тузі? 
Біль чому не згас? 

Ведучий: Тарас Григорович Шевченко… тонкий проникливий лірик, поет-громадянин. Він залишив нащадкам неоціненну книгу народного життя – «Кобзар» відстояв і зберіг національну гідність свого багатостраждального народу. 
Усна народна творчість була і є тим джерелом, звідки черпали творче натхнення письменники всіх часів і народів. Саме на ґрунті народної пісні і думи виріс поетичний геній Шевченка. 
Ведуча: Тарас Григорович починав свою творчість із балад, використовуючи в них багатющий матеріал фольклору.1837 року він написав баладу «Причинна».Пізніше були створені балади «Утоплена», «Лілея», «Русалка». Їх об’єднує казково-фантастичний перебіг подій, драматизм ситуації, потужний ліричний струмінь, глибоке розкриття автором духовного світу людини. 
В основу твору «Тополя» покладено народну баладу «Ой, чиє то жито» - про перетворення дівчини на тополю. 
Послухаємо цю пісню у виконанні фольклорного ансамблю ліцею «Червоні мальви». 
Зразком романтичної балади є «Причинна». 
Звучить «Реве та стогне Дніпр широкий». 
Учениця читає уривок з «Причинної». 
Ведучий: Незважаючи на радісні події в петербурзький період життя, думи поета про Україну стають «на папері сумними рядками» (Звучить пісня «Думи мої, думи мої….») Життя на чужині гнітило поета. І ось настав 1843 рік, коли Шевченко вперше після довгої розлуки відвідав Україну. І що ж він побачив на рідній землі? 
Читає поезію «І виріс я на чужині….». 
Ведучий: Друга поїздка в Україну відбулася 1845 року. Що приніс цей рік Шевченкові? Він повертається в Україну, щоб жити на Батьківщині. Працює в Київській тимчасовій комісії з упорядкування старовинних актів. Саме в цей час пише твори «Єретик», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Невольник», «Великий льох», «Наймичка», «Холодний яр», «Три літа». Шевченко багато їздив по ь Україні, часто зустрічався з селянами і скрізь бачив нестерпні муки поневоленого народу. Прямим вираженням не сприйняття і гнівного осуду самодержавства була поема «Сон», що стала справжньою причиною довголітнього поневіряння поета в солдатах. 
І знову довга розлука з рідним краєм… Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати і малювати, туга за Україною, хвороба… Але поет не просить помилування, з-під його пера з’являються рядки: «Караюсь, мучуся, але не каюсь…». Він пише і малює, незважаючи на «височайшу» заборону. 
О думи мої! О славо злая! 
За тебе марно я в чужому краю 
Караюсь, мучуся, … але не каюсь! 
Ведуча: Незважаючи на тяжку долю, на усе те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, ніколи Шевченка не залишала надія на краще. 
Саме на засланні поет створив свій прекрасний шедевр «Садок вишневий коло хати», в якому бачить ідеал України. 
(Звучить пісня «Садок вишневий коло хати…») 
Ведучий: Два генія має Україна – пісню й поета Шевченка, рівного якому по його ролі в історії духовної культури важко знайти. 
Ведуча: В далеких степах Казахстану він дуже тужив за Україною, згадував її пісні. Як ми знаємо, Шевченко сам гарно співав. 
Послухаємо українські народні пісні у виконанні учнів нашого ліцею. 
Гуртова Яна виконає пісню «І спать мені не хочеться.» та «Ой Джиґуне, джиґуне» 
Учениця 3-го Е курсу Чевтаєва Кристина виконує пісню «Ой, у вишневому садку…» 
Ведучий: Доля України завжди хвилювала Великого Кобзаря. Тарас Шевченко вірить у краще майбутнє свого краю. 

І на оновленій землі 
Врага не буде, супостата, 
А буде син,і буде мати, 
І будуть люди на землі. 

4. Ми тебе незабудемо, Тарасе. 

Ведуча: 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм до поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце Великого Кобзаря. Тіло було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет. 
Ведучий: Минуло 196 років із дня народження славного сина України, але зайдіть у будь-яку хату і ви побачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він – як член сім’ї, як найдорожча людина. 
Учень: У нашій хаті на стіні 
Висить портрет у рамі. 
Він дуже рідний і мені, 
І татові, і мамі. 
Він стереже і хату, й нас, 
Він знає наші болі. 
Я добре знаю – це Тарас, 
Що мучився в неволі. 
Такий ріднесенький, дивись, 
Він мов говорить з нами, 
Він на портреті, мов живий, 
Ось-ось – і вийде з рами. 

Ведуча: В день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану Великому Кобзареві. 
Учень читає напам’ять вірш «Заповіт». 
На сцену виходять всі учасники, беруться за руки. 

Ведучий: Згідно з нашим звичаєм візьмемося за руки, піднесемо з’єднані руки вгору і скажемо: «Гуртом ми сильні і безпечні!» 
Ведуча: Ми, захисники заповіту Шевченка, завжди будемо пам’ятати його заклик: «Борітеся!» А тому разом відповідаємо (всі): «Поборемо, нам Бог помагає!» 
Звучить пісня «Боже, Україну збережи».
Вітаємо вас на сайті ForFun.pp.ua! Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Шевченківське свято "Вклонимося Кобзарю"", із категорії "Уроки", який є складовою архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете багато матеріалів: ГДЗ, творів переказів, конспектів, презентацій, ДПА, ЗНО, методички, посібники до уроків та багато іншого. На сайті  доступний швидкий пошук та безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого навчання та викладання!
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід