Навіщо нам українознавство




 

Ми століттями не мали власних шкіл, вузів, друкарень, не мали можливості говорити про себе правду.  Моральної ж кривди не знає тільки той народ, який може та вміє пізнавати себе сам, сам осягати власну історію, плекати власну культуру. Коли ж його історію тлумачить йому загарбник, то, ясна річ, що тлумачитиме її за власним розумінням та баченням, на користь собі.

Істина, здавалося б, абеткова, і ми пережили її силу на своїй, як то кажуть, шкурі.

Мабуть, через це в українській свідомості  витворилося кілька світоглядних деформацій. Одні з нас беззастережно приймали  імперські схеми й тлумачення нашої історії і на цій основі навчалися самі, навчали своїх дітей, онуків і правнуків. Так зявилися люди байдужі, а то й ворожі до національних  цінностей. Інші з нас бачили  свою історію гіпертрофовано, вірили ненауковим міфам  та легендам, вбачали в своїй землі ледве не пуп земний. Це хвороблива реакція на гніт і примусове приниження національного "я”.

Проте працею сотень самовідданих подвижників ми все-таки пізнавали себе, вивчали й осмислювали.

І справді, яке величезне багатство становлять наші фольклор та етнографія! Як уперто писалися  впродовж віків наші літописи! І все для того, щоб не згасала історична память у народу. За тими скромними літописцями прийшли фахівці  історики, які все-таки написали історію нашої землі.

Яку багатоманітні й багатовікову мали ми літературу, котру  ще також нам вивчати й пізнавати! Яку своєрідну музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво!  Все це – складники великої нашої, спільно твореної книги українознавства.

Саме тому  необхідною стає  українознавство як наука й шкільний предмет. Пора пізнавати себе не приховано, а відверто й з гідністю.

Предмет "українознавство” не має служити для вивищення нашої національної пихи, коли власний народ ставиться над інші.  Та пиха й не властива нам, бо доля наша – не напад і не загарбання чужих земель, не поневолення сусідів.  Доля наша – оборона й боротьба за самозбереження. Тому й українознавство для нас – це пізнання своїх коренів та свого внутрішнього "я”.

Українознавство – це пояснення того, чому ми такі, які є сьогодні. Це пізнання не лише наших чеснот, а й хиб та вад, що прирікають нас важко жити. (За В.Шевчуком; 330 сл.)

 

·         Пояснити лексичне значення слів деформація (спотворення чогось під впливом зовнішніх сил)подвижник (людина, здатна на подвиг, самопожертву заради досягнення високої мети), етногафія (галузь історичної науки, яка вивчає культуру й побут народів світу, їх походження, розселення, культурно-побутові взаємозв’язки) .

·         Дібрати синоніми до слів  тлумачити,  плекати, гіпертрофований, чесноти.

·         Скласти план детального переказу (орієнтовний: І. Ми століттями не могли говорити про себе правду. ІІ. Як тлумачить історію загарбник. ІІІ. Світоглядні деформації українців. 1. Бездумне сприйняття імперських схем. 2. Вбачання  пупу землі  у своїй батьківщині. ІV. Ми пізнавали себе завдяки праці сподвижників. V. Наші багатства. 1. Фольклор та етнографія. 2. Щоб не згасала історична память. 3. Багатовікова література. 4. Своєрідність музики, архітектури, образотворчого мистецтва. 5. Знати складники книги українознавства. VІ. Чому необхідні наука й шкільний предмет "українознавство”. 1. Не для вивищення національної пихи. 2. Для пізнання власних коренів. 3. Знати не лише чесноти, а й хиби).

·         План детального переказу перебудувати на план переказу стислого (орієнтовний: І. Чому ми століттями не говорили про себе правди. ІІ. Світоглядні деформації українців. ІІІ. Чим ми багаті. 1. Фольклор та етнографія. 2. Література. 3. Своєрідне мистецтво. VІ. Навіщо нам потрібне українознавство).

·         Написати стислий переказ тексту.


54. Прочитати написані семикласниками твори-роздуми. Що дає підстави вважати їх творами дискусійного характеру? В кожному з творів визначити тезу, вказати аргументи. В кожному з творів вказати зачин та кінцівку (висновки). З’ясувати стиль творів. Який з них є, на вашу думку, переконливішим і чому?

 

ЧИ ПОТРІБНЕ НАМ УКРАЇНОЗНАВСТВО

          Коли ми навчалися в початкових класах, були в нас такі собі уроки народознавства. Тут було все ясно: рушники, криниці, полив’яні миски й вишивані сорочки. Тобто етнографія – вивчення побуту й культури народу. Святе діло.

         У середніх та старших класах замість уроків народознавства з’явилися уроки українознавства. На них ми одержуємо інформацію з історії та географії України, щось вивчаємо про фольклор, звичаї тощо.

         Чи ж потрібні сучасним школярам такі уроки? Звичайно, ні! Адже про природу, кліматичні умови чи корисні копалини України йдеться на уроках географії, історію України ми вивчаємо на уроках історії України. Народні  пісні, думи, прислів’я й загадки вивчали й ще вивчатимем на уроках літератури.

         Що ж до вивчення народних свят чи обрядів, то навіщо вони, скажімо, мені? Нащо оті білявенькі хатинки, вишневенькі садочки, калини-малини, верби й тополі?

         Нащо мені наприкінці ХХ сторіччя, у добу космічних надшвидкостей, воли круторогі? Чому я, майбутній астронавт чи електронщик (а зовсім не чумак чи пасічник), повинен гаяти дорогоцінний час на увесь цей ветхий непотріб? Чи ж не краще зайву годину витратити на вивчення  іноземної мови, економіки чи інформатики? Або ще чогось, у сьогоднішньому житті вкрай необхідного?

         І ще одне. До чого привчають, на що надихають усі оті веснянки, русалки у віночках, подоляночки в стрічечках? Привчають до мрійливості, сльозливості, сопливості. Сучасній людині такі риси протипоказані. Життя нині вимагає іншого: незворушності, самовпевненості, жорстокості.

         Усе те українознавство, усі ті козаки з шаблями, вінки з плахтами, вітряки з галушками – данина моді. Усе це (вірніше, захоплення цим) зникне й забудеться. Потрібно навчатися того, що справді згодиться в житті.

 

 ЧИ ПОТРІБНЕ НАМ УКРАЇНОЗНАВСТВО

          Як часто доводиться чути від однокласників таке: «Навіщо нам уроки українознавства? Нащо розповіді про далеке минуле, про прадавні традиції та забуті обряди? Ми ж такі сучасні, такі  ерудовані й заклопотані! І вступаючи до вузу, доведеться складати не колядки й щедрівки, а математику й іноземну мову…»

         То чи ж повинен сучасний школяр вивчати українознавство? На мою думку, повинен.

         Адже українознавство – це зовсім не шароварщина, не вареники в макітрі й не гопак на самодіяльній сцені. Це система знань про наш народ, це пізнання історії й культури наших предків та сучасників, це усвідомлення єдності з попередніми поколіннями українців, їхнім духовним світом. Українознавство – це поєднання знань історії України, українського фольклору, літератури, мистецтва.

         Зневажаючи свій народ і знання про свій народ, нехтуючи його традиціями, неможливо відчути себе українцем. Створити справді горду й незалежну державу, заслужити повагу в світі зможуть лише ті її громадяни, кожен з яких відчуватиме  в собі дійсно українську душу.

Джерело: http://www.glazova.org.ua

Вітаємо вас на сайті ForFun.pp.ua! Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Навіщо нам українознавство", із категорії "6 клас", який є складовою архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете багато матеріалів: ГДЗ, творів переказів, конспектів, презентацій, ДПА, ЗНО, методички, посібники до уроків та багато іншого. На сайті  доступний швидкий пошук та безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого навчання та викладання!
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід