«Інтелігентність», «інтелігент», «інтелектуал», «інтелект», «інтелігенція» – всі ці слова змістовно близькі та об’єднуються поняттям «розумова, інтелектуальна діяльність людини».

Поняттям «інтелігенція» зазвичай визначають ту частину суспільства, що займається інтелектуальною, творчою працею. Але у цього поняття є й інший, морально-етичний вимір, не пов’язаний з інтелектуальними професіями. Життя показує, що багато людей, які закінчили виші, мають обмежений світогляд, низький рівень духовних потреб, не мають жодного уявлення про культуру поведінки. Інтелігентом може бути і проста людина, яка не отримала вищої освіти.

Людей, що живуть упорядкованим життям, що гостинні та привітні з іншими людьми, увібрали мудрість поколінь, вміють розповідати, мають чисті думки та здатність до благородних вчинків, можна віднести до інтелігентів.

Слово „Інтелігенція” (від лат. Intelligens – знаючий, розумний) – досить складне та суперечливе явище, найчастіше замінюється словом «інтелектуали», хоча це не рівнозначні терміни. З’явившись у ХІХ ст. спочатку в Росії, а згодом і в усій Східній Європі, слово «інтелігенція», як стверджує канадський історик (українець за походженням) Орест Субтельний, «у широкому розумінні означало тих, порівняно небагатьох, що мали вищу освіту. Але у вужчому й історично вагомішому значенні інтелігенцією вважалися люди, які з ідеологічних переконань присвятили себе поліпшенню культурного, соціального і політичного становища народу».

Пізніше, як відомо, з’явились терміни: «буржуазна інтелігенція», «пролетарська інтелігенція» жоден з яких не витримав перевірки життям. У період революції з’явилось поняття «гнила інтелігенція», «інтелігентщина». В подальшому слово «інтелігент» набуло зневажливо-іронічного звучання. А в 1930-ті роки цвіт інтелігенції було винищено сталінським тоталітарним режимом, а слово це зовсім вийшло з лексикону. На різних історичних етапах роль інтелігенції була різною.

Вона то розквітала в періоди швидкого розвитку, то пригнічувалась у періоди застою. Але в наш час роль інтелігенції є надзвичайно важливою для збереження духовності народу, його традицій, його історії.

Нація, держава не можуть розвиватися без інтелігенції, яка є носієм національної самосвідомості, і водночас відображає загальнолюдські цінності та ідеали. Рівень інтелігентності – це, перш за все, стан суспільства. Кожна людина – носій поглядів тієї чи іншої групи людей. І лише справжній інтелігент може стати вище вузьких особистих інтересів. Традиції свого народу, його історія, його мова – ось що насамперед формує та виховує справжнього інтелігента.

З чого ж складається інтелігентність? Інтелігентна людина – це духовно багата людина, що має високу внутрішню та зовнішню культуру. Поняття культури, духовності та інтелігентності – це поняття одного ряду. Кожне з цих понять характеризує високий ступінь соціального розвитку людини. За слушною думкою Мирослава Поповича: «… для того, щоб засвоїти певний комплекс явищ культури, треба мати не тільки систему умінь і навичок, а й систему цінностей». Але духовність, освіченість, культура, інтелігентність не формуються самі по собі. Якщо не докладати зусиль для того, щоб їх набути, вони не сформуються. Досвід поколінь підтверджує, що тільки постійна робота з розвитку в собі внутрішньої та зовнішньої культури надає людині справжньої а не показної інтелігентності. А. П. Чехов розглядав інтелігентність як єдність зовнішньої і внутрішньої культури. Справді, зовнішнє та внутрішнє в поведінці людини нерозривно пов’язано.

Через манеру одягатися, розмовляти, поводитися в різних ситуаціях людина проявляє свою внутрішню сутність. Інтелігентність – це не тільки знання. Це, перш за все, вміння зрозуміти іншу людину. А це, в свою чергу, і вміння непомітно (!) допомогти товаришу, і вміння вести діалог, і дбайливе ставлення до природи, навколишнього середовища, і тактовне ставлення як до чужої біди, так і до чужої радості. А ще – це вміння не смітити недопалками, думками та словами. Тобто інтелігентність – це здатність розуміти, сприймати та толерантно ставитись до людей і світу в цілому.

Життя в сучасному суспільстві потребує від кожної інтелігентної людини виконання багатьох обов’язків. Одині з них – найважливіший – оволодіти культурою, що накопичило людство, яка є величезним запасом духовності, невичерпним скарбом людського досвіду. Сучасна людина не може повною мірою вважатися сучасною, якщо вона не цінує світову та вітчизняну культуру. Без знання культури людина не може стати ні кваліфікованим фахівцем, ні високоосвіченим

інтелігентом, ні справжнім громадянином.