Розвиток зв’язного мовлення. Конспект науково - популярної статті.




 
Урок № 54
Тема.  Розвиток зв’язного мовлення. Конспект науково - популярної статті.
Мета:  удосконалювати  вміння  конспектувати  вислов ­
лювання  різних  стилів  та  жанрів  мовлення;  роз ­
вивати  культуру  мовлення,  збагачувати  словни ­
ковий  запас,  розширювати  кругозір;  виховувати 
інтерес до надбань людства та повагу до видатних 
людей.
обладнання:   підручник,  роздруківки  статей  для  конспекту ­
вання.
Хід  УРоКУ
I.   А КТУАлізА ція  опоР ниХ   зн А нь  У чнів
  Бесіда.
—  Для чого потрібні вміння конспектувати?
—  Чи  є,  на  ваш  погляд,  різниця  між  конспектуванням  на 
слух та з  використанням друкованого тексту?
—  Які  труднощі  у   вас  виникли  при  підготовці  домашнього 
завдання?
II.   оГ оло Ш ення  Т е М и, М е Т и  й   з А вдА нь  УРо КУ
III.  МоТ ивА ція  н А вчА льної  діяльнос Т і  ШКоля Р ів
IV.   о сновний  зМ іс Т   Р о Б оТ и
  Конспектування  науково-популярної  статті.
вАР іАнТ I
нехай буде світло!
Усі ми знаємо, що штучне освітлення людина «винайшла» ще 
в  ті далекі печерні часи, коли, якщо вірити Дарвіну, наші предки 
одягалися у   шкури і   доводили одноплемінникам свою точку зору 
за допомогою важкого кийка.
Із   сивої давнини і  майже до кінця XIX   століття існування при­
строїв  штучного  освітлення  пов’язувалося  з  вогнем.  Звичайно, 
що  наш  доісторичний  «прадідусь»  вершиною  комфорту  вважав 
багаття: і   м’ясо підсмажити можна, і  трохи зігрітися, і   від хижа­ків  вогонь  непогано  захищає.  А  трохи  згодом  якийсь  печерний 
мудрець  додумався  спалювати  сало  тварин  у  спеціальних  чашах 
(щоправда, диму й  кіптяви від такого освітлення було надто бага­
то та й  «аромат» був не надто приємний).
З  часом,  коли  люди  почали  будувати  собі  житло,  багаття  ста ­
ло,  м’яко  кажучи,  трохи  неактуальним.  Ні,  вогнища  ще  довго 
відігравали  роль  пічки,  але  їх  доводилося  якомога  краще  відме­
жовувати від приміщення, щоб не наробити пожежі. Тож вогонь, 
опинившись  «за  ґратами»,  освітлювати  міг  хіба  що  невеличкий 
шматок  підлоги.  Та  й  спалювати  таку  купу  дров,  аби  щось  поба­
чити  ввечері,  погодьтеся,  не  дуже  економно.  Надто  коли  надворі 
тепло…
Тоді  на  зміну  багаттю  прийшла  тріска  смолистого  дерева,  на ­
приклад,  сосни  чи  ялини.  Така  тріска  давала  в  приміщенні  при ­
ємний аромат.
Час  минав,  і  наші  предки  зрозуміли,  що  більш  зручною  у  ви­
користанні є  смола дерев. Та   й світла вона дає значно більше, ніж 
тріска. Так «народилися» перші факели   — палиці, на які намоту­
валося  клоччя  чи  ганчір’я,  просотане  смолою.  Ще   пізніше  смолу 
замінили на олію  — її легше було дістати.
Каганці  з  салом  теж  відійшли  у   небуття,  коли  люди  до­
думалися  до  створення  ґнота  (його  скручували  з  рослинних 
 волокон),  а   сало  замінили  рідкою  рослинною  олією.  Перші  ж 
свічки  з’явилися,  скоріше  за  все,  у   Стародавньому  Римі.  Ко­
штували  вони  багато;  особливо  дорогими  упродовж  століть 
зали шалися  воскові  свічки.  Наприклад,  у  Київській  Русі  таку 
розкіш  могли  собі  дозволити  хіба  що  дуже  багаті  люди,  при ­
чому  тільки  під  час  великих  свят.  А   оскільки  нові  джерела 
світла  треба  було  десь  закріпити  (і  зробити  їх  безпечними),  на 
світ  «народилися»  підсвічники­ шандали.  Вони  з  часом  пере ­
творилися  на  витвори  мистецтва  і   досі  дивують  людей  своєю 
витонченістю  і  красою.
Перші ліхтарі для освітлення вулиць з’явилися у  XVII  століт ­
ті  в   Парижі.  Наполягала  на  тому,  щоб  їх  поставити,  місцева  по­
ліція:  надто  багато  непевних  людей  ховалося  в  закутках  темних 
вузеньких вуличок. А   ось у  Москві скляні ґнотові ліхтарі, запов­
нені конопляною олією, встановили тільки в   1730  році.
Потішившись певний час надбаннями цивілізації, люди поча ­
ли вередувати: олійні світильники горіли погано, бо їм бракувало 
кисню.  Для  того  щоб  тяга  не  давала  полум’ю  згаснути,  над  лам ­
пами почали кріпити труби з  жесті. У  1756  році аптекар­француз 
Кенке замінив ці не дуже естетичні деталі скляними, а в 1789 році 
швейцарець  Арганд  додумався  закрити  вогонь  ламповим  склом, 
згорнути ґніт у  трубку і   зробити в   пальнику дірочки, через які по­
ступало  повітря.  Проте  освітлення  все  одно  залишалося  тьмяним 
аж доти, поки олію не замінили на гас.
У  1798  році  почалася  ера  газових  світильників.  Вони  впер­
ше  були  встановлені  в  Англії,  а  до  Росії  «прибули»  тільки 
в  1825  році  — саме вони прикрашали будинок Генерального шта­
бу.  Але  вже  тоді  народилася  ідея  створення  електричної  лампи. 
Ще  1802  року професор фізики Петербурзької медико ­хірургічної 
академії  відкрив  електричну  дугу.  Однак  минуло  чимало  часу, 
поки  на  основі  цього  винаходу  змогли  сконструювати  освітлю ­
вальний пристрій, який давав рівне світло. Цю   проблему вирішив 
російський  учений  Яблочков.  Щоправда,  його  лампи  1877  року 
спочатку встановили у  Парижі… Французи називали чудернацькі 
свічки «російським світлом».
А  вчені  всього  світу  тим  часом  працювали  над  лампою  на ­
калювання.  Схоже,  першу  електричну  лампочку  водночас  вина ­
йшли  два  спеціалісти  —  росіянин  Лодигін  і  американець  Едісон. 
Тільки у  першого з   них усередині колби містився вугільний стри­
жень, а  в другого  — волосинка обвугленого бамбукового волокна. 
Учені  й  досі  сперечаються,  кому  ж  із  винахідників  ця  ідея  спала 
на  думку  раніше.  Але  нам  з  вами  достатньо  того,  що  лампочка 
просто  існує.  Отож  спасибі  і  Лодигіну,  й   Едісону:  що  б   ми  зараз 
без них робили!
Поступово  спеціалісти  знайшли  спосіб  робити  лампи  різної 
потужності,  а   коли  всередині  скляних  колбочок  з’явилася  воль­
фрамова  волосинка,  епоха  газового  освітлення  в  історії  людства 
остаточно закінчилася.
Але  на  цьому  вчені  не  заспокоїлися.  Їхня  багаторічна  робота 
дала змогу створити так звані газорозрядні лампи  — довгі скляні 
трубки, заповнені газом і  вкриті зсередини особливою речовиною, 
що  світиться,—  люмінофором.  Нині  люмінесцентні  лампи  (один 
з  різновидів нового пристрою) стали дуже популярними, оскільки 
є  достатньо  економічними  і   створюють  менше  навантаження  для 
наших очей.
…Ввечері, коли за вікном панує непривітна темрява, так при ­
ємно увімкнути м’яке, яскраве й   веселе освітлення! Мабуть, варто 
добрим  словом  згадати  всіх  тих,  завдяки  кому  наша  оселя  стала 
ще  привітнішою  —  від  невідомого  печерного  «Кулібіна»  до  май­
стра, який виготовив ваш власний світильник.
(З енциклопедії)
вАР іАнТ  II
на  п’ятнадцятий поверх, будь ласка!
Перша згадка про підйомний механізм належить до… 2600  року 
до нашої ери! Саме такі «первісні ліфти» єгиптяни використовува ­
ли при будівництві пірамід. Ці  пристрої могли підняти на висоту 
трохи більше 150  метрів кам’яні блоки вагою близько 91  кілогра ­
ма. А  власне ліфт уперше побудували в  римському місті Геркула­
нумі, що загинуло водночас з  Помпеями при виверженні Везувію. 
Коли  археологи  почали  проводити  розкопки,  вони  не  повірили 
своїм  очам:  перед  ними  відкрилися  залишки  агрегату,  який  при ­
значався  для  доставки  з   кухні  до  їдальні  кулінарних  страв.  Крім 
того, відомо, що за допомогою більш простих ліфтів десь з  80  року 
нової ери на арену римського Колізею підіймали хижих тварин та 
гладіаторів. В   античні часи ліфти приводили в   дію раби. Розробці 
підйомника  багато  часу  присвятив  відомий  грецький  математик 
Архімед (щоправда, він теж навіть не замислювався над тим, чим 
можна замінити силу м’язів).
За  Середньовіччя  про  такий  корисний  пристрій  не  забули:  як 
і  раніше, ним продовжували користуватися для підйому на верхні 
поверхи  будинків  вантажів  та  людей.  Проте  в  ті  часи  ліфти  були 
досить  дорогим  задоволенням,  тож  користуватися  ними  могли 
хіба  що  королі,  аристократи  та  священики  з   багатих  монастирів. 
Звичайно,  про  електрику  тоді  ніхто  й  гадки  не  мав,  тому  працю ­
вали  механізми  від  ручного  приводу.  Наприклад,  в  одному  фран­
цузькому  абатстві  на  узбережжі  у  1203  році  такий  підйомник 
рухався на… «віслюковій тязі»!
Якщо говорити про ліфт у  сучасному розумінні цього слова, то 
він  з’явився  1743   року.  Цей  пристрій  було  встановлено  в  палаці 
французького  монарха  Людовіка  XV  у  Версалі.  Працював  ліфт 
завдяки  зусиллям  прислужників,  які  підіймали  свого  короля  на 
один поверх угору  — до покоїв фаворитки Людовіка. Хто був авто­
ром цієї конструкції? Хто взагалі винайшов пристрій ­підйомник? 
На  жаль,  історія  не  зберегла  для  нас  імена  давніх  майстрів.  Але 
головне,  що  ми  вдячні  їм  за  турботу  про  наші  ноги…  До  речі, 
жоден  з  давніх  конструкторів  не  заробив  грошей  на  своєму  вина­
ході!
Нащадки  невідомих  майстрів  виявилися  більш  прагматични ­
ми.  У   1800  році  один  з   володарів  шахт  в  Америці  сконструював 
ліфт,  який  працював  без  використання  м’язової  сили.  Цей  паро ­
вий  підйомник  приносив  неабиякий  прибуток  своєму  власнику, 
даючи  змогу  значно  швидше  піднімати  вугілля  на  поверхню. 
Через  35  років  вантажні  парові  ліфти  з’явилися  на  кількох  ан ­
глійських  фабриках  і   тільки  після  цього  почали  завойовувати 
американський континент.
Росія  теж  вирішила  не  відставати  від  Європи  та  Америки 
в  цьому  питанні.  Ліфти,  подібні  до  знайдених  у  Геркуланумі,  не ­
відомий  майстер  побудував  ще  за  часів  правління  Петра  І.  У  Пе­
тергофі,  наприклад,  обідній  стіл  «ходив»  між  першим  і  другим 
поверхами.  А   Кулібін  1795  року  розробив  гвинтові  «підйомні  та 
спускові  крісла».  Вони  були  встановлені  в   Зимовому  палаці  і  ру­
халися завдяки зусиллям слуг чи тварин.
На  зміну  паровому  пристрою  прийшов  більш  досконалий 
гідравлічний.  Його  автором  став  Вільям  Томпсон,  винахідник 
пневматичних шин. Нова конструкція вперше вступила в  експлу­
атацію  1845   року.  А   в  1852­му  за  масовий  випуск  ліфтів  узялася 
компанія  Otis.  Її  «батько»,  Елайша  Грейвс  Отіс,  винайшов  ліфт, 
що  побив  усі  рекорди  безпеки:  він  мав  нове  гальмо  і  не  падав 
униз  навіть  у   тому  випадку,  якщо  відривалися  троси.  До  речі, 
Отіс  у   1854  році  проводив  демонстрацію  свого  винаходу.  Реклам ­
ний  трюк  був  видовищним:  у  виставочному  залі  Нью­Йорку  між 
двома  опорами  висотою  12  метрів  встановлювали  ліфт.  На  нього 
навантажували  бочки,  а  потім  на  платформу  ставав  сам  Отіс. 
Ліфт  за  допомогою  парової  машини  підтягали  нагору,  і  асистент 
винахідника  за  командою  боса…  перерубував  канат  мечем.  Під ­
йомник, звичайно, летів униз, але вже через пару метрів спрацьо ­
вувала  автоматика  і   падіння  припинялося.  Минуло  ще  три  роки, 
і  фірма Otis змонтувала перший пасажирський ліфт у  магазині на 
Бродвеї.  На   п’ятий  поверх  підйомник  йшов  зі  швидкістю  20   сан ­
тиметрів  на  секунду.  Водночас  у  ліфті  могли  перебувати  п’ятеро 
осіб.  Отіс  винайшов  ще  одну  конструкцію  підйомника   —  гвинто­
ву. Вона стояла протягом 16   років у  готелі «П’ята авеню». Але ця 
новинка  виявилася  надто  повільною  й   незручною.  До  того  ж  ко­
штував гвинтовий ліфт дорого.
З  того  часу  з’явилося  багато  фірм,  які  створювали  безпечні 
і  зручні  конструкції.  Та  лідерами  на  світовій  арені  так  і  залиши ­
лися Otis, Kone і  Schindl. Остання компанія була заснована в  Лю­
церні в  1874  році інженером Робертом Шіндлером.
Коли  почалося  будівництво  хмарочосів,  у  них  стали  монту­
вати  ліфти  без  канатів.  Гідравлічна  конструкція  давала  змогу 
кабінці  рухатися  у  20  разів  швидше,  ніж  ходив  ліфт  Отіса.  Але… 
Куди  ж  ти  подінешся  від  того  «але»!  У  той  час  для  гідравлічного 
циліндра  під  фундаментом  будівлі  доводилося  копати  шахту  та ­
кої ж   глибини, як висота самого будинку. Та  й діяла конструкція 
на  висоті  не  вище  20   поверхів.  Французи  взялися  ліквідувати 
недоліки  гідравлічного  ліфту.  Вони  змогли  знайти  рішення,  що 
давало  можливість  розмістити  циліндр  горизонтально;  до  того   ж 
нова  конструкція  мала  систему  блоків,  через  яку  пропускався 
канат,  з’єднаний  з  поршнем  та  кабіною.  Уперше  такий  ліфт  був 
показаний  1867   року  в  Парижі,  на  Всесвітній  виставці.  А   згодом 
цю конструкцію встановили на Ейфелевій башті.
Перший  електричний  пасажирський  ліфт  «народився» 
в  1880  році.  Його  авторами  стали  співробітники  німецької  фірми 
«Сіменс  і   Гальске».  Новий  підйомник  міг  піднятися  на  висоту 
22  метри  всього  за  11  секунд!  А   електричний  ліфт  Otis  був  вста ­
новлений в  одному з  хмарочосів Нью ­Йорку 1889  року.
Відтоді  перед  людиною  вже  не  виникає  проблеми  висоти  роз ­
ташування житла чи місця роботи: всі питання вирішують ліфти. 
Найвищий  хмарочос  Америки—  «Cipc  Tayeр»  у  Чикаго  —  облад­
наний,  наприклад,  106  підйомниками,  з  яких  16  є   двоповерхо­
вими.  А   для  відвідувачів  оглядового  майданчика  змонтовані  два 
швидкісні ліфти.
(З енциклопедії)
V.   зАКР іплення  вивчено Го  МАТ е Р і А л У
VI.  п ід Б и ТТ я  підсУМК ів  УРо КУ
  Творча  робота.
  y Складіть сенкан до слова «прогрес».
VII.  д о МАШнє  зА вдА ння
Підготувати  повідомлення  про  походження  3–4  фразеологіз ­
мів.
Вітаємо вас на сайті ForFun.pp.ua! Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Розвиток зв’язного мовлення. Конспект науково - популярної статті.", із категорії "Конспекти", який є складовою архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете багато матеріалів: ГДЗ, творів переказів, конспектів, презентацій, ДПА, ЗНО, методички, посібники до уроків та багато іншого. На сайті  доступний швидкий пошук та безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого навчання та викладання!
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід