Стилістика речень з різними способами вираження чужого мовлення. Пряма і непряма мова, її призначення й граматично-смислові особливості.




 
Урок № 22 
Тема: Стилістика речень з різними способами вираження чужого мовлення. Пряма 
і непряма мова, її призначення й граматично-смислові особливості. 
Мета: знаходити в тексті стилістично забарвлені засоби речень з різними способами ви-раження чужого мовлення; визначати їх роль і доречність використання в тексті; 
визначати стилістичні особливості авторських слів при прямій мові; правильно 
проводити синонімічну заміну в реченнях з різними способами вираження чужо-го мовлення для посилення тієї чи іншої стилістичної ознаки; правильно й до-речно використовувати у власному мовленні різні варіанти граматичних форм, 
морфологічних, синтаксичних засобів з урахуванням виконання ними стилістичної 
функції, емоційно-експресивного забарвлення; знаходити і виправляти помилки, 
зумовлені стилістично неправильним вибором варіантів граматичних форм, не-вдалим використанням морфологічних, синтаксичних засобів у власному й чужому 
мовленні; правильно розставляти розділові знаки при прямій мові й діалозі та 
обґрунтовувати їх. 
Хід уроку 
I. АктуА лізА ція опорних знА нь учнів. 
технологічна карта 
Способи передачі чужого мовлення : 
а) пряма мова; 
б) непряма мова; 
в) діалог; 
г) цитата. 
пряма мова — чуже мовлення, передане дослівно. Сприймаю -чи пряму мову, читач (слухач) уявляє собі мовця, оскільки манера 
говорити, будувати висловлювання свідчить про рівень культури 
людини, нахили, риси характеру, настрій тощо. Важливими в емо -ційному сприйманні є слова автора. У середині прямої мови чи піс -ля неї слова автора мають пояснювальний характер. Якщо ж слова 
автора стоять перед прямою мовою, вони ніби готують читача (слу -хача) до сприймання, активізують його увагу. У художньому стилі 
пряма мова і слова автора слугують для змалювання персонажів. 
за їх допомогою автор розкриває внутрішній світ, риси характеру 
й особливості мови героїв. Речення з прямою мовою широко засто -совують у публіцистиці: у замітці, нарисі, репортажі, статті. У цьо -му стилі автор, як правило, прагне зберегти достовірність чужого 
мовлення й точно передати жести, міміку. Тому він добирає най -більш значимі висловлювання, які найкраще характеризують героя. 
непряма мова — чуже мовлення, передане приблизно, не до -слівно. Її використовують, якщо треба передати зміст висловлюван-ня, а форма не має суттєвого значення. Вона є ознакою книжного 
і насамперед офіційно-ділового мовлення. При заміні прямої мови 
непрямою. Такий спосіб передачі чужого мовлення властивий і пу -бліцистичному стилю. 
Основні правила заміни прямої мови на непряму: 
а) опускаємо всі емоційно-експресивні елементи, фразеологізми 
заміняють нейтральними словами; 
б) якщо пряма мова містила звертання , то при заміні на непряму 
це слово набуває форми додатка; 
в) якщо пряма мова виражала розповідь , то при заміні на не -пряму мову вживаємо сполучник що; 
г) якщо пряма мова виражала питання , то при заміні на непря-му мову вживаємо сполучник чи; 
ґ) якщо пряма мова виражала спонукання, то при заміні на не -пряму мову вживаємо сполучник щоб ; 
д) слова автора, перетворюючись на головне речення, завжди сто-ять перед підрядним, а підмет у головному реченні звичайно зна-ходиться перед присудком . 
при заміні прямої мови непрямою читач (слухач) втрачає мож -ливість безпосередньо сприймати особу, якій належить висловлю -вання. Втрачається безпосередність, властива прямій мові. 
Діалог як різновид прямої мови є ознакою розмовного стилю, 
проте його широко використовують і в публіцистичному, і в худож-ньому стилях (інтерв’ю, полемічні статті й усі жанри художньої 
літератури). 
цитата — це такий вид прямої мови, який використовують 
для підтвердження, спростування чи ілюстрування висловленої 
думки. Як спосіб передачі чужого мовлення цитата найчастіше ви -користовується в науковому й публіцистичному стилях, зокрема 
в літературно-критичних статтях, учнівських творах. 
основні поради для цитування : 
1. Кожна цитата ретельно добирається і вивіряється. 
2. Цитати повинні бути лаконічними, але влучними, доцільними. 
3. Кожна цитата паспортизується. 
4. Не можна переобтяжувати твір цитатами. 
Функції цитат різні: 
а) цитати-тези (дає змогу висловити думку яскраво і переконливо); 
б) цитати-аргументи (як доказ правильності, достовірності ви -словлених думок); 
в) виражальна цитата (такими цитатами найчастіше починають 
чи закінчують твір, щоб справити враження на читача). 
оформлення цитат: 
а) як пряма мова; 
б) як частина речення. 
1. Цитату на письмі беремо в лапки (епіграф — ні). Якщо 
поряд є слова автора, то ставимо ті ж розділові знаки, що й при 
прямій мові. 
Як гарно пише про річку свого дитинства Олександр Довжен-ко: «Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи 
тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно 
багатим і щедрим». 
2. Якщо цитата доповнює авторське речення, є його скла -довою частиною, то записуємо цитовану частину з малої літери 
і беремо в лапки. 
Про українську пісню Олександр Довженко писав, що «це 
геніальна поетична біографія українського народу» . 
3. Якщо цитата наведена не повністю, то на місці пропуще -них слів ставимо три крапки. 
На початку цитати після відкритих лапок «...Глибинне й пружне слово, немов гостру 
зброю, дав нам народ». (П. Тичина). 
У середині цитати «Свій незвичайний талант О. Гончар відчув сам 
... і відразу свідомо поставив перед собою за -вдання: «Якщо залишуся живий, розповім про 
своїх товаришів». (За П. Загребельним). 
У кінці цитати перед закритими лапками (піс-ля закритих лапок крапку в такому випадку 
вже не ставимо) 
«Він (Гончар) не обіцяє спокою, він вимагає 
високого ладу душі, він не дозволяє розміню -вати життя на дрібниці...» (За П. Загребельним). 
4. Якщо після цитати (у тому ж рядку) вказано її автора (або 
джерело), то необхідно знати наступні правила. 
Вказівку на автора слід узяти в дужки. «Лиш праця світ таким, як є, зробила» 
(І. Франко). 
Крапку в кінці цитати можна поставити після 
вказівки на автора (закритої дужки). 
«Сковорода мав своєрідний розум: його 
бентежило те, що для тисяч інших людей було 
буденним і звичайним» (І. Драч). 
Крапку можна поставити відразу після закри-тих лапок цитати — тоді вказівка на автора 
закінчується крапкою перед закритою дужкою. 
«Сковорода мав своєрідний розум: його 
бентежило те, що для тисяч інших людей було 
буденним і звичайним». (І. Драч.) 
Знак оклику чи знак питання ставимо перед 
закритими лапками цитати, а вказівка на 
автора закінчується крапкою перед закритою 
дужкою або після закритої дужки. 
«... Ви любите на братові шкуру, а не душу!» 
(Т. Шевченко.) 
«Не витерпів лихої долі, помер на панщині!» 
(Т. Шевченко). 
5. Коли вказівка на автора або джерело висловлювання стоїть 
на рядок нижче цитати, то цитату не беремо в лапки. 
Міст від серця людини до серця людини — щось значніше, 
ніж споруда з бетону і сталі, яка єднає два береги. 
(Натан Рибак) 
Не маєм права забувати 
Пісень, яких навчила мати. 
(М. Луків) 
6. Віршовану цитату, якщо вона записана у вигляді строфи, 
не беремо в лапки, у кінці останнього її рядка ставимо кому або 
відповідний до типу речення знак і тире, а слова автора записуємо 
в наступному рядку. 
Любов к отчизні де героїть, 
Там сила вража не устоїть, 
Там грудь сильніша од гармат, — 
писав І. Котляревський у поемі «Енеїда». 
7. Якщо цитатою починається речення, а слова автора йдуть 
після неї, то перше слово цитати пишемо з великої літери навіть 
тоді, коли в друкованому джерелі воно написане з малої літери. 
«...І колись, щоб він не плакав, не журивсь, щоб він де-небудь прихиливсь, то оддадуть у москалі», — писав Т. Шевченко 
про долю кріпаків». 
8. Епіграф (різновид цитати) в лапки не беремо, а вказівку на 
його джерело пишемо під епіграфом справа, без дужок і крапки в кінці. 
Земле, моя всеплодющая мати.... 
Іван Франко 
Є особлива форма передачі чужої мови, яка вживається тіль -ки в художній літературі. Це невласне пряма мова, що має ознаки 
прямої і непрямої мови: 
Миколка йшов до школи в новому костюмчику, білій накрох-маленій сорочці, у черевичках, що виблискували від сонячних про -мінчиків. Ой, швидше б побачити друзів, учителів, а особливо оту 
Оксанку, яка їздила десь до бабусі на канікули. Які там вони ста -ли за літо? Треба поспішати, щоб не запізнитись на лінійку. 
Діалог — це пряма мова, що передає розмову двох або більше 
осіб. Слова кожної особи називаються репліками. Якщо є необхідність уточнити, кому належить пряма мова, репліку супроводжу -ють словами автора. 
Кожну репліку починаємо з нового рядка, у лапки не бере -мо. Перед кожною реплікою ставимо тире. Якщо репліку супро -воджують слова автора, то після репліки ставимо, відповідно до 
типу речення, знак питання чи знак оклику, чи кому, далі ставимо 
тире, записуємо слова автора, а після них — крапку (двокрапку 
і тире — див. ст. 29 п. 4, ст. 30 п. 5). 
— Чоловіче, чоловіче! Чи бачиш? — бублики на груші! 
— Та бачу, — каже чоловік, — то що? 
— Та як же так: бублики на груші. Хіба ж таки бублики 
ростуть на груші? 
— Звісно не ростуть, — каже він. — А то, мабуть бублей-на хмара йшла та й зачепила ліс, — оце й зосталися бублики (Із 
фольклору). 
Репліки можна записувати одну за другою в рядках. Тоді їх 
слід брати в лапки, а між ними ставити тире. 
«Добридень, ґаздо! Гризеш пісну нивку?» — «Гризу, пане». — 
«І твої доньки все життя будуть отак гризти?» — «Відай, будуть, 
бо ніхто не знає, яка доля чекає людину». (Із фольклору.) 
II. оГолошення теми й мети уроку. 
III. Мотивація навчальної Д іяльно С ті учнів. 
I V. Сприйняття й зАСвоєння учня М и нА вчА льно Го МАтері А лу. 
; Тренувальні вправи 
прочитайте речення, визначте стиль. Яким із способів передачі чужо -го мовлення скористався автор? чи була потреба тут у прямій мові? 
Російська академія наук, де зібрано ученійших людей до вся-ких справ наукових, вона також в 1905 році так відказала, що 
українська мова то не великоруська, а одмінна, мова правдива 
і давня, і заборонити її не можна. Та все ж таки знаходили ся 
людці, які все правили, що українство то видумка, і мова україн -ська видумка, і треба то все забороняти, касувати, бо то оден народ 
руський розбиває і державі (государству) шкодить. Українці на те 
одказували, що нехай рахують, як схочуть — чи оден руський на -род та руський язик, чи два, чи скільки, а таки українці мають 
свою мову відмінну, своє письменство на тій мові, і як тою мовою 
хочуть писать, то як їм тою мовою писать, то як їм ту мову за -бороняти? (М. Грушевський). 
складіть речення з прямою мовою. 
Мовила, змовницьки підморгнувши мені; випалив, зупиня-ючись біля мене. 
Стукнув кулаком по столу і зарепетував; процідив крізь зуби 
і відвернувся; відповіла й повела бровою; знічено похилив голову 
і додав; потиснув руку і бадьоро промовив. 
визначте пряму мову і слова автора та вкажіть їх роль у тексті. по-ясніть розділові знаки.
Я замислився. Мені стало зрозуміло, що надумав Федір. Без -умовно, коли зірвати цього моста, то на довгий час рух спиниться. 
Але ж як зірвати? Міст охороняється… 
«З місяць не ходитимуть?» — квапив мене Федір і так дивив-ся, ніби варто мені тільки підтвердити його думку, як міст злетів 
би в повітря. 
«Та не місяць, — кажу. — Тоді можна і взагалі їм сюдою 
шлях закрити». — «Справді?» — зрадів він. — Здорово. Тоді я пі -шов». І Федір заспішив від мене. «Куди ти, — кажу, — постри-вай». — «До командира», — сказав не зупиняючись і зник. 
Вночі пішов Федір з товаришами на операцію. (Ю. Збанацький). 
У поданому уривку розкривається образ Федора через його 
мовлення. Він нетерпеливий, хоче швидко діяти (лаконізм фраз). 
Ці риси підтверджує оповідач у словах автора, вживаючи такі: 
квапив, зрадів, заспішив; сказав не зупиняючись і зник. Карти-на, змальована автором, сценічна. Ми чітко уявляємо собі розмову 
двох персонажів і кожного з них: спокійного, врівноваженого опо -відача і енергійного, рвучкого Федора. 
визначте в словах персонажів ознаки розмовного стилю (емоцій-ність, образність) і засоби їх вираження. 
Лисавета приміряла дитині квітчасту пілку, промовляла: Ти 
моя квіточко… Чи ми тебе не вдягнемо, не взуємо? Теплу одежинку 
справимо на зиму… Як станеш ходити, пошиємо валяночки, щоб 
у теплі була приморожена ніжка. Сусіди обступили Радивона, і він 
повів річ, що то за уславлений командир Мусій Завірюха! — Як 
сяде на коня — генерал! Який би не був бій, щоб він змінився 
з лиця? Голос — як грім! Дивне осяяння найшло на Мусія Заві -рюху, і він зачав намовляти лісника, щоб не боявся… (Із творів 
К. Гордієнка). 
У художніх творах часто використовуємо розмовне мовлення. Воно 
характеризується емоційністю, яка виражена на письмі за допомогою 
вставних слів, звертань, слів зі зменшено-пестливим значенням 
квіточко, одежинка). 
прочитайте. доведіть, що в тексті є цитата. укажіть вивчені стиліс -тичні засоби (лексичні, граматичні, синтаксичні). 
Неможливо людині бути щасливою без спогадів про рідні міс-ця дитинства, про тепло й турботу батьків, про радість спілкування 
з друзями дитинства. Зринає в душі, як зоря, пісня Світлани Весни: 
Це край, де я родилась і живу, 
Де все для мене рідне — не байдуже, 
Де зірка з неба впала у траву, 
Щоб ти мене побачив, милий друже. 
Це край моєї втіхи і сльози, 
Із рідним словом, з рідними піснями. 
Тулюся до вкраїнської краси, 
Бо це взяла від батька і від мами. 
прочитайте текст вголос. Якими засобами автор досягає емоційно-експресивного забарвлення? перекажіть текст, уживаючи непряму 
мову. Що від цього зміниться? 
У Харкові під час виступу Маяковського, його запитали, які 
книжки він читає. Поет відповів: 
— Всі книжки наших поетів та найкращі прозаїчні твори. 
Хтось в’їдливо запитав: 
— А Пушкіна ви читаєте? 
— Ні… — довга пауза. — Я його знаю напам’ять. — Знову 
пауза. — Не вірите? Слухайте: «Євгеній Онєгін». 
І він чудово прочитав перший розділ пушкінського роману. 
Панувала тиша. Маяковський мовчав. Далі прочитав другий роз-діл. Запитує: 
— Читати далі? 
У відповідь вибухнули тривалі оплески. (Зб. «Цікаві 
бувальщини»). 
V. зАкріплення вивченоГо МАтері А лу. 
визначте, у якому з текстів ужита цитата-теза, а в якому — цитата-аргумент. Як оформлені цитати? поясніть їх роль у тексті. 
1. «Читаючи деякі книжки, — писав Володимир Солоухін, — 
я, наче об брусок, правлю свою мову. На інших книжках я прав -лю свою громадянську совість». Франко, гадаю, теж із ряду тих 
письменників, на чиїх творах ми правимо громадянську совість». 
(Із журналу). 
2. Слово потрібно рідко поєднується з неозначеними формами 
дієслів, зате слово треба виступає в сполученні не тільки з інфіні -тивами, а й з іменниками, наприклад: 
Місяцю мій ясний! З високого неба 
Сховайся за гору, бо світу треба. (Т. Шевченко). 
перебудуйте речення з непрямою мовою на речення з прямою мо-вою. надайте словам автора експресивного характеру. 
Материнка звичайна. Міжнародна назва роду походить від 
грецьких слів, що в перекладі означають «гора» і «окраса» (мате -ринка полюбляє кам’янистий ґрунт). Українська назва пов’язана із 
широким використанням цієї рослини, а російська — душиця— із 
сильним і приємним ароматом, зумовленим наявністю ефірної олії. 
… Померла мати, а діти часто прибігали на її могилу. Якось 
вони помітили, що там виросла запашна й прекрасна квітка 
з рожево-бузковими суцвіттями. Очевидно, подумали діти, що то 
з’явилася до них душа матері в образі квітки, тому й нарекли її 
материнка: по-чеськи — «душа матері». 
VI. ДоМАшнє зА в ДАння. 
опрацювати теоретичний матеріал §14, виконати вправу №208.
Вітаємо вас на сайті ForFun.pp.ua! Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Стилістика речень з різними способами вираження чужого мовлення. Пряма і непряма мова, її призначення й граматично-смислові особливості.", із категорії "Конспекти", який є складовою архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете багато матеріалів: ГДЗ, творів переказів, конспектів, презентацій, ДПА, ЗНО, методички, посібники до уроків та багато іншого. На сайті  доступний швидкий пошук та безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого навчання та викладання!
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід