Пори року. Лідія Нестеренко-Ланько




 

ГРУДЕНЬ                      В грудневий день

                                    на стовпчику,

                                    на гілці, на даху

                                    сидять собі горобчики

                                    у сірім піджачку.

                                    А у діток буде рай,

                                    Прийде в гості Миколай!

                                    Всім дарунки принесе

                                    Під подушку покладе!... 

    Грудень накриває землю  білою пухнастою ковдрою і вона засинає... Затихають у лісі  птахи, звірі  шукають теплого місця. Біла дорога стелиться в голубу далечінь. Темна ніч спадає  на землю. Хатки стають подібні на білі грибочки а димарі  пихкають  наче  великі люльки. У містах під  дахами гріються горобчики і голуби. Вони чекають на сонечко, яке дрімає на  далекому обрію. Йому сняться кольорові сни і лише вдень маленький промінчик падає на землю.

    Святий Миколай розпочинає зимові свята. Він везе з неба подарунки на золотих  санях  і кладе їх  під подушку дітям і дорослим. У грудня день короткий а ніч – довга.

 СІЧЕНЬ             Ходить в білому кожушку

                    Січень-сніговик.

                    В зайчика замерзло вушко

                    А ведмедик – звик.

                    Зима в шибки заглядає,

                    Діточок розвеселяє.

                    Сипле снігом на оселі

                    Знов канікули веселі...  

     Летить  січень по небу, радісно гудуть зимові вітри і співають у кришталеві трембіти. Дзенькають  шибки а мороз тупає холодом  біля  дверей. Красуня метелиця піднялася з глибокого яру і розсипала біле густе волосся на оселі, накрила  кущі і дерева, щоб  вони неполомались, погосподарювала і зробила собі хатку в кучугурі снігу  без вікон та дверей.  Сіла  і заснула.Стало тихо тільки зорі блимають срібними ліхтариками навколо  молодого місяця. Різдв”яна ніч тримає високо в долонях  Зірку: " Христос народився! Славім його!..

         ЛЮТИЙ       Лютий сонечком забутий,

                           В теплі чоботи він взутий.

                           По дорозі, по стежинці

                           Ходить в шапці-неведимці.

                           Колом віхола танцює

                           І сніжинки скрізь малює.

    Наче відірване колесо жене лютий по густих небесних хмарах,  сипле  дрібним снігом, і дощем. Оглядає все навколо. „Бокогрій лютує”,- говорять, посміхаючись люди, бо вже не довго заглядати їм у морозяні шибки. Мороз лякає хугою і  вітрами, ховають під снігом стежки та дороги. Крутиться лютий, працює, а тут раз і сонечко засвітило... Сховався під крислатим дубом і затих.. Сонечко відпочило за зиму, набрало сили, засвітило яскраво але ще не гріє, тільки сніги заворушилися, почали танути. Снігурі на гілках  вихваляються своїми червоними грудками-жупанами, наче королі, а синички і горобці по деревах скачуть, цвірінькають, радіють і перемовляються між собою... „Скоро весна!” - розкричалася на весь світ сорока. Лютий побачив, що зима з весною зустрічаються, - налякався, схопив вітра за чуба та й полетів з ним на північ.

  БЕРЕЗЕНЬ  Прийшов березень в діброви

                      Землю прикрашати.

                      У веселки кольорових

                      Ниток позичати.

                      Між берізками з травички

                      Виглядає котик кицьку,

                      Він їй пісеньку співає

                      Пташенят в гнізді лякає... 

    Тануть бурульки. Від сонячного проміння  капають дрібні сльозинки на землю. Несуть птахи березень на теплих крилах . Весна пливе на човнику з дубової кори. Дзюрчать  струмочки, зливаються у великі ріки і весняна повінь охоплює береги. Шпаки і дятли ремонтують пошарпані зимою гнізда, а лелеки ще долітають до своїх осель. Дикі голуби покинули  місто і майнули в  ліси, подалі  від галасливих ворон, які не можуть жити без суперечок.

    Зеленоокий кіт вичісує пухнасте хутро до кори дерева, миє лапки, розпускає вуса. Чепуриться, співає котячу пісеньку і сонячно усміхається .

 КВІТЕНЬ             Розсіває квітень  квіти

                           По лісах, долинах.

                           Весні сукню вишиває

                           З дощових краплинок.

                           Вже летять лелеки

                           З вирію до хати,

                           Будуть лелечатам

                           Пісню клекотати...

         Сонячні блискітки чарівної  мати-мачухи літають по землі. Весна збирає толоку і все навколо прибирає. Радісно світить  сонце а дрібний весняний дощ грає кольорами веселки по садах і городах. На полях сходить озимина, городина, по долинах – травичка нашорошила вушка.  Люди сіють пшеницю, ярину. Квітень - добрий господар,  все вміє робити: повіє теплим вітром, покропить дощем,  загляне з сонечком у найменшу шпаринку. Вабить пахощами м”ята, синім очком посміхається барвінок і фіалка. Під оберегом лісових хащ тріпотить зеленими листочками  чистотіл. Біля хат і будинків повистрибували пагінці кольорових мальв. А у конвалії з”явилися дрібні пахучі дзвоники. Будять ранок солов”ї, бо вже  на пташенят чекають лелеки . Все цвіте, все усміхається...

 ТРАВЕНЬ       Через гори, через гай

                      Летить травень в рідний край.

                      На трембіті трембітає,

                      Полонину звеселяє.

                      День прозорий голубий,

                      Пахне білим квітом,

                      Все розквітло навкруги,

                      Поспішає  літо.”

 „Травник”, „пісенник”, травень – останній місяць весни. Доцвітають черешні, вишні, абрикоси. Земля засіялася соковитими травами і квітами. Прокидаються в саду хрущі. Зранку і до вечора літають з квітки на квітку, працюють на добрий врожай.   У Карпатах пастухи  ведуть отару на полонини. Сонце зігріває землю,  воду. Пахучі трави чекають на перший сінокіс.  Теплі і веселі дні біжать  з  вагонами поїздів. Діти їдуть на літні канікули.

ЧЕРВЕНЬ             Прилетіло літо в ластівки на крилах,

                           Мало на голівці солом”яний брилик .

                           В небі жайвір наче дзвоник,

                           І на скрипці грає коник.

                           Із веселкою метелик землю звеселяє,

                           А суниця-багряниця в лісі дозріває.

    Червень місяць тиші і спокою. Все росте, пахне стиглими полуницями, квітами яблук і жасмину. На деревах звабливо достигає черешня, в городі  набирає соку малина. Маленька багряна  суничка ховається в лісі, у травах, під кущем. Її по солодкому запаху знаходить метелик. Вмитий ранньої росою, причесаний небесною веселкою, він  ласує її солодким нектаром, бо вона має  велику силу,  дарує здоров”я всім, хто її любить. Літають над полями різнокольорові комахи. Літо, перескочивши через поріг дощових днів, поспішає до солодкого бабусиного столу. Стадо корів несе з пасовища тепле молоко, бо  запах смачного хліба чути з порогу дідової хати .

        ЛИПЕНЬ        Розцвітає липа золотистим квітом,

                            Повні бочки меду назбирало літо.

                            На  Купала в небі сонечко  мандрує

                            І  віночок долі  у воді танцює.

                            Раптом дощик налетів,

                            І все добре покропив.

    Липень пахне медом на гілках липи. Тут  розпустилися її квіти і мов жовті кудельки-сонечка розсівають навколо себе чарівний аромат, який  збирають бджоли . Вони встають з сонцем і працюють невтомно зранку до пізнього вечора. У липні велике свято Івана Купала і  сонце три рази купається в теплій росі.  Хлопці розкладають велике вогнище і стрибають через нього. Дівчата плетуть вінки з квітів, прикрашають їх синім барвінком,  ставлять запалену свічку і пускають  на воду. Солодкими мандриками, сирниками і пиріжками ласують діти на свято  Петра і Павла. Пахне першим скошеним сіном.  21 липня починаються жнива.

   СЕРПЕНЬ                 Серпень  меду назбирав,

                                 У копички хліб поклав

                                  І покликав теплий вітер,

                                  Щоб із неба  сльози витер,

                                  Щоб старий вітряк ожив

                                  І пшеницю змолотив.

                                  Будем зиму зимувати,

                                  Хліб із медом ласувати.

     Серпень красується на полях копичками хліба і  перший Спас Маковій приходить у храм святити колоски жита, пшениці, вівса. Городній мак  красується у букеті польових квітів. Освячення квітів і фруктів символізує щедрість природи, яка  годує людей, не забуває про птахів і звірів, що залишаться зимувати. Співають жорна з вітряками останню пісню літа.  Дикі гуси не кваплячись летять у вирій, роблять зупинки, бо ще  день дарує їм сонячне тепло, а вечір дихає прохолодою. Якщо лелечі ключі в серпні  заспішили в дорогу, то зима буде ранньою і холодною. Вирує життя в мурашнику. Його мешканці нагромаджують високі земельні замки, щоб було тепло під пухнастим снігом. У  степах України збирають соняшник. П'янке літо злебеділо й полетіло... Лебединно плакало і мліло...                                     

 ВЕРЕСЕНЬ                 День  розсипав крапельки сріблисті,  

                                  У саду він  яблука збирав,

                                  Вересень калиновим намистом

                                  Наречену-осінь прикрашав.

                                 Одягав їй шати золотії,

                                  Заплітав соломяну косу,

                                  І співали тихо вітровії

                                  Про її незрівняну красу .

      Вересень сизою памороззю накриває голівки троянд, які  тягнуться до сонця. Природа - велий художник з чарівним пензлем у руках: розфарбовує кольорами листя на деревах, траву на горах. Доцвітають айстри, палахкотять сонячними кольорами чорнобривці. Дивують  чарівним квітом хризантеми, розкриваючи корони своїх квіток. Вони люблять прохолоду, не бояться ранніх туманів, що звисають вранці довгими молочними косами з сонного неба. Заснули на пристані човни, згорнувши свої вітрила. Шпаки не поспішають відлітати, вони визбирують на полі розсипані зернятка, і комашки, що не встигли  заховатися у грунт. По лісових хащах виринають опеньки, важко гупають груші в саду, а дрібна  ліщина сиплеться в долоні дітей. Де-не-де моргає чорним очком ожина. Ліс  весело шелестить  у золотій купаві осені.

ЖОВТЕНЬ        Бігав жовтень по калюжах,

                       Тротуарах і дахах.

                       Полюбив він осінь дуже

                        І літав неначе птах.

                        За ним листячко із клена,

                        Із пустунчиком дощем,

                        Парасольки, діти , люди,

                        Танцювали ще і ще...”

   У жовтні в синє небо дивиться земля і з сумом проводжає останніх птахів. Гублять пір”я дикі гуси, журавлі. Білочка вимощує ним  своє гніздо, складає в дупло горішки на зиму. Загорнувшись у срібне павутиння,  літає бабине літо по садах і городах,  випрошує в сонця ще трохи тепла. На полях - свято печеної картоплі, а нова борозна ховає в себе насіння.  Сиплеться в неї озима пшениця, овес, жито. Земля ще дихає теплом, бо хоче  зігріти майбутній врожай. Шамотить у хащах заяць і гірко думає про колір свого сірого хутра, щоб його непомітила лисиця. Шукає місце для берлоги ведмідь, вимощує його теплим мохом.   Жовтень -  весільник. Щиро сипле нареченим  квіти до ніг, дзвенить кришталевими чарами і радісно крутиться  у весільному танку. На  столах красуються щедрі  дари осені.

 ЛИСТОПАД                  Славний місяць листопад

                                    Стріпав з неба все підряд.

                                     Запорошив листям місто,

                                     Щоб не було в ньому чисто.

                                     Та зимовії вітри

                                     Гарно місто  підмели...

   Листопад біжить з вирію на землю, і несе на собі зловісний пустельний вітер. Сіються мов крізь сито холодні дощі. Бринить червоно калина. Сумно падає листя з дерев. Буревії розносять перекотиполе по степах і долинах. Навколо сльота  і мокрінь. Здається негоді не буде кінця. Та ось блиснуло сонце і вже пожвавіли горобці, зацвірінькали під дахом. Небо розпогодилось.... З-під хмари виглядає сонце, посміхається... Швидко ховаються в  дупло  комарі. Хризантеми стріпують з голівок білі беретики туману. Хлипнув грім у  горах і затих. Заснула мов маленька дівчинка у дуплі старого дуба осінь. Ліс накрив її зеленим листям і розповідає казку про морозянний ранок. Зима летить на білому коні і везе з блакитних небесних стаєнь  пухнасту снігову хмару. Перший сніг стелиться по землі... У біле хутро одягнувся зайчик і лукаво виглядає з- під куща. Ведмідь смокче лапу і дивиться сни про літо, а  лисяця  шукає їжу під засніженим кущ

Вітаємо вас на сайті ForFun.pp.ua! Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Пори року. Лідія Нестеренко-Ланько", із категорії "Вірші і оповідання", який є складовою архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете багато матеріалів: ГДЗ, творів переказів, конспектів, презентацій, ДПА, ЗНО, методички, посібники до уроків та багато іншого. На сайті  доступний швидкий пошук та безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого навчання та викладання!
 
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
Реєстрація | Вхід