Вокзальний майдан у Шарлевілі

На плац, поділений на миршаві газони,

У сквер, де до ладу дерева та квітки,

Астматики, котрих замучив день паркий,

Несуть щочетверга міщанські забобони.

А полковий оркестр надвечір у саду,

Виконуючи вальс, гойдає ківерами.

Красується джиґун у першому ряду,

Схилив нотаріус лице над брелоками.

Рантьє чекають, щоб сфальшивила сурма.

Пливуть урядники й огрядні їхні пані.

І зовсім поруч них прислуга йде сама,

Що претензійно так нап'ялила волани.

На лавках зборище колишніх крамарів,

Толочачи пісок фігурними ціпками,

Веде дискусію навкруг договорів,

Полічить бариші і знову про те ж саме.

Ось по-фламандському гладкий якийсь товстун,

На лавку плюснувши задок свій габаритний,

Посмоктує цибух, звідкіль пливе тютюн

Тонкими цівками - і, знаєте, безмитний.

А за газонами регочуть парубки.

Розчулюючись у тромбоннім завиванні,

Троянди нюхають наївні вояки

І бавлять немовлят, аби влюбились няні.

Недбало вдягнений, немов студент, я йду,

Де під каштанами стривожилися кралі.

Вони, все бачачи, сміються й на ходу

До мене погляди спрямовують зухвалі.

А я ні пари з вуст, дивлюся лиш собі

На шкіру білих ший, де в'ються буйні прядки.

Під шнуровицями й убором, далебі,

Я за плечима взрів божественні лопатки.

Невдовзі чобітки й панчохи знявши так,

Я, червоніючи, любуюсь тілом юнок.

Вони шепочуться: мовляв, якийсь дивак.

А в мене біля вуст закрався поцілунок.