Проблематика твору Мартін Іден




 

Цей роман Джека Лондона значною мірою автобіографічний. Письменник творив його на шхуні „Снарк”, згадуючи власне життя, мовби підсумовуючи його. Роман змальовує гірку долю, трагедію талановитого письмен­ника, що вийшов з робітничого середовища і не втратив народної моралі й розуміння життя.

Розповідаючи про долю конкретної людини з народу, письменник приходить до глибоких узагальнень, розкриває трагізм американсько­го життя, ворожість меркантильного світу культурним цінностям і людині. Письменник протиставляє в романі один одному два світи Америки: світ міщанства, що прагне лише збагатитися, і світ людей праці, які зберегли в безсердечному світі людяність, щирі почуття, дружбу, любов, багатство душі. Тому роман „Мартін Іден” є соціаль­ним романом, просякнутим тривогою за долю культури і народу.

Головний герой роману – юнак Мартін Іден, виходець із робіт­ників, моряк, що, незважаючи на молодість, зазнав у житті багато злигоднів та горя. Мартін покохав дівчину з іншого соціального ста­ну – Рут Морз належить до багатої буржуазної родини, є освіченою та інтелігентною. Мартін губиться в її присутності, не знає, куди подіти свої сильні, важкі й такі незграбні руки. Рут видається йому якимось безтілесним духом, небесним створінням з великими і натхненними очима, із золотавими кучерями. Він відчуває, яка дале­ка вона від нього, і прагне стати рівним з нею. Це бажання є мо­гутнім стимулом для Мартіна – він, сильний волею, дуже здібний, з великою енергією візьметься за свою освіту. Працюючи по 19 го­дин на добу, Мартін жадібно „ковтає” книжки, вбирає в себе знан­ня, оволодіваючи скарбами світової культури, стає високоосвіченою людиною. Завдяки талантові та природним здібностям він швидко досягає поставленої мети – стає письменником.

Закоханий у Рут, Мартін спочатку ідеалізує буржуазне суспіль­ство, до якого вона належить. Але ближче знайомство з Морзами швидко приносить розчарування. Мартін зрозумів, що універси­тетська освіта і справжні знання – не одне й те саме, що суспільство Морзів лише зовні таке блискуче, що за цим зовнішнім полиском ховаються вбогі думки і почуття, обмеженість, користолюб­ство, нікчемність. Джек Лондон, як і його персонаж, сповнений не­нависті до гнилого і меркантильного до неймовірності міщанства – Морзів, Батлерів, Хіггінботемів, Блоунтів, Шмідтів. Усі вони – від великих підприємців, котрим сприяє доля, до дрібних крамарів, що мріють уподібнитися до перших, – цінують людину лише тоді, коли вона багата, коли вона вміє „робити гроші”.

Часткою цього суспільства є і Рут, яку Мартін так обожнював. Саме вона чи не найбільшою мірою хоче зробити „ручним” свого коханого, якого вона любить по-своєму. Вона не розуміє прагнень Мартіна, не вірить у його талант, її лякає його незалежність, гострота оцінок, які він дає оточенню. Три роки потрібно було Мартінові, щоб нарешті зрозумі­ти справжню, нікчемну сутність тієї, котру він так кохав. Лише тоді, коли Рут зрадила їхню любов, покинула Мартіна в тяжкий для нього час, він зрозумів, якою далекою є вона від його ідеалу, якою тривіальною була насправді та далекою від будь-якої оригінальності думки.

Справжнє меркантильне нутро Рут виявляється тоді, коли світ визнав Мартіна письменником, коли до нього прийшли гроші. Вона повертається до вже знаменитого і дуже багатого письменника, приходить до нього вночі, принижено просить у нього пробачення і пропонує йому своє тіло і душу. Мартін побачив, скільки вбогості – духовної та моральної – криється в ній. І він рішуче відкинув її. Сцена останнього побачення Мартіна і Рут сповнена великого пре­зирства до міщанського світу. Мартін кидає йому в особі Рут слова гіркої правди: „Ви трохи не занапастили мене. Трохи не занапасти­ли моєї творчості, мого майбутнього! я вдачею – реаліст, а буржуаз­на культура не зносить реалізму. Буржуазія боягузлива. Вона боїться життя. Отож ви хотіли й мене примусити боятися життя. Ви прагнули замкнути мене в тісну клітку, нав’язати мені обмеженість, хибний вульгарний погляд на життя... Вульгарність – нехай цілком щира, та все ж вульгарність – є основа буржуазної культури та витонченості. І ви хотіли мене зробити одним із ваших, „втовкти” в мене ваші класові ідеали, класову мораль, класові забобони...”

Мартін виграв свій двобій з ницим і меркантильним, бездухов­ним і вбогим буржуазним суспільством – він став знаменитим письменником, багатою людиною. Тепер перед ним запобігають ті нікчеми і сноби, які колись сміялися з нього і гнали від себе. Мартін виграв, бо зумів стати, захопившись ідеями Ніцше й керуючись ними в житті, сильною особистістю, сповненою незламної волі до перемоги. Сильний фізично, впертий, він подолав усі перешкоди, бо був твердо переконаний у тому, що сильна особистість, „арис­тократ духу і вершник на коні”, змете з лиця землі царство генд­лярів та крамарів, царство бездуховності та вбогості.

Мартін виграв двобій із цим царством, та страшною ціною діста­лася йому ця його перемога: вичерпалися його внутрішні сили в цій виснажливій боротьбі за успіх, за визнання, згасла його віра в добро та людей, щезли сила і бажання писати, ним оволоділа безмежна нудьга, душевна спустошеність, зневіра і байдужість до всього. Після приходу слави Мартін уже не може писати, стає нездат­ним до творчості й накладає на себе руки.

Причина трагедії Мартіна – його безмежна самотність і розчару­вання в житті. Порвавши з буржуазією, він хоче прилучитися до соціалістичного руху, та марно. Мартін ніколи не вірив у сили на­роду, він не може знайти в народі тієї опори, яка б повернула йому віру в життя. Мартін не може сприйняти соціалістичні теорії, бо не вірить у них, бо вважає їх рабською моральністю, філософією рабів. Він, прихильник Ніцше, визнає одне: „Я вірю, що в перегонах перемагає сильніший. Цю істину я взяв із біології. Повторюю, що я індивідуаліст, а індивідуалісти одвічні, вроджені вороги соціалістів”. Мартін відійшов від усіх – від народу, від друзів і прирік себе на вигнання та повну самотність, щоб піти врешті з життя.

Перед смертю Мартін розчарувався і в своїй улюбленій ніцшеанській філософії. Він запитує сам себе: „Чого вона варта? Він згадав одне з безглуздих тверджень Ніцше, у якому цей шаленець висловив сумнів щодо існування істини. Але хто зна? Може, Ніцше й мав рацію. Може, й справді істини немає ні в чому, і навіть у самій істині...”

Звісно, не можна ототожнювати персонажа з його автором, та усе ж є підстави твердити, що розчарування Мартіна є не тільки його власним розчаруванням. Згадаймо хоча б вихід Джека Лондо­на із соціалістичної партії, зумовлений ідейною кризою, його відхід від принципів реалізму в сферу романтики, патріархальної ідилії та у світ незвичайних пригод. Сьогодні ми можемо зрозуміти Лондона й глибоко по-людськи поспівчувати його власній трагедії митця.

    Вітаємо вас на сайті ForFun.pp.ua! Зараз ви переглядаєте матеріал під назвою "Проблематика твору Мартін Іден", із категорії "Джек Лондон", який є складовою архіву нашої безкоштовної бібліотеки. На сторінках нашого сайту ви знайдете багато матеріалів: ГДЗ, творів переказів, конспектів, презентацій, ДПА, ЗНО, методички, посібники до уроків та багато іншого. На сайті  доступний швидкий пошук та безкоштовний доступ до будь-якого матеріалу. Легкого навчання та викладання!
     
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі!
    Реєстрація | Вхід