УРОК № 19 

Тема: «Захисник усього людяного і земного…» (Життєвий і творчий шлях Й. В. Ґете. Трагедія «Фауст». Історія створення, композиція та проблематика.) 

Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю видатного німецького поета і філософа Й. В. Ґете; почати роботу над трагедією «Фауст»; допомогти учням зрозуміти її про-блематику та особливості побудови; розвивати навички ораторського мистецтва, виразного та коментованого читання, усного та писемного зв’язного мовлення, логічного мислення; навчати готувати виступ на літературну тему, працювати з до-датковою науковою та монографічною літературою; виховувати повагу до людської особистості, сприяти формуванню життєвих орієнтирів. 

Обладнання: портрет Й. В. Ґете; виставка його книг; словник літературознавчих термінів; зошити 

учнів; тексти трагедії Ґете «Фауст» у перекладі М. Лукаша. 

ХІД УРОКУ 

I. ПІДГОТОВКА УЧНІВ ДО СПРИЙНЯТТЯ ТЕМИ 

Вступне слово вчителя. 

Німецька культура XVIII століття вийшла за національні рамки і влилася 

у загальнолюдську світову культуру. Німеччина цього періоду подарувала світові 

гігантів літератури світового значення — Лессінга, Ґете, Шиллера, теорети -ка мистецтв Вінкельмана, талановитих представників «Бурі й натиску». У кінці 

XVIII століття небувалих висот досягає німецька музика у геніальних творах Моцар-та і Бетховена. Німеччина дала світові великих мислителів — Канта, Фіхте, Гегеля. 

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ 

III. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ 

1. Робота з портретом Й. В. Ґете. Словесний портрет. 

Молодий німецький поете Г. Гейне відвідав Й. В. Ґете у Веймарі. Через вісім 

років після смерті великого поета і мислителя Гейне згадував про цю зустріч: «Його 

зовнішність була такою ж значущою, як і слово, що жило у його творах, і постать 

його була такою ж гармонічною, світлою, радісною, благородною, пропорціональ -ною, і по ньому, як по античній статуї, можна було вивчати грецьке мистецтво. Очі 

його були спокійні, як очі божества… Час, правда, вкрив і його голову снігом, але не 

зміг схилити її. Він продовжував носити її гордо й високо, і коли говорив, то здава-лося, що йому дана можливість пальцем вказувати зіркам шлях на небі, яким вони мають слідувати». 

2. Виразне читання висловів письменників про Й. В. Ґете. 

(Можна роздрукувати й покласти на парти картки з висловами, підготовлени-ми вчителем. У класі прослуховують також вислови, знайдені учнями.) 

1) Ґете — особистість, яка найбільш глибоко приваблювала мене… Він є для мене 

живим попри усі суперечливі факти його реальних і вигаданих біографій, що до-ступні для нас. Мене приваблює у ньому те, що він одночасно людина дії і поет, 

мислитель, а в деяких галузях вчений та дослідник. Нас об’єднує до найпо -таємніших глибин наших душ його філософія природи. ( Альберт Швейцер, мис-литель-гуманіст. ) 

2) Ґете — перший із сучасних письменників, що створив літературу на своїй влас -ній батьківщині і прославив літературу європейську. (Дж. Г. Байрон, англійсь-кий поет .) 

3) Ґете, цей захисник усього людяного, земного, цей ворог усього уявно-ідеально -го та надприродного, перший заступився за права — не людини взагалі, ні,— за 

права окремої, пристрасної, обмеженої особистості; він показав, що у ній при хована незламна сила, яка може жити без усякої зовнішньої опори, і що при 

усьому невирішенні власних сумнівів, при всьому убозтві своїх вірувань і пе-реконань, людина має право і можливість бути щасливою і не соромитися сво-го щастя. (І. С. Тургенєв, російський письменник.) 

4) Ґете людяний у найчеснішому, найвідкритішому, найпрямішому значенні цього 

слова і при цьому він чи саме завдяки цьому у будь-якому слові, у кожній дум -ці відмічений таким знаком особистої привабливості, яку рідко зустрінеш в об-ширних володіннях творчого духу. (Томас Манн, німецький письменник.) 

3. Бесіда за прочитаним та прослуханим. 

— Яким постає письменник у висловах відомих письменників і мислителів? 

— Які риси характеру Ґете всі відзначають? (Розум, людяність, духовну глиби-ну, дієвість, життєву активність.) 

4. Повідомлення підготовлених учнів про життєвий і творчий шлях Й. В. Ґете. 

29 серпня 1749 року у сім’ї заможного франкрутського бюргера Йоганна Каспа -ра Ґете народився син, якого назвали Йоганн ВольфÏ анÏ . Батько майбутнього пись-менника був доктором права, імперським радником. Як справжній син доби Про -світництва, він мав велику бібліотеку, що складалася з двох тисяч книг, і домашню 

картинну галерею, оскільки підтримував художників і часто замовляв їм картини. 

Йоганн Каспар мріяв, щоб діти (через рік і чотири місяці народилася донька Кор-нелія) здобули гарну освіту. 

ВольфÏ анÏ одержав перші уроки читання у три роки. Ще через рік бабуся по-дарувала йому ляльковий театр, який за його власним зізнанням, відіграв велику 

роль у розвитку творчої уяви. 

У сім років Ґете почали навчати латинській та грецькій мовам, у дев’ять він почав освоювати французьку. Одночасно хлопчик брав і уроки малювання. В оди-надцять, почувши як батько вчить Корнелію італійської, оволодів і цією мовою. 

У тринадцять юнак вивчив англійську і взявся за давньоєврейську. Для закріплен -ня своїх мовних знань юний поліглот вирішив написати своєрідний епістолярний 

роман, в якому переписку ведуть члени однієї родини — брати і сестра. Так стар-ший описує свою подорож німецькою літературною мовою. Сестра відповідає дуже 

коротко. Брат-богослов пише латиною з поскриптумами на давньогрецькій. Третій 

брат, який служить у Гамбурзі й займається торгівлею, пише англійською, четвер-тий, перебуваючи у Марселі, пише французькою. Музикант, звичайно, розповідає 

про все італійською, а найменший брат, який залишився вдома — єврейською. Зви -чайно, «розіславши» членів родини у різні країни, юний автор почав вивчати ще 

й географію. 

У чотирнадцять років Вольфґанґ під керівництвом батька почав вивчати юри -спруденцію. Окрім того, хлопець почав також вчитися грі на фортеп’яно та флей -ті, відкрив для себе античну філософію, багато малював з натури. У шістнадцять 

брав уроки фехтування й верхової їзди, серйозно займався вивченням латинської 

літератури. Багато читав. Серед авторів — Д. Дефо, Овідій, Гомер, Вергілій. Юний Вольфґанґ також виявив артистичні здібності і чудово грав у дитячих спектаклях, любив складати та переказувати казки. 

Пізніше батьки віддали Ґете навчатися до Лейпцизького та Страсбурзького універ-ситетів. У Страсбурзі він особисто познайомився з філософом Гердером, що вплинув на формування його естетичних смаків. Окрім того, юнак займався ви вченням при-родничих дисциплін, збирав народні пісні. Спілкування з Гердером, знайомство з іде -ями Спінози укріпило у молодого поета переконання, що в основі творчості поета і ху-дожника лежить інтуїція. Ґете переконаний, що тільки природа — джерело і основа 

життя, діяльності й творчості. 

У 1770 році Ґете стає учасником руху «Буря і натиск», який об’єднував моло-де покоління німецьких письменників і пропагував ідею «природної людини». Він 

живе у Франкфурті, продовжуває створювати ліричні поезії, видає цикл віршів, що 

ознаменували новий етап в історії німецької поезії, починає писати роман у листах 

«Страждання молодого Вертера» (1774), який зробив його популярним. 

Серед шанувальників поета виявився юний герцог Саксен-Веймарський — Карл 

Август. Він запросив 26-літнього Ґете до себе на службу. Герцог зумів розпізнати у молодому літераторові майбутню велич Німеччини. А Ґете цінував герцога за його розум, гуманність, естетичний смак. 

7 листопада 1775 року письменник приїхав до Веймара. Він мав наміри проб -ути там недовго, але залишився до кінця життя. Наприкінці квітня 1776 року гер -цог подарував Ґете будинок у парку. Тепер поет офіційно став громадянином Вей -мара. Через декілька місяців Карл Август надав йому звання таємного посольського радника із утриманням у 1200 талерів на рік. А ще через три роки Ґете став таємним радником. 

Зміни, що сталися у житті поета, в одних викликали захоплення, в інших — заз-дрість. Говорили, що Ґете навіть зрадив своїм просвітницьким ідеалам. Але це було 

не так. Поет виходив на новий, більш зрілий, етап своєї творчості. Істина, Краса, Гу -манність — такими були три стовпи його нової естетики, що визначили й появу нових 

форм у його творчості. Ґете звертається до жанру балади, насичуючи твори філософсь-ким змістом. З-під його пера виходять такі відомі на весь світ балади як «Рибалка», 

«Лісовий цар» та інші. 

Після переїзду до Веймара змінилося й ставлення Ґете до природи. Він зберігає 

естетичне сприйняття її, але одночасно починає досліджувати її як учений. Це стало 

відчутно вже у другій частині «Листів із Швейцарії», у прозаїчному гімні «Приро-да», що був призначений для вузького кола читачів із веймарських придворних кіл. 

У 1786 році Ґете від’їздить до Італії. Його зачаровують античні статуї, з великим 

інтересом поет вивчає речі, знайдені під час розкопок стародавнього міста Помпеї, 

засипаного попелом під час виверження вулкана Везувій. Він відчуває надзвичай -ний приплив творчих сил. На світ з’являються драми «Егмонт», «Іфігенія в Таври -ді», «Торквато Тассо», «Римські елегії» тощо. 

У 1788 році поет повертається до Веймара. У його житті настає серйозний пе -релом: він віддаляється від громадського життя і вирішує цілком присвятити себе 

творчості й особистому самовдосконаленню. 

Ці роки були зігріті дружбою з молодим поетом Ф. Шиллером. Вони були абсо-лютно різними, та обидва ставили за мету підняти духовний рівень народу, допомог -ти обдарованим колам громадськості в освоєнні передових поглядів на суспільне жит-тя, природу й мистецтво. Шиллер видавав журнал «Ори», потім випустив «Альманах 

муз», Ґете редактував «Загальну літературну газету», видавав журнал з питань мис-тецтва «Пропілеї». Серед творів Й. В. Ґете цього періоду слід назвати роман «Роки на -вчання Вільгельма Мейстера», трагедію «Фауст», автобіографію «З мого життя. По -езія і правда», збірник «Західно-східний диван», низку статей з питань літератури та 

мистецтва. Митець стає директором придворного Веймарського театру, на сцені яко -го ставить п’єси Шекспіра, Лессінга, Шиллера, а також свої. 

На початку 1880-х років стан здоров’я великого поета значно погіршився. Почали-ся напади меланхолії, Ґете переслідує страх смерті. Особливо хвороба посилилася піс -ля смерті Шиллера у 1805 році. 15 березня 1822 року Ґете застудився під час прогулян -ки. Його стан стає критичним. З кожним днем біль збільшується, і врешті-решт стає 

нестерпним. Сучасні дослідження дозволяють припустити, що у поета був інфаркт міо-карда з катаром верхніх дихальних шляхів. 22 березня об одинадцятій тридцять дня на 83-му році життя Ґете помер, ослаблою рукою пишучи щось у повітрі. Поховали його 

у Веймарі в одному склепі з Ф. Шиллером. 

Й. В. Ґете прожив довге життя. Він був сучасником двох великих епох європей-ської культури — просвітництва й романтизму. Його ставлення до них було неодно -значним. Але попри все поет і мислитель залишив яскравий слід у світовій культурі. 

Уже літнім він якось сам зізнався: «Кажуть, що я щаслива людина, але коли я ози -раюся назад, то бачу безкінечну кількість відречень, величезну кількість відмов від того, що я хотів. Я бачу безперервну працю, і лише зрідка мій шлях осявався проме -нем, що нагадував щастя». Устами свого Фауста Ґете проголошує, що сенс буття — 

у дієвому пізнанні реального світу: 

Я все життя не йшов, а гнав, 

І брав з нальоту кожну насолоду, 

Кидав, що стало не в догоду, 

А що пручалося, пускав. 

Я лиш жадав, задовольняв жагу, 

І знов бажав, і так, мов у чаду, 

По світу мчав бурхливо і бентежно; 

Тепер іду розважно, обережно. 

Доволі вже спізнав я земний круг, 

Шкода мені потойбіч зносить дух. 

Безумний той, хто в мріях непотрібних 

За хмарами шука собі подібних! 

Тут твердо стій і пильний зір одкрий: 

Допитливим і цей світ не німий. 

Навіщо нам до вічності ширяти! 

Що знаємо, рукою можна взяти. 

Отак мудрець ітиме у житті, 

І не зіб’є мара його з путі; 

У русі тім йому розкошні й болі, 

Й на хвилю він не стане в задоволі. 

5. Літературознавчий коментар «Історія створення трагедії "Фауст”». 

(Ці пояснення надає вчитель або підготовлений учень.) 

На думку дослідника Б. Шалагінова, трагедія «Фауст» є найвищим досягненням 

його поетичного генія Й. В. Ґете, найбільш загадковим і немовби невідомим твором 

Задум «Фауста» виник у Ґете ще в 1773 році, коли йому було двадцять три — двадцять чотири роки. Він захопився широковідомою тоді старовинною легендою про 

прославленого мага й чорнокнижника доктора Йоганна Фауста, що насправді жив ко-лись у Німеччині. У 1587 році вийшла книга невідомого автора «Історія доктора Фау-ста, відомого чарівника й чорнокнижника». У творі Фауст засуджувався як безбожник, 

церковники звинуватили його у тому, що він продав душу дияволові. 

Уже до Ґете особистість і доля Фауста привертала увагу письменників. Сучас -ник В. Шекспіра відомий англійський драматург Крістофер Марло написав «Трагіч-ну історію доктора Фауста». Англійські актори, що гастролювали у німецьких містах, 

познайомили німців з цією п’єсою. У Німеччині з неї зробили трагедію для ляльково -го театру і вона користувалася великою популярністю на ярмарках. 

Лессінг задумав написати філософську трагедію про Фауста, але не здійснив 

свого задуму, залишивши лише декілька уривків. 

Й. В. Ґете вирішив у своєму творі з’єднати два сюжети: сюжет про вчено -го-мага з іншим, досить поширеним у творчості «штюрмерів» (поети руху «Буря 

й натиск», ідеали якого довго сповідував Ґете),— палко закоханий юнак спо-кушає молоду недосвідчену дівчину, а коли дізнається, що та очікує від ньо-го дитину, малодушно залишає її напризволяще. Автор навіть знайшов спосіб, 

як поєднати ці два різних сюжети: Мефістофель омолоджує вченого і перетво -рює його на юнака. Але тема для молодого поета виявилася занадто складною, 

окрім того багато часу забирали громадські справи (Ґете був міністром маленької вей -марської держави). Роботу над твором було відкладено. Лише через двадцять років, 

ставши справжнім майстром, під впливом Шиллера, Ґете повертається до трагедії. 

Відтоді робота над «Фаустом» стала головним сенсом його життя. 

22 липня 1831 року Ґете закінчив свою працю і з полегшенням записав у що-деннику: «Завершено головну справу мого життя. В останній раз переписано начи -сто. Усі чистовики зброшуровано. Подальше моє життя я сприймаю як подарунок, і тепер мені байдуже, буду я щось робити чи ні». 

«Фауст» повністю виданий лише після смерті автора, і читачі сприйняли твір досить холодно. Це були роки певного збайдужіння до Ґете, слава його була на де -який час затьмарена популярністю Шиллера. Інтерес до твору спалахнув у Європі 

на межі XIX–XX століть і вже ніколи не згасав. 

6. Повідомлення підготовлених учнів «Й. В. Ґете в Україні». 

93 

В Україні творчість Й. В. Ґете відома ще з XIX століття. Т. Шевченко, повер-нувшись із заслання, наполегливо вчитувався у «Фауста» у російському перекладі 

Е. Губера (1838 р.). Кобзар неодноразово характеризував його як «геніальний твір 

німецької літератури». У 1880 році І. Франко у своєму дослідженні трагедії «Фауст» 

відзначив ті елементи, що були близькі українській ментальності (поетика приро -ди, міфо-поетичне мислення, яскрава і соковита мова, піднесений ідеалізм прагнень 

головного героя). Фаустові пошуки істини великий Каменяр пов’язував із прагнен -ням волі та індивідуальної свободи. Про це написав І. Франко в посвяті свого пере-кладу Ґетевого твору М. Драгоманову, порівнюючи його з Фаустом: 

Тобі сей труд! Та ж смілим словом ти 

Розбив сі круг невіжості границі! 

На світло вирвав нас із темноти, 

На волю вивів з мертвоти темниці! 

Та ти ж вказав нам путь, куди іти, 

Як поступу будови докладати, 

Добра собі в добрі для всіх шукати… 

М. Драгоманов називав трагедію Ґете «великим твором найвеличнішого з по-етів світу».

Леся Українка у своїх листах до М. Драгоманова неодноразово говорила про значення Ґете для світової літератури. Наприкінці 1880-х років вона готує великий список авторів європейських та інших літератур для перекладу україн ською мовою і включає у нього вірші Ґете, роман «Страждання юного Вертера» і трагедію «Фауст». 

У 1955 році М. Лукаш здійснив прекрасний переклад «Фауста». 

Серед тих, хто займався дослідженням творчості Й. В. Ґете, слід назвати таких 

відомих літературознавців, як О. І. Білецький, А. Е. Нямцу, Д. В. Затон ський, Д. С. 

Наливайко, К. О. Шахова, О. Забужко та інші. 

7. Бесіда з учнями. 

— Які ваші перші враження від прочитання трагедії? 

— Визначте композицію твору. (Твір складається з «Присвяти», «Прологу у те -атрі», «Прологу на небі» та двох частин. Перша частина була закінчена у 1806 році 

й складається з 25 сцен, друга — у 1831 році й має п’ять актів.) 

— Чи можна чітко виділити місце дії? (Події в сценах й актах переносяться в різні місця.) 

— У чому полягає особливість твору? (У творі велика кількість персонажів, ре-альне переплітається з фантастичним.) 

— Визначте тему твору. (Це драма про історію людства, про мету, сенс людсь-кої історії, про людину, її місце у світі, покликання, відповідальність перед інши -ми людьми.) 

8. Виразне читання «Присвяти». 

(Читає вчитель або підготовлений учень.) 

9. Бесіда на сприйняття прочитаного. 

— Про що ідеться у «Присвяті»? 

— Які думки виславлює автор? 

10. Коментар учителя. 

Ґете відверто говорить у «Присвяті» про те, наскільки дорогий для нього цей твір, якому він віддав майже шістдесят років свого життя. Йому згадуються «туманні ви -діння»: це ті перші образи, що виникли в уяві колись молодого поета. Авторові доро -гою є пам’ять про час виникнення його сміливого задуму. Він подумки неначебто про-ходить увесь шлях: від перших рядків до фіналу твору. Разом із тим поет згадує своє 

минуле кохання, друзів. Це все важко забути, адже це його життя. Присвята неначе нагадує, що у зачині твору лежать глибоко особистісні мотиви, тобто усі образи несуть на собі відбиток реального життя. 

Поета також хвилює нерозуміння його деякими читачами. Він поринає у свій світ «духів, суворий і німий». 

Зазначимо, що «Присвята» була звернена до сучасників Ґете. Молоде покоління 

уже відрізнялося від нього самого. Але він прагнув приблизити їх до свого творіння. 

11. Переказ тексту. 

— Розкажіть зміст «Прологу у театрі». 

12. Коментар учителя. 

«Пролог у театрі» побудований у формі розмови — дискусії директора театру, 

поета і коміка. Вони з’ясовують, яким повинен бути «театр у нашій стороні». Кожен 

із них має своє уявлення про театр, а ширше — про мистецтво взагалі. 

Для директора п’єса — це ремесло, прийоми якого досить прості і мають на меті 

лише одне: сподобатися публіці, привернути її до театру, щоб отримати доходи. 

Поет говорить, що його дратує, коли його «брати по перу» пишуть твори, роз-раховані на невибагливі смаки натовпу. На його думку, це не є мистецтвом, оскіль-ки воно не одухотворене думкою, душею, талантом. 

Комічний актор вважає, що не слід відвертатися від повсякденного життя, 

оскільки за бажанням у ньому можна знайти багато цікавих речей. У п’єсі, на його думку, має бути багато подій, щоб кожний глядач міг знайти у ній щось на свій смак. 

Взагалі, основна суперечка відбувається між поетом і актором. Поет — прихиль -ник ідеального у мистецтві, актор — приземленого. До речі, у трагедії «Фауст» ці дві тенденції гармонійно поєднуються. 

У кінці директор виносить свій вердтикт і завершує дискусію словами: 

Так розміркуйте ж все дотепно, 

На сцені всесвіт умістіть 

І швидко й бережно пройдіть 

Із неба через землю в пекло. 

Окрім того, у «Пролозі у театрі» є ще одна тема, досить особиста — тема втра-ти молодості. Поет боляче усвідомлює, що його молодість пролетіла, і згадує, якою вона була. Комічний актор дає поради, як зробити п’єсу цікавою для молоді. Але 

у цих словах вчувається голос самого Ґете, який вважає, що зрілість для творчості має свої переваги. 

Зазначимо також, що поет — це теж образ, а не особисто автор. Ґете неначе прагне сказати, що усі персонажі трагедії не реальні люди, а образи, створені уя -вою поета. 

13. Коментоване читання «Прологу на небі». 

14. Коментар учителя до прочитаного. 

«Пролог на небі» безпосередньо вводить читача у тему твору. Учасники цієї сце -ни: Господь, архангели Рафаїл, Гавриїл, Михаїл, а згодом Мефістофель. Цей пролог має символічний зміст, оскільки у ньому виражена тема твору. 

Сцена відкривається урочистим піснями архангелів, які воздають хвалу Госпо -ду й усьому створеному ним. Це — гімн Всесвіту, величі й красі природи. Архан -гел Рафаїл змальовує картину гармонічного всесвіту, центром якого є Сонце. На-томість архангела Гавриїла приваблює одна планета — Земля. Він зазначає, що на ній 

відсутня гармонія, вічне світло, час поділений між днем і ніччю, лютують стихії, і на 

землі немає спокою. У архангела Михаїла уявлення про Землю ще страшніше: плане -та бачиться йому вмістилищем різноманітних катастроф. Слова архангелів лунають ве -лично, що й відповідає величі світобудови. 

Поетичні слова архангелів визначають особливий характер усього дійства. Вони 

чітко визначають місце дії — всесвіт, де Земля є його частиною. Тобто, уже на почат-ку твору виникає філософська думка про взаємозв’язок усього живого. 

Незвично зображає Ґете Господа. Він схожий на доброго літнього чоловіка («До 

чого ж гарний дідуган!» — горить про нього Мефістофель.) Господь — символ пози -тивного начала життя. Так завдяки ґетевській іронії відбувається зниження високої 

тональності звучання оповіді та поступовий перехід до простої мови. 

Драматичним центром Прологу є суперечка між Богом і Мефістофелем, який 

виступає втіленням сили зла. Мефістофеля цікавить лише планета Земля й існуван 

ня на ній людини. Він іронічно називає людину «смішним божком землі», «кони -ком цибатим», «твариною з тварин», стверджує, що її життя складається виключно 

із страждань («Погано він живе!»), і взагалі, зневажливо ставиться до неї. Господь 

вбачає у словах Мефістофеля притаманний йому дух заперечення. 

Г о с п о д ь. Ти знаєш Фауста? 

М е ф і с т о ф е л ь. Він доктор? 

Г о с п о д ь. Він мій раб! 

М е ф і с т о ф е л ь. Та раб то раб, а служить по-якому? 

І їсть і п’є він якось по-земному… 

Для Мефістофеля Фауст — земна істота, але він вирізняється серед інших лю -дей. Фауст має високі прагнення, які, на думку Мефістофеля, є звичайною маяч-нею. Він береться спокусити доктора. 

Але Господь більш поблажливо ставиться до людини й до Фауста зокрема. Він 

вважає, що той «поки що у мороці блукає», «хто йде вперед, той завше блудить». 

Бог вірить у людину, тому й погодився на такий експеримент. 

Отже, «Пролог на небі» виявляє філософський зміст твору. Його відкрито заяв -лена тема — сутність людини. Випробування Фауста Мефістофелем має підтверди -ти або чесноти, або ницість людини. Поцінувати Фауста — означає ви значити сенс 

людського життя. 

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ 

Підсумкова бесіда. 

— Що вразило вас в особистості Ґете? 

— Коротко охарактеризуйте його творчий шлях. 

— Назвіть основні твори письменника. 

— Хто з українських учених займався дослідженням творчості Ґете? 

— У чому полягала складність роботи над трагедією «Фауст»? 

— Розкажіть історію створення трагедії. 

— Які особливості композиції твору? 

— Яка роль прологів у трагедії? 

— Коротко охарактеризуйте сутність кожного прологу. 

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ 

Скласти хронологічну таблицю «Життєвий і творчий шлях Й. В. Ґете». Дочи -тати трагедію Ґете «Фауст». Дібрати цитатний матеріал для характеристики обра -зу Фауста.