Роман «Майстер і Маргарита» посів своє почесне місце серед світових шедеврів літератури як твір, що в яскравій досконалій формі розкриває найважливіші проблеми XX ст.

Тема цього твору — тема спільної людської відповідаль­ності за долю добра, краси, істини. Автор шукає відповідь на питання: що може стати рятівною силою у цьому світі, що, врешті-решт, допомагає людині зберегти свій внутріш­ній світ, що веде її до добра і світла. Не відразу відшукує читач і авторську відповідь— творчість і кохання. Роман невипадково має назву «Майстер і Маргарита». Незважаючи на всі глобальні проблеми роману, заявлені у «внутрішньому романі», незважаючи на сатиричний і викривальний харак­тер «московських сцен», незважаючи на велику кількість персонажів, саме Майстер і Маргарита — його головні ге­рої, їхня спільна доля, доля їхнього кохання зв'язує всі сюжетні лінії.

Чому Маргарита, за визнанням самого автора, жінка, яка мала все, про що тільки може мріяти жінка, вмить за­кохалася в Майстра? Чому Майстер, тільки зустрівши Маргариту, відчув дивовижний творчий злет, свободу і радість справжньої творчості? Можливо, тому що творчість і ко­хання спорідненні. Вони дають людині силу, наділяють її крилами. Майстер скаже про той час: «роман летів». А Маргарита ладна летіти, і летить до свого Майстра не те що на крилах, на помелі. Серед духовного хаосу, безлад­дя, у місті, де насолоджуються життям Берліози, Варенухи та їм подібні, у маленькому підвальчику горіло ясне світ­ло — світло творчості і любові. Це світло рятувало і захи­щало двох людей. Коли розпочинаються всі нещастя Май­стра і Маргарити? Коли роман було завершено, тобто коли сам процес творення припинився, творчість перервалася. Інакше, звичайно, бути не могло, адже творчий процес не може бути нескінченним, бо він стане безплідним. А від союзу творчості і любові народився «син» — роман Май­стра. Батько-Майстер відав дитя-роман у світ людей. І во­ни його «розіп'яли» у нищівних рецензіях. Згадуючи той час, Майстер каже, що у рецензіях відчувалася якась нещи­рість, наче хотіли критики сказати, щось інше, й у відчаї від того ставали ще злішими. Цю ситуацію сам Майстер, наче передчуваючи біду, відтворив у своєму романі: Понтій Пілат розуміє правду Ієшуа, боїться її й у відчаї вино­сить смертний вирок. Ситуація, коли герої у відчаї ладні винести смертний вирок, у романі Булгакова повторюєть­ся кілька разів. Майстер у відчаї спалює свій роман, тобто сам зріджує своє творіння. Маргарита у відчаї ладна вкоротити собі віку. Відчай і зрада в романі — зворотний бік творчості і любові.

Дослідники булгаківського роману помітили, що в єд­ності Майстер і Маргарита, остання відіграє більш актив­ну роль, вона може здолати усі перешкоди, продати душу дияволу, аби розшукати свого коханого. Майстер задоволь­няється спогадами про Маргариту, йому боляче бачити її тепер, коли знищено роман, він переховується у психіат­ричній клініці, аби й справді не збожеволіти від цього сві­ту. Маргарита своєю пристрасною любов'ю протиставлена Майстру. Сама вона порівнює своє почуття з пристрасною відданістю Левія Матвія, але Левій фанатичний, а тому ску­тий, любов Маргарити всеохоплююча, як саме життя. Мар­гарита протиставлена воїну і полководцю Пілату — своєю безстрашністю. І своєю людяністю, беззахисною і всепере­можною,— всесильному Воланду. Завдяки любові Маргари­ти герої отримують жаданий спокій.

У сцені Воланда з Левієм Матвієм уперше йдеться про те, що Майстер не заслуговує на світло, лише тільки на спокій. Якщо задуматися, то ця нагорода навіть вища за світло. Майстер ніколи не зможе насолоджуватися «голим світлом», як Левій Матвій. Для справжнього творця зама­ло однієї фарби. Це розуміє Ієшуа, тому і просить Воланда дарувати Майстру спокій, можливо, це творчий спокій.